Раз у Гавірате жила собі молодиця, яка з ранку до вечора тільки те й робила, що рахувала, хто скільки разів чхнув, і розказувала про те своїм подругам. — Аптекар чхнув аж сім разів,— розповідала молодиця. — Та невже? — Нехай мене лиха година поб'є, якщо брешу. Він чхав перед самісіньким обідом, за п'ять хвилин до дванадцятої. Галу-балу і нарешті добалакалися до того, що начебто аптекар доливає води в рицину. — А священик чхнув аж чотирнадцять разів,— розповідала молодиця, зашарівшись від запалу. — А ти, бува, не помилилася? — Нехай мене лиха година поб'є, коли я хоч одного пчиха недочула. — Ой лишенько, що ж воно буде? Галу-балу і добалакались до того, що начебто священик наливає забагато олії в салат. Одного разу молодиця привела гурт подруг (було їх семеро) під вікна синьйора Деліо підслуховувати. Та синьйор Деліо не чхав, зовсім, бо не нюхав табаки і не застудився. — Хоч би раз чхнув,— сказала молодиця.— Тут щось та є. — Напевно є,— підтакнули подруги. Синьйор Деліо цю розмову почув, узяв добру жменю перцю, зарядив пульверизатор, яким мух труїв, і непомітно дмухнув перцем за вікно. — Апчхи! — чхнула молодиця. — Апчхи! Апчхи! —зачхали її подруги. Пчиханню не було кінця. — Найбільше разів чхнула я,— заявила молодиця. — Ні, ми більше,— заперечили подруги. І вчепились вони одна одній у коси, лупцювали одна одну і вздовж і впоперек, рвали одяг і навіть зуби там погубили. Після тої пригоди молодиця перестала точити ляси із своїми кумасями, а купила собі записну книжечку та олівець і ставила хрестик, коли хтось чхав. Коли вона вмерла, люди побачили, скільки в книжечці хрестиків понаставляно, й сказали: — Дивіться, кожне своє добре діло вона відзначала хрестиком. Чимало добра зробила небіжчиця! Кому-кому, а їй пряма дорога в рай.