Коли верховних сил незбагненим велінням
З'являється поет у злі, сумні роки,
То мати в розпачі, з прокляттям і тремтінням,
До Бога простира сердито кулаки:
"Бодай зродила б я клубок гадюк у хащі,
Ніж годувати глум цей — виродка в журбі!
Будь, ноче, проклята — утіхи всі пропащі,
Покуту за гріхи я зачала в собі!
Чому я обрана, і за яку провину
Страшна відра...