— Ей, Вандзю! так ти далеко не зайдеш! — упоминала Міхаліна.
— Певно, що далі не зайду, як зайшла! — відрубала вже сердито Ванда і очі у неї заіскрились.
— Я рада була поєднати тата з вами, а ти стаєш окунем!
— Най вже буде, що я винна! Ну, най вже приходить сюди і з вилами і з гноєм, то йому ані слова не скажу...
— Більше він сюди не покажеться, але й мене не побачиш...
Ванда муркнула собі під носом: то обійдеться. Міхаліна виходила. Юзьо схопився і вибіг за нею до сіней.
— Мамо моя, мамо! не лишайте хоч ви мене! Дивіться, який я бідний... як тяжко мучуся...
Юзьо припав до грудей матері і розплакався. Плакали обоє...
— Запропастив ти, сину, свою долю...
— А хтож того надіявся? Я не розумію, що тій жінці сталося... чорт її підкусив...
— Я лиш не знаю, як тата придобрити. Він трохи не вмер, так його та зневага заболіла.
— Піду до батька і перепрошу, до ніг йому впаду...
— Лиш не нині, бо він направду готовий занедужати...
Юзьо відвів маму аж до Михасевого обійстя. Йому страх не хотілося розставатися з нею. По батьковім обійстю розглянувся тужливо, як по втраченім раю... Такі недавні часи, як туди ходив, і так йому було пильно звідси вирватись, аби попасти в пекло. І тепер не хотілося йому до того пекла вертатися...
— І то йно що три тижні по весіллю,— подумав Юзьо, усміхаючися крізь плач,— а що буде дальше?!
XX.
Хоч Ванда так болючо вразила Юзя, він не перестав її любити. Така горяча любов не дасться з серця викинути відразу. До того Ванда ще вміла солодкими словами Юзеву любов піддержувати. Тим гоїла йому рани. Він мав до неї великий жаль, але любив її однаково. Аби чоловіка цілком успокоїти, Вандзя обіцяла, що сама піде з ним до батька, упаде йому до ніг і перепросить. Того було Юзеві досить і з бючим серцем вижидав лише тої щасливої хвилі, коли з батьком поєднаються. Юзьо засліплений тою палкою любовю, простив жінці всьо, вважаючи свою гризоту за звичайну кару Божу, длятого, що пішов проти волі батька. Але гадав, що гріх свій вже спокутував, і тепер буде все гаразд, як лише перепросить батька. Однак Вандзя відкладала ті перепросини з дня на день, подаючи різні причини, котрі Юзьо серед таких поцілунків своєї гарної жінки уважав оправданими. На ділі-ж Вандзя хотіла зискати на часі. Що буде, то буде, все таки треба буде поєднатися з родичами, а поки що треба той час використати для себе, бо як чоловік попаде знов під вплив батька, то буде пропало.
Вандзя виєднувала у чоловіка одну уступку за другою. Юзьо мусів спровадити кухарку з міста, таку, що вміла і прасувати, аби Вандечка не смажилася при кухні і при залізку. Мусів приняти ще одного парубка, аби сам так тяжко не працював і більше пильнував жінки, бо їй самій нудно. Правда, що Ванда більше занималася читанням романів, ніж чоловіком, але все хотіла, щоби він був у хаті, аби могла кожньої хвилі подивитися на нього. Своєю дорогою — Юзьо заступав жінці покоївку і у хсім їй услугував... Не забувала Вандзя і о повозці, а що було вже неможливо удатись по раду до батька, то Юзьо мусів сам за нею шукати. Ціле заняття Вандзі було тілько, що прятания в покоях, підливання цвітів і укладання білля, що принесла кухарка. Вандзя перекладала його і сортувала що днини. Передягалася два рази на день, читала книжку і цілувала Юзя. Все проче здала на слуги. Від часу до часу жалувалася на біль голови, котрий мав походити від того гуку-пуку, що майстри чинили коло нової комори і коло будови третього покою.
Юзьо ломив руки в розпуці, бо бачив, що при такім господарстві жде його руїна. Вандзя бачила теж, що приходи з того поля, котре Юзьо посідав, на таке життя не вистарчуть, але не робила собі з того нічого, бо знала, що Юзьо по смерти батька дістане і грунту досить і кілька збанят сороківців.
Юзьо видав для Вандзі майже всю готівку, котру йому передав батько. Вандзя накупила стілько білля, що вистало би відразу на ціле життя для великого пана. Юзьо мусів все ходити в чистім ковнірни-ку і в маншетах, бо інакше Вандзя не дала супокою. Навіть тоді, як деколи їхав у поле, мусів припинати краватку. Розуміється, що і про свої сукні Вандзя не забула і що тижня справляла щось нового. Майже що четверга їздила до міста і тут ходила з Юзем, гарно одягненим, попід руку. Юзьо тепер не заходив ані під н-р 2 на горівку і бринздю, ані навіть до Брікнерки на кишку з капустою. Мусів їсти обід у Полякевича з панами. Навчився навіть по обіді довбати зуби так, як пани робили, і пити чорну каву.
— Годі тобі, мій писюнцю, бути простим шляхтичем. Ти з іншої глини і до чого другого призначений...
Юзьо хоч бачив, що зле робить, не мав сили здержатися на тій ховскій стежці, яка його вела неминучо в пропасть. Замкнув на все очі, відганяв від себе всі перестороги розуму і йшов дальше з Вандзею під руку. Держали його на тій дорозі давні спомини двірської щасливости... Вандзя вмовляла в нього, що по смерти батька куплять собі село, а до того о. Юліян певно причиниться. А мати село — то було для Юзя таке приманливе, як рай.
На всю ту Юзеву роботу, на ціле то безголовя пильно дивився Михась. Хоч ніхто не смів йому згадати про Юзя, аби не розгнівити до бішености, він все таки не спускав з Юзя ока. Було цілими годинами дивиться крізь вікно алькиря на Юзеве обійстя і то кулаками затискає, то плечима здвигає. Своїм практичним оком доглянув неодну неправильність, а тут не хотів до нічого мішатися. В Самборі довідався від знакомих жидів, як Юзьо поводиться, що робить і що їсть. Раз навіть будучи в місті сам побачив, як Юзьо вистроє-ний по паньски вів Вандзю під руку.
Одного разу заглянув Михась з свого укриття нову блищачу повозку на обійстю Юзя.
— Подуріли хіба, чи що? Таж тота шельма доведе його до торби! Ні, так годі! Гріх би мені був мовчати на таке безголовя... Під}' до неї і втну їй таке казання, що і її облизаний солодкий татунцьо такого не потрафить... Міхаліно, Міхаліно! ходи сюди! Дивися, чого тоті варіяти не роблять? Дурень! має трийцять моргів грунту і повозку купив, начеб який дідич... Далі зачне тую мавпу четвірнею возити...
— От, не одно я бачу,— каже Міхаліна, рада, що чоловік сам зачав о тім говорити, то буде могла виговоритись,— та що ми порадимо? Бідна наша дитина!