А вночі партизани викрали тіло й поховали на горі над Дніпром. Із стиснутих пальців дістали зім’ятий папір. Це був заповіт. Старий робітник проніс його через смерть до своїх. Командир загону сам переписав і переправив через фронт. Деякі місця він не переписував, бо вони стосувалися лише його самого: старий давав йому, своєму онукові, кілька практичних порад в партизанському ділі.
"Перебуваючи в доброму розумі і ясній пам’яті,— прочитали за фронтом,— і не сподіваючись на людську смерть під варварською окупаційною владою, і почуваючи відповідальність за свої слова перед сучасниками і потомками, і побачивши на власні очі темну ніч фашистського "нового порядку", і зваживши холодним розмислом усе, що визнав за істотне,— пишу цей заповіт.
Залишаю вам порожню землю, витоптану фашистським чоботом, зоставляю руїни красивих українських міст, які спалила тевтонська дика орда, покидаю невідомщену кров, несплачені борги, дорогі діти мої.
Залишаю вам фашистські могили в кожному селищі на найкращих місцях, у садочках, коло хат, на площах, по скверах. Думають бандити, коли цей раз їм не вдалося, то онуки їхні підуть далі від тих місць, де лежать трупи скажених дідів. Заповідаю вам і наказую серцем і досвідом: викиньте прокляті кістки з землі. Спаліть і розвійте падло, нехай угноює землю. Багато зайд було у нас за тисячу літ історії, а де вони? Де їхні могили? Де їхні погані черепи, в яких погасли завидющі очі, зогнив брехливий язик, розсипалась на порох зажерлива пелька? Немає, діти,— дивіться, щоб і цих не було!
Бачу й знаю: не пройде багато років, як ви знову підіймете й звеличите нашу матір — Радянську Україну. Дбайте про все нове — промисловість не любить латаного устаткування, на старих машинах не розбагатієте. Зводьте міста — ясні і просторі, здорові й привітні. Дорогі будови дешевше коштуватимуть. Насадіть ліси, викохайте сади — вишневі, яблуневі, грушеві, сливові. А шляхи всі обсаджуйте липами і чорнокленом. Рибу заводьте найкращу, прочистіть річки, поставте знову гідростанції, перегородіть Дніпро коло Хортиці й коло Кременчука.
Плануйте красиві села, повибирайте з землі воєнний метал, зарівняйте траншеї, землянки, ходи сполучень, воронки від бомб. Позвозьте назад усі музеї й картини, а які німецькі чи італійські фашисти покрали й пограбували — повитрушуйте з їхніх душ. А наших людей, кого вони погнали до себе на каторгу, всіх познаходьте, привезіть додому. Тільки добре шукайте, щоб ні одна сльоза не зосталася невідомщеною. Партизанам оддайте всенародну славу і генералів шануйте. Не забудьте дітей, що залишиться їх багато сиротами по війні. Перед нашим заводом у скверику над Дніпром посадіть дубок з мого садка: нехай і моя пам’ять житиме серед вас...
Прощайте, діти. Я бачу нашу перемогу. Живіть щасливо в нашій Радянській владі, в дружбі народів на віки вічні".