І скаже президія:
— Молодці! 1 скаже ЦБ:
— А ви думали?! Ого! І Наркомос, і відділ мистецтв, як прочули, що ми без помешкання, — боже мій, що було в Харкові!? Бігають, шукають! З'їзд агітпропів нас визнав, і РобітничоСелянська Інспекція, і ЦК… Всі визнали. Ну, ви ж розумієте, що було тоді в нас! Театральний "Гарт" у Еллана на столі масове дійство провадить… Літстудія в кишені у Йогансена… Ательє у Сашка в капелюсі… Для хореографічної "студії" одвели місце на підносі з Настиного самовара… Робота просто кипіла…
Хвильовий ходить та тільки в руки хукає:
— Ех і подобається ж мені, накажи мене бог!
— Подобається? Що пишете, т. Миколо?
— Та так, знаєте… Сидів і як прицілився, так, даю вам слово честі (цілий ключ крижнів летів), на чотириста п'ятдесят кроків однією дробинкою як бахнув! — так задньому як смальнув під хвіст, і до того правильно взяв на мушку, що пройшла та дробина із хвоста останнього крижня до рота першого в ключі… Так цілісінький ключ і обемберився… Та ото ще не знаю; хто мій новий роман видрукує… 24 аркушики.
…Тичина радий! Приходить хвалиться…
— Лежав, — розказує,— думав, на який розмір "Вітер на Україну" написати… Повернувсь на ліжкові, а ліжко тільки — рип! Рип! — рип! На три чверті! Це знак, думаю! На чверті й пишу… Кволеньке в мене ліжко. Але то нічого — скоро й це одберуть!
…Еллан тільки суворий!
Ш
— Язви його, — каже, — душу! Дайте ж мені хоч кінчиком зачепитися, щоб передову написать… Та вийміть ногу з чорнильниці… Чия то нога? Поставте на прибор, а то пером уколю!
І скаже президія:
— А ще що маєте? І скаже ЦБ:
— В газетах працюємо, в Держвидаві працюємо, в "Червонім Шляху" працюємо. Студію маємо, для робітників інсценізації ставимо, на вечірках читаємо, книжки видаємо… Філії маємо…
І скаже президія:
— Ага… Ну, гаразд. "Альманах" видали?
— Видали.
— Скільки чисел?
— Для другого вже матеріали збираємо! Уже зібрані! їйбогу, вже!
— Ага… Ну, гаразд! А де Сосюра?
— Він, перед тим, як у царство комунізму ввійти, всі свої вірші видекламовує. Чотири роки декламує безперестану… Через два місяці кінчить… І прийде…
— Ага… Ну, гаразд. Ідіть! Присуд оголосимо! І засурмлять сурми голосно:
— Трутутутутууу! І замовкнуть…
І промовить президія:
— Хто далі?!
І вийде перед президію ЦК
"ПЛУГУ"
І скаже президія:
— ІІу?! Чого наорали? І скаже ЦК "Плугу":
— Наорали, наорали…
— Говори хтонебудь один. Хай голова говорить! І заговорить голова:
— Орали! Цілий сьомий рік орали! Нових лемешів понаховували: дитячий леміш є, драматичний леміш є, літературний леміш є, жіночий леміш є…
— І жіночий є?
— Є!
— Не гнеться?
— Ні! Оре! Скиби тільки великі й рипить, як іде.
— Ну, далі…
— Вечірки тепер уже сотнями. У "Червонім Шляху" працюємо, в Держвидаві працюємо, в газетах працюємо, в театрах працюємо, в сельбудах працюємо, в хатахчитальнях працюємо…
І скаже президія:
— Добре, хлопці! Тільки ж ви не лише працюйте, а давайте змогу й "Селянській правді" вечорами працювать…
І скаже голова:
— Угу! Та ми помешкання маємо. Після того, як нашу діяльність було ухвалено, — дитяча студія сидить увечері на столі в секретаря "Селянської правди" на правім ріжку, літературна — на лівім, а жіноча в попільниці. То нічого, що іноді секретар цигарку об голову жіночої секції гасить… Головне — робота.
— Як з "Альманахом"?
— Виходить під гаслом: "Присилайте матеріали"!
— Присилають?
— Присилають…
— Ага… Ну, гаразд! А чого ото так була Україна завіршувала сьомого року? Хто винен?
— Хто й зна… Пишуть…
— Пишуть, кажете? Бить не пробували?
— Ні!
— Ага… Ну, гаразд! Ідіть! Присуд оголосимо! В сурми:
— Трутутутуту! І замовкнуть.
II
І промовить президія:
— Хто далі?!
І вийде перед президією ЦБ
АСКК
І запитає президія:
— Хто ви за їдні?
— АСКК!
— Це не те, що ЦКК?
— В сто раз більше!
— Ага… Ну, гаразд! Що робили сьомого року?
— Переїздили! Із Києва в Одесу, з Одеси до Харкова.
— "Благополушно"?
— Загубили в Києві пів ЦБ!..
— Знайшли?..
— Знайшлись! Тільки як падали, ідеологію надбили. Тепер на тім місці якісь надбудови ростуть. Ніби струп… Лікували — не бере… Довелось забракувати…
— Далі…
— Далі було раніш…
— Ага… Ну, гаразд… Ідіть! Присуд оголосимо… А сурма тільки:
— Ту…
— Годі! Ша! Вона й замовкла…
І скаже президія:
— Хто далі?
І вийде перед президію ЦР
ВСЕУКРПРОЛЕТКУЛЬТУ
І скаже президія:
— Ну?!
— їйбогу, не винуваті!
— Ну?!
— Майстерня слова… Майстерня дійства…
— Знаряддя до праці?
— Радгосп, гусениця, озима совка, хлібний жук, ховрашки, коровка, кося і кілька прогорілих крамницькнигарень…
— Що інспекція ухвалила?
— їйбогу, не винуваті. Та то ще й не остаточне!..
— Не похвалила?
— їйбогу, не винуваті. Ми маємо клуб, маємо будинок, маємо радгосп, маємо книгарні… Ми ж усе маємо…
— Ага… Ну, гаразд… Ідіть. Присуд оголосимо!
— Дядю! Ми вже інститут журналістики!
— Писали колинебудь у журналах?
— Писали! І Федорченко в нас писала, Луначарський у нас писав…
— Ага… Ну, гаразд. Ідіть…
А голова комуни правобережної дивиться, дивиться, дивиться та тоді:
Ви жертвою впали В нерівній борні…
А товариш голови шапку зразу скидать.
— Надінь, — каже голова, — то я спросоння!.. А сурмач питає:
— Може, хоч потихеньку засурмить?
— Не треба! Голосника спортиш! І промовить президія:
— Хто ще там?
— "Авангард"!
— Чого "авангард"?
— "Авангард"… Ми цілий рік надії подавали…
— Подали?
— Подавали…
— Ну, гаразд… Подавайте й далі… Хто ще?.. Нема. Перерва. Йдемо на нараду…
— Дозвольте!.. Я ще!
— А ти хто такий?
— Фейлетони писав…
— Двадцять п'ять!
— Ой! Бийте ж хоч по невідповідальній ставці!
— Там знають, як бить!
Присуд оголосимо потім.
"ВІСТІ"
"ВІСТІ" 1921 РОКУ (Тіні предків незабутих)
І
— Тов. Кукуй, принесіть із друкарні запас!
— Во-первых — раз: это же ваше личное дело. Во-вторых — два: если вы будете поручать мне свои личные дела, я буду жаловаться в третій Конгресе Коммунистического Интернационала и в четвертий Сьезд совнархозов тоже.
— Ну, сидіть. Бог з вами.
— А если я хочу стоять?
— Ну, стійте.
— А если я хочу сидеть?
— Ну, йдіть к чортам!
— Хорошо.
Це "Вісті" — почали ранкову працю.
II
— Ну, що це за "Роста"? Дає телеграму, що в Севастополі зацвіла яблуня, а в Криму гарбуз зійшов. Зрештою ж, скажіть: чи Крим у Севастополі, чи Севастополь у Криму?