Фарамон Барт відповів впевняючо.
-— Отже добре — говорив дальше король — присягніть мені', що не доторкнете ся нічого з того, що в печері побачите і присягніть, ідо по виході' з неї, викинете ЇЇ з вашої памяти! Присягніть, ідо нїколи не будете старати ся відкрити входу до неї, анї не захочете повернути до неї! Вкінци присягніть, що нікому не скажете нї слова про се, що там побачите!
Піднявши руку, повторяв Кипріян і Варт слова присяги.
Тоная видав тоді' кілька приказів. Двір встав, войов-ники уставились в два ряди. Слуги принесли два куснї полотна, щоби завязати очі чужинцям, король сїв в паланкин і приказавши їм, щоби сїли побіч його, пустив ся в дорогу, несений 12 Кафрами, окружений усею двірською-дружиною. Дорога була доволі' довга і трівала дві годині*. По колиханю, яке відчували, пізнали Кипріян і Фарамон, що їх несуть під гору. З дивного холоду воздуха і відгомону кроків походу, можна було догадуватись, що сходять у підземелє. Вкінци дим походив мабуть з смолоскипів, якими освітлювано дорогу. Ще пів години трівав похід, відтак паланкин поставлено на землю. Тоная злїз і приказав своїм гостям зняти перепаску з очий.
В першій хвилі', осліплені сяйвом світла, як се звичайно буває, коли зір на хвилину є заслонений, Кипріян і Фарамон здогадувались, що є жертвою галюцинації, так незвичайне й чудове явище роскрило ся перед їх очима.
Стояли вони серед величезної печери, якої долівка була вкрита золотим піском. Звід, подібний до готицьких святинь, поринав у сутінку. Стїни сеї підземної палати виложені були сталяктитами ріжнородної краски; світло смолоскипів відбивало ся у них красками веселки.
Не було тут, як в инших печерах, одноманітного нагромадженя кварцових стовпів. Природа показала тут більше фантазії. Аметистові скелї, лавки з рубінів, смарагдові й шафірові колюмни, гори з аквамарінів, зеркала з опалів, ґанки з рожевого гіпсу та сардоніксу, всьо, ЩО' царство мінералів має чудового, прозорого, дорогого, ужито" тут до тієї чудесної палати.
З ростинного світа вибрано тут усьо, на ідо найбуй-нїйша людська фантазія могла здобути ся. Тапети з мінерального моху, мягкі, як оксаміт, прозорі плетінки з верби., в яких цвіти і овочі зроблені з дорогих камінїв, нагадували чарівні городи.
В глубинї яснїло плесо озера, утворене з зануреного в піску одного діяманту, довгого на 20 метрів. Легкої будови, замки з хальцедону, кіоски і вежочки з берилю і топазу піднімали ся так високо, що око змучене їх блеском, не глядало їхнього кінця. Снопи світла, відбиті в тисячних хрусталях, заломлюючись і схрещуючись з усїх сторін, творили таку сімфонїю красок, що аж надто вистарчало до цілковитого обезсиленя людського ока.
Кипріян не сумнївав ся довше. Бачив себе перенесеним до одної з тих таємних печер, яких єствуваня вже-давно догадував ся, а де природа збирає і кристалізує най-дорозші камінї, з яких копачі в найбогатших копальнях, находять тільки малі кусники.
З початку сумнївав ся, щоби се було правдою, що бачив, пересвідчив ся однак, краючи перстінцем величезну лавку з-хрусталю, що се природний камінь, бо не полишив* ся найменший слід на ньому.
Були се отже діяманти, рубіни 'і сафіри, нагромаджень в так великій скількости, що їх вартість можнаби оцінити тільки астрономічними числами. Лежали тут камінї, варто-сти трілїонів і квадрілїонів.
Чи Тоная знав про отті величезні богатства, можна було сумнївати ся, бо і Варт, здавало ся, не припускав,, щоби ті хрусталі були дорогоцінними камінями.
Король Негрів вважав мабуть тільки себе паном і властителем доволі' незвичайної печери, яку оберігати наказувало йому віщоваиє. Потверджували сей здогад, здасть ся;.
цілі громади людських костий, які лежали по кутках. Чи було се похоронне місце, чи може печера служила, ідо є дуже можливо, до обходів страшних свят, підчас яких •плила щедро кров людська при канібальських бенкетах?
Бартови насували ся також такі здогади і схиляючись до товариша, сказав пошепки:
— — Тоная вправдї впевняє, що підчас його пануваня такі обходи не лучали ся, однак отті кости вказують, що не треба вірити його словам.
Вказав при тім на величезний костир свіжо зложених костий, які мали на собі слїди, що вкриваюче їх мясо було варене.
Вражінє се незабаром ще скріпило ся.
Король і його гостї дійшли до кінця печери, де було заглубленє, в родї каплички біля катедри. Сильна деревляна крата замикала вхід, за яким, в деревляній клїтцї, сидїв . вязень.
Клїтка була так мала, що міг він в ній сидіти тільки "скорчившись. Вязнем сим був Матакіт!
— Се ви, пане — крикнув нещасний Кафр в хвили, коли пізнав Кипріяна. — Заберіть мене з відси, освобо-дїть мене! Волю вже вернути до Ґріквелєнду і бути там, повішеним, чим тут, в тій курячій клїтцї, дожидати страш-гної смерти! Тоная з'їсть мене!
Слова отті сказав так зворушаючим голосом, що Кип-ріянови зробило ся жаль його.
— Добре, Матакіт — відповів йому інжінєр — можу постаратись о твоє увільнене, однак, поки не віддаш діяманту, не вийдеш з сеї клітки.
— Віддати діямант, пане т— кликнув Матакіт — алеж я не мав його ніколи, кляну ся! — Говорив се з такою правдою у голосі', що не можна було сумнївати ся в його слова.
Знаємо, що Кипріян вже перед тим не дуже вірив в вину Матакіта.
Сильна деревляна крата з а литка л а вхід, за яким, в деревляній клїтцї сидїв вязень (стор. 124).
— Якщо ти отже не украв діяманту, так чому-ж ти втікав? — питав його дальше.
— Тому—відповів Матакіт — що по доказаию невинности моїх товаришів сказали би певно, що се я украв, а знаєте добре, що в Ґріквелєндї не дуже то церемонять ся з повішенєм Кафра. Засуджують його, заки обвинува-чуть! Я перелякав ся і утїкав крізь Трансваль, як справжніший винуватець.
— Ну, добре, вірю тобі — сказав Кипріян — однак хочеш вернути до Ґріквелєнду і наразити ся знов на підозріня?
— Так, волю, чим тут полишитись — сказав нещасний дріжучи з трівоги.
— Будь спокійний, мій приятелю, постараюсь тебе Увільнити. —
Стрілець звернув ся до Тонаї.
— Скажи щиро, що хочеш за сього вязня. Тоная, по короткій надумі, сказав:
— Чотири рушниці", десять разів по десять набоїв до кождої і чотири мошонки скляних перел; се не за ббгато, правда?