І знов з’єднались в одну оману, —
О дивне танго, — і сум, і пристрасть;
Пливу на хвилях твого туману,
Згубила керму, спалила пристань.
І б’ється серце, і гнеться тіло
В твоїм повільнім і п’янім вирі;
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може й сіре!
Чекає прірва на кожнім схилі,
Та сум і пристрасть манять, мов п’яну,
Пливти все далі, віддав...