браку.
Конторник. Як на картинці — відповісти б: тільки мальовані, дійсних, реальних нема. А які у вас перспективи, Антоніно Олексіївно? У мене вони сходяться в цій конторці. Далі не йдуть. За конторника! Всеньке життя за конторника! До гробу.
Машиністка. Тихше. Ради бога, тихше, Уласе Панасовичу!
Конторник. Бога нема! Ради чого другого, скажіть. Ради позики, наприклад. Ви думаєте писатися в позику, наприклад?
М а ш и н і с т к а. Не знаю.
Конторник. А я знаю. Сьогодні останній день. Майка (в телефон). З позикою теж негаразд. 37 % недобору.
М а ш и н і с т к а. 37 % — можна сміливо не писатися!..
4
За верстатом дівчина з околиці. Молодийробітник:
— 37 % недобору, кажуть? ;
Дівчина. Так.
Робітник. Доручено було', здається, Роменові. Невже не справиться? Комвишовець? Га? Дівчина. Побачимо.
Робітник. 100 000 за планом. За зустрічним 130. В цеху 1307 душ люду. Та я б уже давно зібраві
Дівчина метнула оком на дамський годинник.
Робітник. Півгодини лишилося. Але сьогодні останній день. Не добере!
5
У цехкуток заходить Байдух. Майка до нього: — Ну, як там наші справи складаються? Б а й д у х. Складаються, та тільки не рухаються. (Тихо). Із семи тракторів жодний не пішов. М а й к а. Та що ти! Б а й д у х. Факт. Майка. Причини? Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом... Майка. Що каже Іванович?
Б а й д у х. Тичеться. Руки трусяться. Блідий, як екран. І, як екран, мовчить.
Майка рвонулась. Побігла.
Б а йду х (пішов услід, муркочучи). Трім-тірі-рі-льом.
6
Конторник. Машиністка.
Конторник. Людині, щоб жити, потрібно 2500— 3000 калорій, пише наука. Рубнер визначив точніше, Ан-тоніно Олексіївно. Він пише: людині, що важить 80 кіл, потрібно 2283 калорії. Але таких в СРСР, я думаю, тепер мало. Це старобуржуазна вага. Я, наприклад, важу 60 кіл. Ви скільки важите?
Машиністка. Здається, 50.
Конторник. Ефемерна вага. Трохи й вам потрібно наїсти щодня на 1670 калорій. Фойт вирахував такий пересічний фізіологічний мінімум: на день треба 118 грамів білків, 56 жирів, 500 вуглеводів... Ви розумієте?
Машиністка. Я розумію. Але суть ваги не в цьому. Навіщо, скажіть, на театрі так глузливо виставляють на посміх машиністку? Що погане ми зробили письменникам? їх передруковуємо, революцію стенографуємо. А на сцені ми дурні і смішні. Я радо оддала б ще п'ять чи десять кіл з себе, щоб тільки не заставляли робітників сміятися з мене...
Конторник. Ви ідеалістка, Антоніно Олексіївно. Слухайте...
7
До дівчини з окслиці підходить Ромен. Утомлено: — У який прохід не зайдеш, до кого не підійдеш — скрізь чуєш скарги, скарги й скарги. Що скаже на це дівчина з околиці? Д і в ч и н а. А вас хіба послано збирати скарги? Ромен. Ні, позику. Так, коли ж, бачте, на скарги ми чіпляємо мертві скриньки, по гроші ж посилаємо живих людей...
Дівчина. І багато назбирали, коли так?
Ромен. Аж важко нести.
Дівчина. Це позики?
Р о м е н. Ні, скарги...
Дівчина. Жаль... А я думала...
Ромен. Ви думали — не буде жодної скарги?
Дівчина. Я думала й собі поскаржитись...
Ромен. Справді?
Д і в ч и н а. Та вже, мабуть, про це вам нагули в вуха... Р о м е н. А саме?
Дівчина. Скажіть, що у нас прорванка, як яма, кажуть, і настрій, як на цвинтарі, що сім тракторів сьогодні на спробу не пішли; тому причин багато, знаю, але чого недобір у нас на позику, питають?
Ромен. Теж причин багато.
Дівчина. А саме?
Ромен. Скарги: дорожнеча, брак продуктів, діти без молока, черги замучили.
Дівчина. Ні! В ливарному таких скарг не менше. Проте там вже зібрано сто сорок тисяч— 110 %! У нас сто тисяч за планом. А з зустрічним — 130. Поділіть на 1307 душ люду — цифри ж реальні? Можна зібрати? — питають...
Ромен. Що ще скаже моя дівчина з околиці?
Д і в ч и н а. Я вже вписалася в позику. Але коли такий недобір, я вдруге впишуся місячним заробітком. І думаю, що не одна я.
Ромен (напівжартома). Ви будете "героїня позики займа" — "занімательная" героїня будете. Вас посадять на червону дошку...
Дівчина. Ні! Ви мене не зрозуміли. Нас, кажуть, таких багато! Ви тільки погано нас слухаєте — недочуваєтесь... Невже на оце ось ухо, що до нас,— уже недочуваєтесь. Га?
Ромен. Ні. Предобре чую! Кожну вашу нотку, але...
Дівчина. Що?
Ромен. Щось не дуже йметься віри, що це ентузіазм.
Д і в ч и н а. Ну от... Хоч іди тепер та в скриньку скаржся. Хіба ж я казала, що це все ентузіазм? Навпаки!..
Ромен. Ми більш втомлені, самообдурені, неврастеніки ми більше, ніж ентузіасти...
Д і в ч и н а. І ви оце таке кажете?
Ромен. Кажу.
Дівчина. Ви?
Ромен. Я.
Дівчина. Про себе!.. Бо ми ще не такі — жити починаємо, і нам, може, хочеться й ентузіазму, завзяття, дядю, дужої й з найдужчим любові, от.
Ромен. А найдужчий, по-вашому, хто?
Дівчина. Хто йде попереду всіх, звичайно. Без недобору.
Ромен. Бути завжди попереду всіх і скрізь — це значить десь погано щось робити або просто дурити.
Дівчина. А як навпаки — просто добре робити і не дурити?
Ромен (до Трохимовича). Скажіть, Трохимовичу, чи можна бути завжди попереду всіх?
Трохимович. Швидко йти — доженеш лихо, іти тихо— тебе дожене лихо.
Ромен (до дівчини). Ось життьова мудрість! Чуєте?
Дівчина. То краще розігнатися, щоб перескочити!
8
Біжить Гайка. Чує балачки.
Гайка. Перескочиш, то ще вскочиш або напорешся. А краще так: гнати, догнати й перегнати. Га? (Обдивившись купки браку, до Трохимовича). Ростуть могилки?
Трохимович. Ростуть, як на цвинтарі.
Гайка. Горбастий цвинтар у молодого лікаря, а ти ж, Трохимовичу...
Трохимович. Що я? Що?.. Я сорок років у цьому заводі, двадцять три на цьому місці вистояв, а такого ще не бачив, такого ще не було, щоб біля мене цвинтар ко
421
пався, щоб мене закопували! Мене тут. Івановича он там, біля мертвих тракторів — усіх старих друзів.
Дівчина. Хто ж це робить, Трохимовичу? Хто закопує?
Гайка. Так питання ставити не можна. Хто! По суті, ніхто Трохимовича не закопує. Р о м е н. А може, й закопує! Гайка. Хто?
Ромен мовчить.
Трохимович. Я казав — я й відповім. Не треба адвоката. Відповім, що той копає, хто завів тут, біля металу, де мужчина зроду, звіку (показує на дівчат і жінок за верстатами) ось цей молочний ряд. Баби копають і мене закопують.