Чуєш, кохана,— підношу я руки,
чуєш ти шелест їх...
Може, всі речі вчувають, як звуки,
жести самотніх таких?
Чуєш, кохана,— я вії склепляю,-
слух твій, як шум, це сприйма.
Чуєш, кохана,— їх знов розтуляю...
...але тебе тут нема.
Зримим відбитком найменший мій порух
лишить на тиші шовковій свій слід.
Далеч не стлумить в тужавих просто?рах,