— Ваша стаття вже надрукована, і мене не вважатимуть за підлабузника. Тепер ми можемо почувати себе невимушено. Сподіваюся, ви зробите мені честь і приєм— пість пообідати завтра зі мною? Буде й Фіно. Лусто, стари й друже, ти ж не відмовишся? — додав Натан, потискуючи руку Етьєнові. — О добродію, ви на чудовому шляху, — знову звернувся він до Блонде, — ви спадкоємець Дюссо, Ф’єве, ЖоффруаІ Гофман згадував про вас у розмові з Клодом Віньйоном, своїм учнем і другом, він сказав, що може тепер померти спокійно, бо "Журналь до Деба" житиме вічно. Вам, мабуть, там платять шалені гроші?
— Сто франків за шпальту, — відповів Блонде. — Не бозпа-яка оплата, коли доводиться читати стільки книжок. Із сотні ледве знайдеться одна, як-от, скажімо, ваша, якою варто зайнятися. Ваш твір приніс мені велику насолоду, слово честі.
— І півтори тисячі франків, — сказав Лусто Люсьє— нові.
— Але вп пишете й політичні —статті? — запитав ІІатап.
— Так, іноді доводиться, — відповів Блонде.
Люсьєн — новачок у цьому середовищі — не міг отямитися з дива; він був захоплений романом Натана, він шанував автора як бога, і таке низькопоклонництво перед критиком, чиє ім’я і вплив були йому невідомі, просто ошелешило його. "Невже і я докочуся до такого приниження? Невже настільки поступлюся своєю гідністю? — казав вій сам собі. — Надінь капелюха, Натане, ти ж написав чудову книжку, а критик тільки статтю!" Кров закипіла в його жилах від таких думок. Він бачив, як у переповненій народом крамниці добивалися прийому в Доріа несміливі юнаки, автори-початківці і як, утративши надію переговорити з ним, вони йшли собі аі словами: "Я зайду іншим разом!" У групі, що складалася з відомих державних діячів, двоє-троє розмовляли про скликання Палат та світові події. Тижневик, що його збирався купити Доріа, мав право писати про політику. В той час кожен політичний діяч прагнув здобути собі трибуну. А газета мала не менший вплив на публіку, ніж театр. У колі політиків поет помітив одного з найвпливовіших акціонерів "Конститюсьйонель". Лусто виявився чудовим чічероне. З кожною його фразою Доріа виростав у очах Люсьєпа, поет збагнув, що в його крамниці зосереджуються література й політика. Спостерігаючи, як письменник проституює музу, показуючи перед журналістами, як принижує він мистецтво, уподібнюючи його пропащій жінці, приниженій проституцією під склепінням цих мерзенних галерей, провінційний геній утямив страшну істину. Гроші — ось у чому була розгадка. Люсьєн почував себе тут чужою, нікчемною людиною, зв’язаною з успіхом чи багатством лише тонкою ниткою сумнівної дружби. Він винуватив "своїх ніжних, своїх справжніх друзів із Братства за те, що вони малювали йому світ фальшивими барвами і перешкоджали ринутись у бій з пером у руці. "Я змагався б з Блонде!" — подумки вигукнув він. Лусто, який щойно волав на Люксембурзьких висотах, мов поранений орел, і уявлявся йому великим, раптом змалів у його очах. Зате модний видавець, джерело всіх цих існувань, здався йому дуже значною людиною. Тримаючи рукопис у руках, поет відчув трепет, подібний до страху. Серед крамниці на дерев’яних, пофарбованих під мармур, п’єдесталах стояли погруддя Байрона, Гете і па— да Каналіса, від якого Доріа сподівався томика віршів; славетний поет, заглянувши до крамнички, мав побачили, як високо ставить його цей книгар. Люсьєн мимоволі втрачав почуття певності в <собі, відвага його слабла, він уже відчував, який вплив може мати Доріа на його долю, і нетерпляче чекав, коли він з’явиться.
— Ну от, діти мої,— сказав невисокий огрядний чоловік із жирним обличчям, схожий на римського проконсула (правда, вираз цього обличчя пом’якшувала напускна добродушність, що ошукувала поверхових людей), — нарешті я власник єдиного тижневика, який можна було купити і в якого дві тисячі передплатників.
— Хвалько! Податок беруть за сімсот — і це вже непогано! — сказав Блонде.
— Слово честі, передплатників тисяча двісті. Я сказав "дві тисячі", — додав він пошепки, — для отих постачальників паперу та друкарів. Я гадав, у тебе більше тактовності, Блонде, — знову сказав він уголос.
— А компаньйонів приймаєте? — запитав Фіно.
— Дивлячись яких, — відповів Доріа. —■ Хочеш трети— пу за сорок тисяч франків?
— Гаразд, якщо візьмете в співробітники присутнього тут Еміля Блонде, Клода Віньйона, Скріба, Теодора Леклера, Фелісьєна Верну, Же, Жуї, Лусто...
— А чому не Люсьєна де Рюбампре? — відважно сказав провінційний поет, уриваючи Фіно...
— ...і Натана, — закінчив Фіно.
— А чому не першого-ліпшого? — сказав видавець, насуплюючи брови й обертаючись до автора "Стокроток". — 3 ким маю честь? — спитав віп, окинувши Люсьєна нахабним поглядом.
— Хвилинку уваги, Доріа, — сказав Лусто. — Це мій знайомий. Поки Фіно обмірковує вашу пропозицію, вислухайте мене.
Люсьєн облився холодним потом, у нього змокріла сорочка, коли він побачив холодний і невдоволений вираз цього грізного падишаха-видавця, який казав Фіно "ти", хоч той ввертався до нього на "ви", який назвав небезпечного Блонде "голубом", а Натанові милостиво подав руку на ознаку своєї приязні до нього.
— Ще один новачок? — скрикнув Доріа. — Та ти знаєш, що в мене уже тисяча сто рукописів? Так, так, панове,— кричав він,— спитайте Габюссона. В мене зібралось тисяча сто рукописів! Незабаром мені буде потрібний окремий штат для завідування складом із рукописами, і комісія для їх перегляду, яка час від часу засідатиме і шляхом голосування оцінюватиме їхні достойності, жетони для оплати присутніх членів і пеод— міппий секретар для подання їм звітів. Це буде філія Французької академії і академіки Дерев’яних галерей отримуватимуть більше, ніж інститутські!
— Непогана думка, — сказав Влонде.
— Погана, — провадив далі Доріа. — Не моє діло розбирати плоди копіткої праці тих із вас, хто пнеться в літератори, втративши надію стати капіталістом, шевцем, капралом, слугою, урядовцем, судовим приставом. Сюди вільно входити лише тим, хто вже здобув ім’я. Прославтеся, і ви тут знайдете золоте дпо. За два роки я створив три знаменитості, і всі троє невдячні. Натан уже править шість тисяч франків за друге видання своєї книжки, тоді як я викинув три тисячі тільки на статті про неї, а прибутку не мав і тисячі. Блонде я заплатив за дві статті тисячу франків та на обід витратив п’ятсот...