Сонце заходить, цілуючи гай,
Квіти кивають йому на добраніч,
Шепчуть, листочки зриваючи на ніч:
— Не покидай, не покидай…
В рідному краї нам долі нема:
Бурі нас нищать, пригноблює тьма,
Студять морози…
Цвіт наш, красу нашу — гублять усе!
З півночі вітер з собою несе
Люті погрози.
Мало зазанали ми світла й тепла:
Холод, тумани та сіра імла —