Хлопець став спостерігати.
О цій годині й у такому місці зустріч із Чепурунчиком не обіцяла нічого доброго. Гаврош відчув гостру жалість до безневинного, добродушного на вигляд старого. Що робити? Втрутитись? Але Гаврош не сумнівався, що цей страхітливий вісімнадцятирічний бандит упорається зі старим і малим як оком змигнути.
Поки Гаврош отак міркував, напад відбувся — блискавичний і нещадний. Напад тигра на оленя, напад павука на муху. Чепурунчик несподівано кинув троянду, стрибнув на старого й повис на ньому. Гаврош ледь утримався від крику. Через мить один із двох уже був унизу і з хрипінням пручався, придушений коліном, що вперлося йому в груди. Але наслідок сутички був зовсім інший, ніж сподівався Гаврош. Унизу опинився Чепурунчик, а не старий.
Усе це відбулося за кілька кроків від Гавроша, невидимого за кущами.
Старий відповів ударом на удар і з такою силою, що нападник і жертва миттю помінялися ролями.
"Оце тобі й дідуган!" — подумав Гаврош.
І, не втримавшись, заплескав у долоні. Але його оплески пропали марно. Захоплені боротьбою, засапані суперники нічого не чули.
Запала тиша. Чепурунчик перестав пручатися. "Може, дідуган порішив його?" — подумав Гаврош.
Старий досі не озвався й навіть не скрикнув. Та ось він випростався і сказав Чепурунчикові:
— Вставай.
Чепурунчик підвівся, але старий його не пускав. Юний бандит мав лютий і принижений вираз вовка, зловленого вівцею.
Гаврош дивився і слухав, як зачарований, і був винагороджений за свою пильну увагу. Він чув усю розмову між тими двома й тішився від усієї душі. Старий запитував, Чепурунчик відповідав.
— Скільки тобі років?
— Дев’ятнадцять.
— Ти здоровий і дужий. Чому не працюєш?
— Мені нудно.
— Що ж ти робиш?
— Б’ю байдики.
— Говори серйозно. Тобі можна чимось допомогти? Ким би ти хотів бути?
— Злодієм.
Запала мовчанка. Старий, здавалося, поринув у глибоку задуму. Він стояв нерухомо й не випускав Чепурунчика.
Час від часу юний бандит, дужий і спритний, пручався, мов звір у пастці. Він робив несподівані ривки, пробував звалити супротивника підніжкою, крутився, як в’юн. Старий начебто нічого й не помічав. Він тримав обидва зап’ястки свого бранця однією рукою з владною незворушністю непохитної сили.
Задума старого тривала кілька хвилин, а тоді, пильно дивлячись на Чепурунчика, він звернувся до нього ніби з урочистою промовою, з якої Гаврош не пропустив жодного слова.
— Хлопче, через свої лінощі ти починаєш неймовірно тяжке життя. Чесно заробляти собі на хліб ти не бажаєш, так? Жити, як усі інші, тобі, бачте, нудно! Ну що ж, ти житимеш інакше. Ти не хочеш стати трудівником — ти станеш невільником. Ти уникаєш чесної людської втоми — ти будеш умиватися потом грішника в пеклі. Коли інші співатимуть, ти хрипітимеш. Ти бачитимеш здалеку, з глибокої ями, як працюють інші, і тобі здаватиметься, що вони відпочивають. Орач, косар, матрос, коваль постануть перед тобою в сяйві, наче праведники з раю. Твоя мета нічого не робити? Так от — щодня, щогодини ти знемагатимеш від смертельної втоми. Життя стане для тебе страшною мукою. Ти не зможеш навіть вільно дихати, не зможеш ходити, де тобі заманеться. Перша-ліпша людина, яка хоче вийти з дому, штовхає двері — і вона надворі. Якщо ж тобі забагнеться вийти, ти будеш змушений проламувати мур. Або роздереш на смужки свої простирадла, сплетеш із них мотузку, потім спустиш її у вікно й повиснеш над прірвою — і це вночі, у грозу, в дощ, в ураган, і якщо мотузка виявиться короткою, тобі залишиться один спосіб дістатись донизу — падати. Падати навмання, в провалля, з невідомої висоти і невідомо на що. Або ти вилізеш крізь димар, ризикуючи згоріти живцем, або повзтимеш по стоках нужників, де дуже легко втопитися. Я вже не кажу про отвори, які доведеться маскувати, про камені, що їх ти вийматимеш і вставлятимеш на місце по двадцять разів на добу, про тиньк, який ти ховатимеш у своєму матраці. Скажімо, перед тобою замок. Городянин у таких випадках має ключа, виготовленого слюсарем. Тобі ж, якщо ти захочеш пройти крізь ті двері, доведеться створювати жахливий шедевр. Ти візьмеш монету в два су й розріжеш її по ободу на дві половинки. Якими інструментами? Ти сам їх винайдеш. Це твоя справа. Потім вишкребеш середину обох половинок, обережно, щоб не пошкодити зовнішнє карбування, наріжеш на них різьбу так, щоб вони згвинчувались і утворювали футлярчик. Для наглядачів, які постійно за тобою стежитимуть, це буде звичайна монета в два су; для тебе це буде коробочка, в яку ти покладеш сталеву пружинку з годинника. На пружинці ти наріжеш зубчики, і це буде пилочка. Такою пилочкою завдовжки зі шпильку, сховану в монеті, тобі доведеться перепиляти засув, дужку висячого замка, віконні ґрати і залізне кільце на своїй нозі. Здійснивши стільки неймовірних подвигів, що ти дістанеш у нагороду, коли розкриють твій винахід? Карцер… Ось твоє майбутнє. Ти кажеш, тобі не хочеться працювати? У тебе одне на думці — добре випити, добре попоїсти, добре поспати? Так ти питимеш воду, ти їстимеш чорний хліб, ти спатимеш на твердих дошках, закутий у ланцюги, і всю ніч відчуватимеш на своєму тілі холодне залізо. Потім ти порвеш свої кайдани і втечеш. Чудово. Ти заповзеш на череві в кущі і годуватимешся травою, аж поки тебе зловлять, і тоді ти довгі роки просидиш у підземній в’язниці, прикутий до стіни, намацуючи кухоль, щоб напитись, і гризучи жахливий тюремний хліб, на який не глянули б і собаки. Ти їстимеш боби, вже з’їдені до тебе червою, ти перетворишся на мокрицю, яка живе в льоху. Пожалій же себе, нещасний хлопче, адже ти зовсім юний — і двадцяти років не минуло, як тебе відірвали від грудей годувальниці! Мабуть, і мати твоя досі жива. Заклинаю тебе, послухайся мене. Ти увійдеш до в’язниці двадцятирічним юнаком, а вийдеш звідти п’ятдесятирічним дідом! Ти увійдеш туди молодий, рум’яний, свіжий, з блискучими очима й білими зубами, з чудовим волоссям, а вийдеш звідти розбитий, згорблений, зморшкуватий, беззубий, сивоголовий! О, бідолашний хлопче, ти обрав собі погану дорогу, байдикування не доведе тебе до добра! Крадіжка — це найтяжча праця! Куди легше бути чесною людиною. А зараз іди собі й поміркуй над моїми словами. До речі, чого ти хотів від мене? Мій гаманець? Ось він — на, бери.