У нього храм, Новий рік, водохреща, сорок святих, м'ясниці, масляна, заговини, жилавий понеділок, Явдохи, розговини, Великдень, вшестя, клечальна неділя, зелені свята, Параски, Прокопа, Петра, Полупетра, Ілька, спаса, перша пречиста, друга пречиста, Семена, воздвиження, покрова, Андрія, Кузьми й Дем'яиа, Михайла, Пилипа, Пилипівка, різдво, Меланки.
Це такі, що обов'язково, хоч лусни, а випий.
Вважайте далі.
Родини, хрестини, вводини, заручини, весілля, похорони, дев'ятий день, сороковий день, роковини… Як повашому, все це не вимагає?!
А корова отелилася, а кобила лоша привела, а свиня опоросилася?
Знову ж таки кабана закололи?
Треба чи не треба?
А поїхати на базар чи на ярмарок?
Чоботи треба?
Треба!
А полити їх треба?! Ні?!
Киньте, будь ласка, жартувати.
Чорта лисого вони тоді вам носитимуться.
А купувати чоботи, щоб через місяць пришви пришивати?
Та на це яких "лимонів" треба, на пришви!
А коліс треба?
А макітру треба?
А сірників треба?
Та ото щоб без могорича?..
Безнадійна справа.
З ЦАРЯМИ НЕХАРАШО
В Данії провадиться таємний збір пожертв для бувшої цариці Марії Федорівни, бо аграрний банк, де були її капітали, прогорів і вона лишилася без нічого.
З телеграм
Нехарашо з царицею… Жебрачить цариця…
"Августейшая", можна сказать, остаточно "задекабрилась". Слід підтримати.
Всякий, котрий вірнопідданий, мусить лепту дать. Динарія там якого, чи що.
Бо ж таки не забувайте, що "кесареве — кесареві".
А як "кесаря" вкесарили, значить, "кесаршине — кесарші"!
Треба дати.
Слід підтримати.
А то ж таки бідує.
"Русская государьшя" — й без спідниці. Та ще на Заході! Просто страм для "руського" народу!
А то б послали їй якихось двітри тисячі (1923 р.) і мали б:
"Пребмваю к вам неизменно благосклонная. Собственною ее импер. величества рукою начертано
Мария".
Харашо…
І реноме б її підтримали, і весь би Захід по голівці нас гладив:
— От хароші люди! От як до своєї династії!..
А то подумайтетаки, цариця й писатиме:
"Мосьє Пуанкаре! Чи не прислали б ви цариці кілька франків на чепчик, а то старий засмальцювався й незручно вірнопідданим авдієнції давать.
Пребмваю к вам неизменно… Мария"
Просто страм бере, як подумаєш навіть!..
Слід підтримати!
Та й узагалі нехарашо з нашою династією…
Кирило п'янствує, у Миколи (главнокомандуючого), кажуть, геморой од сідла, а Митро Павлович в очко день і ніч ріже…
А не забувайте, що кожного з них уже разів по п'ятнадцять на престол вибирано…
Царі, значить, а отаке викомарюють. Незручно.
Треба їм місце дати.
Раз ото їх уже на царів обрано, збудувати треба їм по престолу, поставити десь у Москві. Лізьте, мовляв, і правте!
Дати їм рулон паперу, хай маніфести пишуть… Бо поспиваються, шеймині царі… По церквах хай би їх поминали…
А то оце зустрів знайомого диякона, так скаржиться…
— Ні за кого, — каже, — й "довгії літа" як слід поперти… Раніш було як почнеш: "Благочестивішого, самодержавнішоооогого, великогогогого…" Та як підеш, підеш, та все на "о", та на "о", так як допреш до "літа", та як попреш "літа", так почуваєш, що є що перти, куди перти й про кого перти… Аж вікна бряжчать. А тепер хіба на самій "богоспасаємій державі" так попреш?..
Аж заплакав, бідолаха.
А то б собі попирав аж за трьох зразу…
І царів би врятували, та й дияконам задоволення…
Треба подумати про це…
Правду казавши, не тільки з нашими царями нехарашо…
Не гаразд, як виявляється, і з турецьким султаном.
Телеграми пишуть, що султан у Мецці викинув Магомета з раки, сам заліз у ту Магометову раку та й кричить на Кемальпашу:
— Ти зруйнував Туреччину! Протестую! Теж негаразд…
Така особа, після такого палацу та в Магометовій раці…
Але це вже справа турецька. Не хочу втручатися в їхні внутрішні справи, щоб не сказали, що порушую суверенітет.
ГАЗЕТА — ДУЖЕ ВЕЛИКЕ ДІЛО
Я тут не патякатиму про те, що таке газета.
Усі знають, що це діло дуже велике й дуже поважне.
Недарма ж її (газету) звуть шостою державою.
Я тільки розкажу, як треба користуватися газетою, щоб вона справді йшла до діла, щоб давала якнайбільше користі для передплатника, щоб та копійчина, шо її дядько одриває на газету від свого невеликого бюджету (це дуже мудре слово, але його пора вже всім знати!), щоб, кажу, копійчина та не марнувалася. Так от.
Передплатили ви газету, ну хоч, приміром, нашу "Селянську правду".
Прийшла вона до вас новенька, свіженька, у восьмеро згорнута, бандероллю обклеєна і з написом: "Село Пузате. Кіндратові Тоненькому".
Сідаєте на ґанку й поволі розгортаєте.
А кум через тин зпоза повітки на вас дивиться, люлькою попихкує.
Глянули ви на кума:
— А ке лишень, кумасю, вашого! У вас дебеліший. От якраз свіжина з города! Закуримо. Бомага підходященька!
Кум перелазить через тин, сідає біля вас рядочком.
І от тут якраз і треба знати, як з газетою поводитися.
Більшість передплатників так просто собі, жодних правил не додержуючись, одшматовує без ніякої системи клапоть газети й крутить "козинячу лапку". І не виходить з того анічогісінько. Скурять — та й усе…
А тут треба ось як робити.
У газеті є різні відділи: і "Закордонні відомості", і "По радянських республіках", і "Про школу", і "Як по інших селах люди живуть", і "Постанови ВУЦВКу", й т. ін., й т. ін.
Так от коли ви хочете знати, що робиться, приміром, у Рурі, ви й одриваєте те місце, де написано: "Окупація РуРУ">— та й скручуєте таку завтовшки, як істик, з кумового "дебелішого".
Викрешуєте вогню й засмалюєте. І всі відомості про Рур з димом і входять у вашу голову…
А кумові одриваєте "Постанову ВУЦВКу".
Сидите тоді, і у вас усе як на долоні…
Ви кумові про Рур, а кум вам про те, як робітничоселянська влада державою керує.
От як треба робити, бо безсистемність у газетній справі губить газету.
І так, крутячи "істики" з кожного відділу, ви кінець кінцем будете в курсі і міжнародної, і внутрішньої політики.
А для цього саме й газету видається. Ну, а до чого вже відділ "Сільського господарства" для селянина корисний, то й не говоріть! Це для передплатника все…
Тут і як орати, і як сіяти, і як жнивувати. Тут і молочарство, і скотарство, і садівництво. Одне слово, тут усе…
Але зновутаки треба знати, як тії поради до діла доводити.