(1898 -1956)
Бертольт Брехт був одним з найбільш впливових німецьких драматургів, чудовим поетом та лібретистом, а також він був поважний теоретиком та співзасновником “епічного театру”.
Він народився 10 лютого 1898 року у місті Ауґсбурґ в досить заможній родині, адже його батько був директором паперової фабрики та, що більше важливо для хлопця, його батько - Бертольт Фрідріх Брехт був католиком, а мати була протестанткою. Вона ще з дитинства навчала Брехта Біблії, багато часу вони проводили разом просто за читанням Священної Книги. Беззаперечно, це дуже вплинуло на його подальше життя та твори, більш того, саме образ матері – образ самовідданої жінки, яка жертвує собою заради усіх і став образом головних героїнь у багатьох драмах Брехта. Здебільшого, можна сказати, що життя Брехта було комфортного середнього класу, але дуже часто він прагнув до того, щоб навпаки заявити про своє селянське походження, кажуть, що це пов'язано з дуже сильним впливом Біблії на його життя.
Чотири роки Бертольт навчався в народній школі, але враховуючи його слова про те місце, йому було там досить нудно і нічого нового він там не отримав, але саме там він познайомився з Каспаром Нехєром, з яким протягом всього життя вони не тільки підтримували дружні відносини, а й активно співпрацювали, адже Нехєр створював дуже багато декорацій для драм Брехта та допомагав вибудувати виразну візуальну іконографію його епічного театру.
Надалі він навчався в місцевій гімназії, про яку також казав не як про місце його мрії, а саме те, що він був набагато розумнішим за своїх вчителів, але навіть йому не вдалось хоча б якось вплинути на їх розвиток. В гімназії була написана перша праця Брехта – вірш, який опублікували у місцевій газеті. Коли Брехту тільки виповнилось 16 років, розпочалась Перша Світова війна, як і всі юнаки, Брехт спочатку був дуже захоплений ідеями патріотизму та прагнув воювати за свою країну, але побачивши, яка жорстока та кривава війна насправді, дуже швидко змінив свою думку. А в 1915 році навіть написав есе у відповідь на відомі рядки Горація – “Яка солодка та приємна смерть за свою вітчизну”, назвав війну дешевою пропагандою з певною метою та стверджував, що тільки люди з порожніми головами можуть погодитися померти за свою країну. За таке порушення його мали б виключити, але завдяки вчителю релігії його все ж таки залишили. Також, з 1914 року він почав постійно друкуватися в місцевій газеті “Фолксвіл”, виходять його новели, вірші та рецензії.
Вже в 1916 році він сам лишає гімназію та починає активно цікавитися драмою, філософією та медициною. Звісно, враховуючи становище його батьків, вони б могли забезпечити сина без проблем, адже родина була досить заможна, проте юного Брехта не приваблювало таке майбутнє, він не почував себе комфортно з думкою про те, що він буде змушений і надалі продовжувати бізнес батьків, тому він обрав за професію – медицину та вступив у Мюнхенський університет. Його батько дуже довго намагався відстрочити службу свого сина, але, нажаль, в 1918 році його все ж таки призвали на війну, але саме на фронті він так і не встиг побувати, адже в нього знайшли захворювання нирок, що стало причиною його переведення з фронту до військового шпиталю в його рідному місті. На війні нікому не буває легко, в тому числі й Брехту, він описував свої переживання того часу, як він був змушений робити солдатам від самих простих процедур, як перев’язки, клізми до дуже важких операції – ампутацій кінцівок та трепанацій. Весь його біль та переживання було відображене у його вірші – “Легенда про мертвого солдата”, цей вірш – перша його робота, яка стала настільки популярна у 20-і роки.
Під час революцій в Германії, він активно підтримував революціонерів, він навіть був членом Ауґсбурґського революційного комітету, але пізніше, він намагався виправдати себе, за його словами, в той час в нього не було іншого вибору, адже лікарня була єдиною військовою частиною в місті, там обрали його як члена комітету. Після завершення Першої Світової війни, Брехт повернувся до навчання, але здебільшого свій час він присвячував написанню п’єс та віршів. Його першими п’єсами стали – Ваал(1922 року), та Барабани в ночі (також 1922 року).
В 20-і роки Брехт в своїх творах поступово відходить від експресіонізму та ідеалізму та навіть починає висміювати оптимізм в творах своїх попередників таких, як Кайзер та Унту. В “Ваал” було зображено жорстокість та ненависть, а в “Барабанах в ночі” та “Легенді про мертвого солдата” Брехт жорстоко засуджує війну.
Вже у 1924 році Брехт переїхав у Берлін, де й познайомився з Максом Рейнхардтом, з яким вони плідно працював протягом двох років. Його п’єса – “Людина це людина” зображує соціальні проблеми, та в якомусь сенсі він навіть пише про психологію людини, яка була змушена стати кулеметником. Досить скоро він почав вивчати марксизм та ленінізм, присвячував цьому досить багато часу.
Незабаром він починає працювати з композитором Куртом Вейлом, який писав музику до багатьох творів Брехта, а вже в 1928 році була написана “Трикопійчана опера” - перша праця, яка прославила Брехта. Дуже багато зусиль Брехт витрачав саме на драму, він використовував термін “епічний театр” та визначав, що його драма повністю відрізняється від тих, що були написані до нього, адже його метою було дати людям правду. Метод, яким Брехт допомагав своїй аудиторії сприймати його робити він називав метод “відчуження”, що полягав в усуненні більшості звичайних та традиційних для драми речей, таких як використання повідомлень на екрані та слайдів. Більш того, він давай завдання самим акторам не ідентифікувати себе повністю зі своєю роллю та показувати, що вони просто грають певну роль. Метою театру у XX ст. , за думкою Брехта, було показати різницю між реальністю та театром та примушувати людей шукати способи покращення їх життя, але до того всього, часто помічали, що Брехт багато запозичував сюжети в інших авторів. Брехт робив це для того, щоб глядачі, які вже знали розвиток подій, більш концентрувались не на сюжеті, а на авторській обробці самої драми. Також, цікавим є те, що багато його праць дуже схожі на причті, адже дуже часто вони мали повчальний характер.
Дуже швидко зростає його популярність й за кордоном, а саме у Франції, Амстердамі, де досить успішно презентувались його п’єси. Враховуючи його любов до марксизму, він багато разів був у Москві, але це не завадило йому прожити в США досить довго. Нажаль, в США в нього не вийшло реалізуватися, адже його там майже ніхто не знав та багато його робіт просто не сприймались аудиторією. Незважаючи на це, він все ж таки працював на Голлівуд протягом деякого часу, але він там не полюбився, тому надовго він там не затримався. Коли німці вторглися у Польщу (1939 рік), Брехт закінчив та видав один із найвідоміших його творів – “Матінка Кураж та її діти”, який зображує як Тридцятирічна війна вплинула на Германію, на германський народ та частково хід цієї війни.
Після завершення Другої Світової Війни, він переїхав до соціалістичної Германії, де сподівався спокійно жити та писати, в нього навіть вийшло зробити свій власний театр, але знову ж таки, він досі не зміг стати таким популярним, як хотів. Його популярність приходить до нього вже в останній період його творчості, його книжки друкуються в величезній кількості, а драми стають все більш і більш популярними він стає лауреатом великої кількості різних премій.
Першою його дружиною стала актриса та співачка Маріанна Цофф, у них народилась донька – Ханна, яка стала відомою акторкою та грала багатьох героїнь Брехта на сцені. Багато хто каже, що Цофф була більше як матір для Брехта – старше за нього, дуже турботлива, добра, проте їх шлюб був недовгим. Наступною його жінкою стала також акторка - Олена Вайгель, в них народилося двоє дітей – син Штефан та донька Барбара.
В період його найбільшої популярності – в 50-і роки, його здоров’я різко погіршується, причиною тому було його хворе серце. В 57 років він вже ходив зі тростиною та виглядав достатньо слабким, проте писати він продовжував до останнього дня свого життя, попри те, що лікарі засвідчували, що померти він може у будь-який час. Переживши інфаркт на початку весни 1956, він спокійно жив аж до 14 серпня 1956 року, в той день він помер від ще одного серцевого нападу. Він був похований за три дні на Доротеєнштадтському кладовищі, який знаходився дуже близько до будинку, в якому він жив. На церемонії були присутні члени родини, найближчі друзі та колектив його театру.