10
Не забудьмо сказати спасибі прокуророві Петеру Гаху, бо самому тільки йому ми завдячуємо повідомлення, близьке до розголошення юридичної таємниці, про те, що відколи Блум разом з Геттеном залишили помешкання Вольтерсгаймів, комісар кримінальної поліції Ервін Байцменне загадав про-слуховувати телефони Вольтерсгаймів і Блум. Це було зроблено в спосіб, гідний, мабуть, самого повідомлення. У таких випадках Байцменне телефонував відповідному начальникові и казав: "Мені знов потрібні мої язички. Цього разу — два".
Очевидно, Геттен з Катаріниної квартири не телефонував. У всякому разі, Гах нічого не знав про це. Точно відомо, що її квартира перебувала під суворим наглядом, і коли в четвер уранці Геттен звідти не зателефонував і не вийшов до 10.30, Байцменне забракло терпцю й витримки, і він та ще вісім озброєних до зубів поліцейських вдерлися до помешкання, буквально взяли його штурмом і, якнайсуворіше дотримуючись застережних заходів, обшукали, але знайшли не Гетте-на, а тільки "вкрай розслаблену й майже щасливу" Кат арі ну, яка стояла біля кухонного серванта й пила з великого кухля каву, заїдаючи білим хлібом, намащеним маслом та медом. Вона викликала підозру лише тим, що здавалась не приголомшеною, а спокійною, "трохи не переможною на вигляд". Мала на собі купальний халат із зеленої бавовняної тканини з вишитими маргаритками, накинутий просто на голе тіло, і коли комісар Байцменне спитав ("досить грубо", як вона розповідала потім), куди подівся Геттен, вона відповіла, що не знає, коли саме Людвіг залишив помешкання. Мовляв, вона прокинулась о 9.30, і він уже пішов. "Не попрощавшись?" —"Так".
12
Саме в цьому місці слід дещо сказати про те вкрай спірне запитання Байцменне, що його Гах якось процитував з пам'яті, спростував, знов процитував і ще раз спростував. Блорна вважає це запитання важливим, бо міркує собі, що коли його й справді було поставлено, то саме воно, й ніщо інше, стало причиною затятості, сорому й люті Катаріни. А що Блорна і його дружина характеризують Катаріну Блум стосовно сексуальних питань вкрай цнотливою, майже неприступною, то треба ще подумати, чи міг Байцменне, розлютившись через зникнення Геттен а, якого він вважав уже в своїх руках, поставити оте спірне запитання. Байцменне буцімто спитав Катаріну, що визивно спокійно прихилилася до свого серванта: "То він тебе, виходить, відмахав?" —на що Катаріна, зашарівшись, однак з гордим і переможним виглядом нібито відмовила: "Ні, я б так не сказала".
Можна з певністю припустити, що якби Байцменне був поставив таке запитання, то відтоді між ним і Катаріною не могло б виникнути жодної довіри. Але той факт, що довіра між ними так і не виникла — хоча Байцменне, якого вважають "начебто не таким уже й поганим", за ймовірними даними, прагнув до цього,— аж ніяк не слід розглядати остаточним доказом того, що він і справді поставив оте сумнівне запитання. Хоч хай там як, а Гах, який був присутній при обшуку, на думку друзів і знайомих "сексуально заклопотаний", тож цілком можливо, що і йому самому прийшла до голови така груба думка, коли він побачив надзвичайно привабливу Блум, недбало прихилену до серванта, і що він сам залюбки поставив би їй це запитання або й залюбки розпочав би з нею так вульгарно пойменовану діяльність.
13
Після чого поменшання було ретельно обшукано, деякі речі конфісковано, насамперед папери. Катаріні Блум дозволено одягтися у ванній у присутності службовки поліції Плецер. Тільки двері ванної наказано залишити прохилени-ми: їх пильно охороняли два озброєних поліцаї. Катаріні дозволили взяти з собою торбинку і — оскільки можливий був арешт — речі нічного туалету, косметичку та дещо для читання. її бібліотека складалася з чотирьох романів про кохання, трьох детективів, а також біографії Наполеона та життєпису королеви Крістіни Шведської. Усі книжки взято з одного книжкового клубу. А що вона безперестану питала: "Але як же це, як це так, чим я завинила? — то службовка кримінальної поліції Плецер врешті в чемній формі повідомила н, що Людвіг Геттен — давно розшукуваний бандит, майже викритий грабіжник банку, запідозрюваний у вбивстві та інших злочинах.
14
Коли нарешті близько 11.00 Катаріну Блум виводили з її помешкання на допит, то наручників на неї все ж не надягли. Щоправда, Байцменне був схильний наполягти щодо наручників, та після короткого діалогу між службовкою Плецер та його помічником Медінгом відмовився від свого наміру. А що цього першого дня карнавалу численні мешканці будинку не пішли на роботу і ще не вирядились на щорічні, подібні до староримських сатурналій процесії, святкування і таке інше, то в вестибюлі десятиповерхового багатоквартирного будинку товклося десятків зо три мешканців у плащах, піжамах та купальних халатах, а за кілька кроків від ліфта стояв фоторепортер Шеннер; саме в цей час Катаріна Блум у супроводі озброєних поліцаїв та з Байцменне і Медінгом пообабіч вийшла з ліфта. її сфотографували багато разів — спереду, ззаду, збоку, і наостанку, коли вона, палаючи від сорому та геть розгублена, силкувалася прикрити обличчя руками, зайнятими сумочкою, косметичкою, поліетиленовим пакунком з двома книжками та письмовим приладдям; коси в неї були скуйовджені, а на обличчі дуже сердитий вираз.
15
Через півгодини, по тому як їй з'ясовано її права й надано змогу трохи причепуритися, у присутності Байцменне, Медін-га, пані Плецер, а також прокурорів д-ра Корте на і Гаха почався допит, записаний у протокол: "Моє ім'я Катаріна Бреттло, дівоче прізвище Блум. Я народилася 2 березня 1947 року в Геммельсбройху, округа Куїр. Батько мій, Пе-тер Блум працював гірником. Помер, коли мені було шість років, у віці тридцяти семи років внаслідок поранення легенів, яке дістав на війні. Після війни знову влаштувався на сланцевому кар'єрі, і в нього запідозрювали пневмоконіоз. Після батькової смерті мати мала труднощі з пенсією, бо відділ соціального забезпечення та спілка гірників не могли дійти згоди. Мені довелося брати участь у веденні домашнього господарства з дуже ранніх літ, бо батько часто хворів і заробляв нерегулярно, а мати служила прибиральницею в кількох місцях. В школі мені наука давалася легко, хоча й у шкільні роки мені доводилося виконувати чимало хатньої роботи не тільки вдома, а й у сусідів та інших мешканців нашого села — я підсобляла пекти, варити, консервувати, різати птицю. Я багато поралась удома й допомагала збирати врожай. При допомозі моєї хрещеної, пані Ельзи Вольтерс-гайм з Куїра, я, закінчивши школу, 1961 року дістала місце помічниці в м'ясній крамниці Герберса в Куїрі, а при нагоді стояла й за прилавком. З 1962-го до 1965 року я вчилася в школі домоведення в Куїрі — дякуючи допомозі та фінансовій підтримці моєї хрещеної, пані Вольтерсгайм, яка працювала там майстром-вихователем; школу я закінчила на "відмінно". З 1966-го до 1967 року я працювала економкою в дитячому садку з подовженим днем фірми Кешлер у сусід-