Отака, одне слово, "хріновина з морксвиною".
У що ж тільки понаряджали американці тих повстанців?!
А морди!
Має успіх фільм!
Ну, як же ж: більшовиків показують!
Іде ця картина в супроводі і оркестру, й хору.
Хор у відповідних місцях співає "Дубінушку".
Співає по-руському.
Очевидно, емігранти.
І, треба вам знати, що "Дубінушка" — популярна у Берліні пісня.
Я в санаторії її чув.
Співали її люди, що навряд чи їм колинебудь доводилось тягати баржі.
Може, хіба доведеться?
А так — кіно, як узагалі кіно!
Чогось такого "сенсаційного" в кіно не чуть.
Іде "Анна Кареніна" в одному з кіно. Я — не бачив.
Та їздить по Берліну, — кажуть, — Мозжухін у свойому шикарррному авті.
Оце й усі кіноновини!
Що добре — то це і велика, і свіжа завжди кінохроніка: де, разом із цікавими подіями, демонструють і природниче життя.
Життя комах, звірів, птиць. Це — дуже цікаво.
ВУФКУ! Guten Tag!1 Як у нас говорять!
* * *
Ходімте тепер у театрі
Тепер же, як ви знаєте, в театрі не сезоні
Працює, здається, опера та театр Рейнгарда.
Ходім до Рейнгарда, бо в оперу спізнились.
Тільки беріть грубі гроші, щоб попасти в театр.
Тут абонементної системи немає, контрамарок не дають, а перше місце коштує не більше й не менше як ЗО марок (15 крб.).
Поганенькі в нас місця були, на останньому ярусі, а й то щось по 7 '/2 марок, чи що, заплатили.
Так що тут по театрах не розгуляєшся.
Тут таке "мистецтво — трудящим", що сильно почухається той трудящий, як у театрі побуває.
Днів із чотири на картоплі сидітиме.
В театрі йде щодня п'єса "Артисти" американського (здається) автора, з доробленим текстом Йосипа Димова.
Постановка — Рейнгарда.
П'єса, як уже й назва показує, з життя артистів. Звичайна собі комедія (трішки з "трагі" спереду), з дотепним (кажуть) текстом.
Сцена — на сцені. Артистичний "кабачок" і т. д., і т. д. Грають прекрасно.
Головну роль виконує кол. артист Московського камерного театру Соколов.
Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.
Але Соколова вважають за крупну фігуру театрального Берліна.
Виконання, та й сама постановка — реалістичні. Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема. Прекрасні, з боку оформлення, сцени — "сцени на сцені". Повна ілюзія.
Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.
В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнгард міг би поставити так "Артистів".
Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в "Артистах" було вхоплено "бога за бороду" — ні!
Хороший, навіть прекрасний спектакль.
Але й у "Березолі" є хороші, навіть прекрасні, спектаклі.
Можливості Харківського театру (технічні) "трішки" гірші, як берлінського, проте, спектаклі є хороші, і навіть прекрасні.
Хоч "Березіль" не мас змоги для одної п'єси запросити цілу трупу негрів (джазбанд), а Рейнгард може. Так що. Про що, пак, я? Ага, я про "Берлін увечері".
* * *
З театра куди ж? Може, в "Скалу" хочете?
Давайте вже за одним разом і в "Скалу" зайдемо, "Скала" — це театр-вар'єте.
Там — окремі естрадні номери: фізкультурні, гімнастичні, балетні, окремі комічні антре, ексцентрики і т. д. Величезний театр.
Грошей так само треба брати не мало, бо квитки дорогі.
Ну, в "Скалі" вже, безперечно, всі "світові" номери.
Там уже, коли "трапеція" так уже — справді трапеція.
Якась "трапеціянтка" показує свою вмілість. Я не спец у цій справі і не можу назвати всіх її фігур, але це було щось неймовірне. Чим вона там на тій трапеції держиться, як вона держиться. Очевидно, духом святим. І все це під "куполом" і без сітки. Страхолюдні номери.
Прекрасні коміки-ексцентрики.
Акробати з такими головоломними вибриками, що очі заплющуєш, як дивишся.
А особливо інтересний балет. Власне — пародія на балет.
Прекрасні танцюристки пародіювали цілу трупу циркових коней, одягнені "під коні", з отим дресирувальником, напрочуд гарно й дотепно вони виконували цей балет.
Робота чітка, філігранна.
* * *
Вийшли з "Скали". Куди тепер?
Ходімте додому, а то й так уже находилися.
А електрика горить. А електрика сяє.
А шампанське електричне одно наливається та шумує.
Ну, як його не випить?
І п'ють, кому можна пить!
БЕРЛІНСЬКА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
Крім убиралень, що по-німецькому звуться "абортами", крім клозетів, у Берліні ще є Українська держава на чолі з гетьманом Скоропадським.
Як усяка держава, вона має територію, владу й народ.
Території до чорта, — ціла вілла, народу теж до чорта, і влада нічорта собі.
Влада — гетьман.
А гетьман, що ви собі думаєте — хвіст собачий?
Гетьман — монарх.
А монарх вам, думаєте, жарти?
Це, братця, така штука, — монарх, — що на "ми" начинається, а на "хи" — кінчається.
От має собі в Берліні цілу державу, має владу, необмежену ніякими сеймами, ніякими парламентами. Повний абсолютизм! Абсолютна монархія! Необмежений монарх! Хотіли обмежити, — нема чим обмежувати. А ви думали?
Підіть, пожартуйте з ним, коли він вам булавою як тріпоне, та очима як поверне, так уся територія ходором ходить.
Ходить по території та булавою махає.
Чотири вже булави розмахав, тепер бере жінчині від капелюха булавки та махає.
Уже скоро й булавок не вистачить, хоч на булавки йому від дружньої республіки й перепадає.
Вийде оце, стане серед території, та як крикне:
— Хлопці, на коні!
Ограшно робиться.
Не дай би бог, були коні та були б хлопці, чорт його знає, що б міг наробити.
* * *
Нещодавно оце відбулося тут вседержавне віче.
Радилися, як далі державою керувати.
Поз'їздилося сила народу.
Всі полки були, з усіма полковниками.
"Попереду Дорошенко"…
За Дорошенком Смаль-Стоцький.
Потім як посунуло!
Дорошенко. За ним Смаль-Стоцький.
Перед Смаль-Стоцьким — Дорошенко.
Потім — як пішли, як пішли.
Дорошенко й СмальСтоцький, а за ним Смаль-Стоцький з Дорошенком.
За цими двома йдуть Дорошенко з Смаль-Стоцьким, а за ними Смаль-Стоцький з Дорошенком.
Коли пройшла лава голівних гетьманських порадників (Дорошенко й Смаль-Стоцький), тоді організованими лавами почало прибувати населення Української держави.
Хлібороби-власники пішли.
Ідуть, і йдуть, і йдуть, і йдуть.
Ось пройшли полтавчани. Дорошенко й Смаль-Стоцький. Волинь за ними. Які енергійні, труджені обличчя. Всі питають: