Ця казка на білих лапах
Іде уночі по дорозі,
І місяць тече по хатах,
І в казки на віях сльози.
Іде вона й тихо плаче:
Андрійка ніде не баче.
Чи ліг вже Андрійко спати,
І де ж ця Андрійкова хата?
З верблюдних пустель голодних,
З тюленячих вод холодних
Ждучи, наша казка стомилась.
Невже ж це вона заблудилась?!
В торбині у казки літо,
Зима...