Гетьман Виговський і князь Соломирецький.
Соломирецький. Що тут таке скоїлось? Хто це підняв галас та гвалт в цій світлиці? Чи не трапилось чого з моєю князівною?
Виговський. Ні, князю! Це посварилась та чогось полаялась стара гетьманша з молодою. Це баби підняли такий галас, сливе гвалт.
Соломирецький. За що ж це вони завелися?
Виговський. Мушу правду сказать: оце все скоїлось за твою дочку. І добре, і недобре мати дуже гарних дочок. Стара гетьманша, це я добре знаю, приходила до моєї Олесі сватать твою дочку за свого Остапа.
Соломирецький. Ага! про це вже я трохи догадувавсь, а тепер пересвідчився, що сотник Остап Золота-ренко втьопався в мою князівну.
Виговський. Од цього ж і сварка повстала між гетьманшами, а я попався в ту сварку, як муха в окріп.
Тепер, князю, справдовуйся з ними вже сам, бо ти батько, а я принаймні хоч трохи сухий вихвачусь з води. Моя хата з краю — я нічого не знаю. (Виходить).
Соломирецький (сам). Хто вже хто, то тепер я попав, як муха в окріп... Крутить тепер історія, мов вітер, князями Соломирецькими. На всі боки крутяться вони тепер безщасні, як мухи в окропі. Ой високо ми літали, та низько впали! Ох! (Сідає).
ВИХІД 13
Князь Соломирецький і Остап Золотаренко.
Остап Золотаренко (переступає через поріг і стає коло дверей; тихо). Мушу поговорити з князем сам. (Голосно). Добривечір тобі, ясновельможний!
Соломирецький (обертаючись). Хто там? А! це ти, сотнику! Доброго здоров'я! Що ти мені, сотнику, маєш казати?
Остап. Чи можна вступить до тебе на одну хвилину?
Соломирецький. Голова моя ще п'яна після бенкету, але ще можу з тобою побалакать. Вступи в кімнату та мерщій кажи, що маєш на мислі та на думці.
Остап (наближається до князя). Маю, князю, до тебе діло, і діло велике.
Соломирецький. Догадуюсь. Кажи, а я мушу вислухать.
Остап. Князю! Твоя дочка Зінаїда гарна, як сонце. Я кохаю її од того часу, як побачив її.
Соломирецький. Це не диво. Як полюбив, то люби собі на здоров'я. Моя дочка доладна, як пава, і справді гарна на вроду. Сонце на небі для всіх красне. Хто ж не любить сонця? Князівна Зінаїда красуня на всю Україну й Польщу: не диво, що ти закохався в неї.
Остап. Я кохаю князівну так, що не можу жити без неї.
Соломирецький. "Фрашки!" І жив без неї, і надісь якось животітимеш на світі без неї.
Остап. Почуваю в серці, що далі й не животітиму без неї.
Соломирецький. Нісенітниця. "Фрашки! Глуп-ство!", молодий козаче, нісенітниця! Підеш в битву й за-
будешся і за чорні очі, і за чорні брови. Ми тому відомі через досвід. Битва — це пиво, що п'янить і тверезить.
Остап. Ні, князю! Я почуваю, що не заглушити мені мого кохання ніякими битвами, не загасить його й ворожою кров'ю в битвах. Я почуваю, що це такий огонь, що спалить мене на попіл. Я прийшов спитаться в князя, чи дозволить князь мені до князівни Зінаїди старостів слати.
Соломирецький (схопившись з місця). Ти й справді маєш на думці сватать князівну Зінаїду?
Остап. Маю на думці, князю! Кажу це щиро, як щиро її кохаю.
Соломирецький. Ти? сотник Остап Золотаренко, думаєш сватать князівну Соломирецьку?
Остап. Та я ж, сотник Остап Золотаренко, а не хто інший.
Соломирецький (ходячи по світлиці). Козак Остап Золотаренко мій зять? Хи-хи-хи! Ти занадто загонистий і нахабний.
Остап. Не регочись, князю, й не жартуй, бо я до тебе прийшов по ділу, а не для жартів та смішків.
Соломирецький. Хи-хи-хи! (Смутно ламаючи руки). От до чого допровадила лиха доля князів Соломире-цьких! Ой доле моя, доле, яка ти немилосердна! Як ти химерно насміялась з мене! (Показуючи на Остапа). Це вона! це сама лиха доля потрапила каменем в мою сиву голову, запаморочену бенкетом, і прийшла в глупу ніч, щоб наглузуваться надо мною. Це вона нагло прийняла вид нахабного козака. (Падає на стілець і протирає чоло й очі долонею).
Остап. Не лиха доля твоя прийшла до тебе, а сотник Остап Золотаренко стоїть перед тобою й дожидає од тебе одповіді.
Соломирецький. Не буде тобі од мене ніякої одповіді. Зникни з моїх очей! Ти якась мара! Я бачив, як здоровий чорний ворон неначе шугнув в одчинене вікно... Зникни зараз!
Остап. Не зникну, доки не почую од тебе слова.
Соломирецький. Зникни з моїх очей!
Остап. Ти проганяєш мене з світлиці?
Соломирецький. Проганяю. (Кричить). Проганяю!
Остап. А я не піду. Я упертий, як козак, як русин, як кажуть в Польщі.
Соломирецький. 1 я упертий, як русин, бо й я ж так само русин, як і ти. Я син батька князя благочестивої віри.
Остап. А коли ти, князю, з нашого плем'я, то й видай за мене свою дочку.
Соломирецький. Вмру, а не видам. Накладу своєю головою, а не видам за тебе. "Не для тебе ця калина посаджена, не для тебе князівна зряджена". Чи чув таку пісню? Вона проти тебе складена.
Остап. Для мене ця калина саджена, для мене князівна зряджена. Вмру, а її добуду, хоч би її стерегли не десять, а двадцять шляхтичів Виговських.
Соломи рецький. Ану, спробуй!
Остап. Прибуду до тебе з сватами козаками та свашками рушницями й гарматами. Заспівають в мене на весіллі не дружки, а залущать, затріщать самопали, засвистять кулі, заревуть гармати. Не вином уп'юся, а вп'юся помстою.
Соломирецький. Ти говориш, мов п'яний. І ти справді п'яний і од вина, і од кохання. Високо, сотнику, літаєш. Гляди лишень, щоб не впав низько.
Остап (вихвачує шаблю з піхви й показує князеві). Ось, князю, моя свашка й світилка! Вона висватає мені князівну й посвітить мені на моїй стежці до вінця.
Соломирецький. Маємо й ми таких свашок та світилок. (Вихвачує шаблю з піхви). Ще не заіржавіли й наші шляхетські шаблі. Добувай од цієї свашки молоду князівну!
Остап. І добуду, коли хочеш!
Соломирецький. Ти молодий, палкий та загонистий, загнався без міри. Нісенітниця, сотнику! нісенітниця, не варта доброго слова.
Остап. Колись, князю, може, ми ще стикнемося з тобою. Прощай! (Виходить).
Соломирецький. Зник чорний ворон! Зник, навіщувавши мені багато лиха! До чого тепер допровадила мене доля? До якоїсь кручі, до якоїсь безодні. Тягне мене несамохіть та чорна безодня, як неублаганна смерть. Колись була наша воля й наша сила в передніші часи: наші мечі, наші шаблі брали, що хотіли, брали землі, загарбували ліси, села, а тепер усе пішло наперевёрт. Який страшний час настав на Україні! Ох, доле моя, лиха до мене! як ти мене страшно покарала. Будь ти тричі проклята!