За тиждень навідався з хутора Сашко Кендюх.
— Ну, як? — запитали ми його.
— Два налигачі тато на мені побили! Дуже сердилися! — розповів Сашко.
— А бабині гроші? Шість карбованців?
Панько гроші віддав Сашкові, ще як ми в Ясеновому сиділи.
— Я підкинув бабі біля того місця, де вони гаманця ховають. Бабуся думають, що то вони витрусили їх, як у суботу на свічку брали.
Отак закінчилася наша подорож до Африки за левами й до Америки подивитися, як деруть індійці скальпи з бліднолицих.
Давно-давно це було…
Було це чи не того літа, як коронувався на царство останній російський імператор і як староста ганяв усіх до церкви молитися за многі цареві літа.
Не дуже гаряче, видати, молилися тоді за царя й імператора, бо літа йому вийшли не такі вже дуже й довгі, а, головне, останні і для нього, і для всенької його династії.
У ніч під Новий рік
I
В одному колгоспі, одного району, одної області трапилася страшна пригода…
У ніч під Новий рік щось украло в тому колгоспі сторожа!
Був сторож, і як язиком його злизало.
У тому колгоспі по штату всього тільки 18 сторожів…
Не вісімдесят, а всього тільки вісімнадцять.
Сторожі між собою живуть тихо, мирно, у згоді та злагоді.
Вони собі сторожують, сонце собі крутиться, трудодні собі йдуть…
Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожів, якась там сварка, — то боже борони!
Хіба як у підкидного грають, та хтось не ту масть підкине. Але це буває дуже рідко, бо грають вони у підкидного так, що й у карти вже не дивляться, — такі спеціалісти: дійшли вже до того, що без карт грають, а так — на мигах.
Отже, й сваритися нема причин.
Буває іноді, що стерегти нема чого, — так і з цього становища виходять: стережуть тоді один одного, щоб прогулів не було.
Одне слово, — хороші сторожі, кваліфіковані і з чималим стажем.
Троє з них уже в похилім віці, старенькі, а решта — нічого, у доброму ще здоров'ї, і як не грають під коморою у підкидного, тоді борються — "навхрест" або "під силки", а як боротись не хочеться, тоді йдуть на товарно-молочну ферму:
— Ану, хто бугая підніме?
Бугай у тому колгоспі — симентал, красунь бугай, Цезар називається, 918 кілограмів на вагу, але характером плохий, сумирний, дається піднімати, тільки стогне.
Одному не вдалося ще підняти, а вдвох уже піднімають.
Тільки крекчуть, як піднімають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспі ланкова і найгостріша на язик комсомолка, кинула якось на засіданні правління:
— Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча купили! Вони потренуються та "Кубка СРСР" нам виграють! Досить уже їм бугая піднімати!
Сторожі образились та на Оленку:
— Ти не дуже базікай! Що ми сторожі, то нічого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
І так за дівчину взялися, що якби не парторг із комсоргом, то, дивись би, й той… і ланку б одібрали!
А так, взагалі, ще раз кажемо, сторожі дуже добрі й дуже кваліфіковані, просто таки незамінимі.
І от одного з них під Новий рік щось узяло й ухопило.
Діло було, розповідають, так.
Під Новий рік сторожі вийшли на роботу вже після зустрічі Нового року, бо ніхто до 12-ої години в колгоспі не спав, отже, боятися не було чого, та й злодії у цю ніч теж Новий рік зустрічають, так що можна не хвилюватися.
Зустріли Новий рік і вийшли сторожувати.
Цю ніч не грали в підкидного, не боролися та й бугая не піднімали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати.
І от другого дня дружина одного з сторожів зчинила ґвалт:
— Нема чоловіка!
Сюди-туди — нема! Уже й вечір — нема!
Подзвонили до району, викликали з міліції собаку-шукача Трефа, а воно тої ночі йшов сніг, сліди поприкидало. Треф побігав по дворах, підбіг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сіна, підбіг до стогу і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст. Всі тільки:
— Тю!
А комірник потихеньку:
— Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся?
Оленка, що тут була, приснула:
— Дивись! І колоте, а в сіно заривається! Сказано, свиня!
— То воно з морозу! — посміхнувся міліціонер.
II
Крадіжка в колгоспі сторожа справила на всіх гнітюче враження.
Дружина весь час плаче, родичі й сусіди сумують.
Сторожі ходять хмарою:
— Не вберегли!
Скликали екстрене засідання правління, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожів, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат щоб сторожував перший штат.
* * *
— Чи могло таке трапитись? — запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника.
— Скільки в колгоспі сторожів? — він запитав.
— Вісімнадцять!
— Могло бути! — подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. — Могли вкрасти. Є кого красти!
— А що робити, щоб у колгоспі сторожів не крали?
— Єдиний спосіб — вибрати на колгосп одного доброго сторожа! — посовітував мудрий колгоспник. — Голову колгоспу!
— Що ж йому сторожувати? — ми до нього.
— Колгоспні трудодні! — твердо заявив мудрий колгоспник. — Ніхто тоді в нього сторожа не вкраде!
Самохідна комора
Якось — було це кілька років тому — прибув до одного колгоспу новий голова, Олекса Хапунець. "Обняв владу" і зайшов до колгоспної бухгалтерії. Подивився сюди, подивився туди.
— Бухгалтерія? — грізно запитав Хапунець.
— Так! — одповіли рахівники.
— Це, — которі ордері-мордері? Цок-цок, дайте розписочку! Марш звідси! Я тут житиму!
Рахівники за свої ордері-мордері, за свої "цок-цок" — та з приміщення контори.
Тепер вони роблять своє "цок-цок" у найманій хаті і виписують за хату хазяїнові щомісяця по 15 трудоднів.
Пішов Хапунець по колгоспу далі.
— Сушарня? — запитав.
— Так, сушарня. Торік збудували.
— Гріє?
— Дуже добре гріє, товаришу голово! Зерно виходить сухеньке, як дріб!
— А в мене в хаті чого холодно? І чого я завжди мокренький, як чіп? Розібрать і збудувати піч у мене в хаті! — наказав голова.
Розібрали сушарню і збудували піч у голови на квартирі.
Та й пішов голова по колгоспу далі.
— Що за будинок? — грізно запитав він.
— Клуб, товаришу голово!
— Клуб? Це — которі лекції? Танці?! "Запорожець-полтавка"?! "Наталка за Дунаєм"?! А кури мої надворі?! Га?! Кури, питаю, мої надворі?! Га?! — гагакнув голова.
На вечір Хапунцеві кури кудкудахтали в колгоспному клубі, і Хапунців півень ходив по сцені, мов турецький султан із "Запорожця", викукурікуючи: "Як тихо тут і як спокі-і-і-йно!"