Микола. Ой участував ти мене! Не такого ти частунку від мене варт!
Жандарм (схапується і підступає до нього). Що ти говориш, що? Якого частунку?
Микола (плює йому в лице). Ось якого, коли хочеш знати.
Жандарм (б'є його кулаком у голову). Ось тобі за це!
Микола падає на землю. Люди кидаються до Миколи, Анна до Михайла.
Анна. Михаиле, вспокійся, що ти робиш?
Жандарм. Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! Не бійся, се йому не пошкодить. Троха свічки в очах стали, але се байка. Протверезиться швидко. А я й так хотів із ним розумне слово поговорити.
Микола (з трудом підноситься, його садять на лаві), Так ти ось як мені платиш за мою доброту?
Жандарм. Не за доброту, Миколо! За доброту гілько бог заплатить. А я за дурноту. За те, що ти плюєш на цісарський мундур.
Микола. Я не на цісарський мундур плюю, але на того огидника, що ганьбить образ божий. Ти його знаєш? Михайла Гурмана!
Селяни. Так, так!
Жандарм. (гне в собі злість). Знаєте ви що, панове свідки, я тут хочу з Миколою розумне слово говорити. Вас тут не потрібно. Може б, ви пішли собі до дідька?
Микола. Ні, сусіди! Сидіть, не відходьте! Я вас прошу. Я вас тут запросив, він не має права вас виганяти.
Жандарм. (зіскакує і хапає за карабін). А я вам кажу, п'яниці погані, геть відси! Хто зараз не вступиться, той ось тут кольбою в груди дістане. Марш!
Селяни і селянки сквапно виходять. Декотрі хрестяться і плюють.
ЯВА ТРЕТЯ
Микола, Жандарм і Анна.
Микола (прискакує до нього). Яким ти правом смієш моїх гостей з моєї хати виганяти, га? До тебе прийшли? Твою горівку пили?
Жандарм. (відтручує його набік). Мовчи, дурню! Слухай, що я тобі буду казати. Сідай ось тут!
Микола неохітно сідає.
Слухай, Миколо, що ти собі гадаєш?
Микола. Як то що?
Жандарм . Чого ти сам собі шкоду робиш? Роботу докинув, господарство занедбав, коні продав та все тілько з п'яницями водишся та своє добро розкидаєш? Чи то ладно так, га?
Микола. Ладніше, ніж чужу жінку на гріх наводити.
Жандарм . Миколо, Миколо, не повинен би ти й згадувати про те.
Микола. Он як! Не повинен і згадувати про те, від чого серце рветься і голова тріскає? Спасибі за ласку. А скажи ти мені, Михаиле, про що я маю згадувати? Для кого маю дбати? На кого робити?
Жандарм . Хоч би на себе самого.
Микола. Не бійся, на себе самого я дбаю! Продаю, роздаю, розкидаю, пропиваю те, що мені непотрібне, а беру лиш те, що мені потрібне. А потрібне мені тепер лиш одно — ось що! (Телепає фляшкою.)
Жандарм . Фе, Миколо, стидайся!
Микола. Я маю стидатися! Ха, ха, ха! А ти стидаєшся? А отся негідниця стидається, що по селу раз у раз з тобою волочиться? Ви маєте стид?
Жандарм . Зась тобі до нас.
Микола (зривається). Кому зась? Мені? А ти хто тут? Яке ти право маєш мені заськати?
Жандарм. (силою саджає його назад). Ну, ну, не решетися! Я тобі скажу, яке я маю право. Слухай, Миколо! Ти знаєш, хто я був колись, ще там, у нашім селі?
Микола. А хто? Урвитель, забіяка.
Жандарм. Брешеш, друже мій. Я був чесний парубок, може, троха загарячий, запалкий. Але кривди я не любив, неправди не міг знести — і то було моє нещастя.
Микола. Було дещо й більше.
Жандарм . Правду кажеш. І я тобі зараз скажу, що ще причинилося до мого нещастя. Я полюбив отсю бідолаху, Анну, сироту, поштуркувану та кривджену нелюдами-братами. Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. А ти, Миколо, ти до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя.
Микола (зривається). Я? Вкрав тобі... (Хапає себе за голову.) Господи, що се зо мною? Чи весь світ догори ногами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з честі, супокою і поваги, зруйнований, зарізаний без ножа — я, по-твойому, виходжу ще й злодієм?
Жандарм. Не хапайся за голову, Миколо! Адже твоє сумління само тобі каже, що моя правда.
Микола. Ні, брешеш. Я її не силував! Вона ще вдячна мені була...
Жандарм . Адже бачиш її вдячність.
Микола. Вороже, се ти її звів, одурив, причаруваві
Жандарм. Ти мав три роки часу причарувати її до себе. Чому сього не вчинив?
Микола.. Бо я не чарівник — ось чому!
Жандарм. Бо ти віхоть, а не чоловік — ось чому!
Микола. Хто віхоть? Я віхоть?
Жандарм . Авжеж не я.
Микола. Отже я зараз покажу тобі, що я не віхоть. Марш мені з хати! (Хапає його за плечі.)
Жандарм. (відтручує його). Іди спати, Миколо! Ти троха п'яний.
Микола. П'яний чи не п'яний, не твоя річ. Але ти мені геть із хати забирайся!
Жандарм. От же не вступлюся. Тут і заночую, коли мені схочеться.
Микола (лагідно). Вступися, Михаиле! Не доводи мене до лютості.
Жандарм (лагідно). І не доходи до лютості, небоже, се нездорово. А я справді у тебе заночую. А завтра оба разом поїдемо до міста.
Микола. Оба разом? Пощо?
Жандарм (виймає папір і показує). Ади, знаєш отсей папір?
Микола. Чорти б його знали, а не я!
Жандарм . То зле, Миколо! Не вадило б тобі його знати. Тут і про тебе дещо написано.
Микола.. А що там про мене написано?
Жандарм . Наказ із суду, аби тебе приставити. Я ще нині маю його доручити війтові. Там знов на тебе в суді щось наговорили.
Микола.. Га. Юдо! Так ти знов з того боку підо мною риєш? Зовсім мене доконати хочеш? От же не діждеш! (Вириває йому з рук папір і рве на кусні.) На, маєш, маєш, маєш!
Жандарм . Дурню, і що ти зробив? Чи ти знаєш, що тобі буде за се?
Микола. Не мені, а тобі.
Жандарм . Ні, тобі! На, маєш раз! (Б'є його в лице.) Се на завдаток! На, маєш два! (Замахується.)
Микола (хапає карабін). На тобі також разі (Кидається на Михайла.)
Анна (кидається між них). Миколо, набік!
Микола (відтручує її). Ти сама набік!
Жандарм . Пусти його, Анно! Я його і так не боюся. (Хапає за карабін, хоче вирвати Миколі.) Пусти, дурню! З тим не жартуй!
Микола. Ось тобі мій жарт! (Пускає карабін, хапає сокиру і втоплює в груди Жандарм ові. Той падає.)
Анна. Господи! Що з тобою, Михаиле? (Кидається до нього.)
Жандарм (вхопився рукою за груди, з котрих бухає кров). А ее так! Нічого! Нічого мені не треба.
Анна. Кров! Кров! Ти ранений, Михаиле, забитий. Голубчику! Де рана?
Жандарм . Нічого, Анно, нічого! Се лиш жарт був. Троха поболить та й перестане. Годі, Миколо! Чого став та й трусишся? Дай руку!