Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 року в портовому місті Норвегії Шієн в родині купецької аристократії. Був найстаршим у сім’ї та мав чотирьох братів та сестер.
Батько – Кнуд Ібсен – був успішним купцем, який розорився 1836 року.
Мати – Маріхен Альтенбург – була донькою одного з найбагатших торговців Шієна, малювала, грала на фортепіано та любила відвідувати театр.
Коли Ібсену було близько семи років, сім’я збанкрутувала і вони вимушені були продати свій основний будинок в центрі Шієна та перебратись в літній будинок за межами міста. З часом переїхали в міський будинок, що належав брату батька.
У віці п’ятнадцяти років залишив школу, оскільки сім’я не мала коштів для подальшого навчання. Батьки відправили Ібсена в 1843 році до сусіднього міста Грімстад, де він став учнем аптекаря. Становище покращилось лише з приходом нового власника аптеки через чотири роки, який підняв платню та надав окрему кімнату Ібсену. Працював там протягом шести років, у вільний час пишучи вірші та малюючи.
В шістнадцять років починає писати перші вірші в сентиментально-романтичному стилі. Займаючись літературою та створюючи карикатури на містян здобув популярність в жителів міста до 1847 року. Співпрацював з місцевою газетою та брав участь у створенні літературного журналу «Андхримнер». В цей період формується критичне відношення до сучасного суспільства.
Початкову освіту отримував в школі, проте у 15 років змушений був покинути її задля фінансової допомоги сім’ї.
Працюючи в аптеці почав брати уроки латині та грецької, деякі науки вивчав самостійно.
1850 року переїздить до Кристіанії, сучасне Осло, з метою вступу до університету. Після переїзду відвідував так звану «фабрику студентів» щоб отримати атестат зрілості для вступу в університет. Всі його спроби зазнають невдачі, оскільки з багатьох предметів мав посередні оцінки. Тому він починає займатися викладанням в недільній школі, брати участь в протестах, співпрацює з робочою газетою та студентським журналом.
1852 познайомився з суспільним діячем Б’єрнстьєрном Б’єрнсоном та в цьому ж році став помічником режисера в театрі Бергена, де в обов’язки входило написання однієї п’єси в рік.
Перша п’єса, створена Ібсеном, мала назву «Катіліна» 1849 року. Твір був опублікований під псевдонімом Брюньольф Б’ярме, оскільки Ібсен впродовж довгого часу комплексував та соромився виступати як письменник. Була написана під впливом революційних потрясінь в Європі в 1848 році, проте не отримала популярності.
У період з 1852 по 1857 роки був художнім керівником Норвезького національного театру в Бергені та виступав за відродження національного норвезького мистецтва.
З 1857 по 1862 роки очолює «Норвезький театр» в Кристіанії, де брав учать у постановці понад 145 п’єс як письменник, режисер та продюсер. Також опубліковує п’ять нових п’єс, які не зазнали успіху. Разом з цим продовжував суспільну діяльність.
Проживаючи протягом чотирьох років, з 1864 по 1868, в Римі, почав збирати історичний матеріал та в 1873 році опублікував п’єсу «Імператор та Галілей», яка є найбільшим творінням Ібсена. П’єса складається з двох частин та в ній піднімаються питання становлення держави, віри та ідеалу. Це була остання віршована драма, після чого драматург перейшов до прози.
Першими всесвітньо відомими стають драми «Брандт» 1865 року та «Пер Гюнт» 1867 року, які ілюструють різні сторони характеру самого Ібсена. Основною проблемою п’єс виступає місце людської особистості в сучасному світі. Ці дві п’єси розглядаються в комплексі, як два альтернативні трактування ідеї самовизначення та реалізації особистості.
Найвідомішим твором є п’єса «Ляльковий дім», прем’єра якої відбулася в 1879 році. Центральною темою твору є протистояння між людиною, яка прагне свободи, та суспільством, яке нав’язує свою мораль та закони. В центрі п’єси знаходиться звичайна жінка, яка є господинею заможного дому, що піклується про чоловіка та дітей. Проте жінка має таємницю, яку приховує від чоловіка. Після того, як таємниця стає відомою, розкривається вся сутність головної героїні – сильних характер та готовність переступити через загальноприйняті стандарти.
Однією з найбільш похмурих п’єс є «Привиди» 1881 року, що присвячена трагедії розпаду буржуазної сім’ї. Протягом довгого часу п’єсу забороняли до постановки в Європі. Автор відкрито осуджує проблеми спадщини, інцесту, позашлюбних зв’язків, ставить під сумнів шлюб, авторитарне виховання та релігію. Вперше була показана на сцені лише в 1903 році.
«Ляльковий дім» та «Привиди» часто розглядаються в парі, оскільки в обох розглядаються сімейні відносини.
Мав власний стиль драми, оскільки відмовлявся дотримуватися основних театральних правил того часу. Цей час співпав зі зростанням попиту інтелігенції на серйозний «мислячий» театр в порівнянні з легковажністю п’єс того часу.
1884 року під впливом імпресіонізму виходить драма «Дика качка», яка вважається першим шедевром, написаним в стилі трагікомедії. П’єса відображає обставини реального життя, але більшу увагу приділяє конфлікту всередині людини. Ібсен розкриває поняття «все або нічого», досліджує його роль в житті слабких та самозадоволених людей. Особливістю драми є те, що вона наповнена символами на символічними діями.
Ще одним з найвідоміших творів вважається «Гедда Габлер» 1891 року, яка поставлена в Мюнхені. П’єса не отримала позитивних відгуків відразу, однак з часом стала однією з основних світових п’єс.
Найбільш значущою з останніх драм стала «Будівничий Сольнес» 1893 року, яка в певній мірі є автобіографічною. Герой п’єси вирішує принести в жертву долю інших людей заради власних цілей та терпить невдачу. В п’єсі розкривається конфлікт між призванням та життєвим комфортом.
Останньою роботою Ібсена стала п’єса «Коли ми, мертві, пробуджуємося» 1899 року, яку автор назвав «драматичним епілогом». В драмі зображено роздуми про життя та смерть, протистояння між нормальним життям та тягою до мистецтва. П’єса отримала змішані відгуки, оскільки за словами критиків була слабкою в порівнянні з попередніми.
У 18 років мав позашлюбного сина, народженого в 1846 році від служниці аптекаря Ельсе Софі Йенсдаттер. За все життя Ібсен його не бачив, лише матеріально допомагав його матері до чотирнадцятиріччя дитини. Одружився з Сюзанною Дое Торесен, яка була дочкою священника, в 1858 році. Наступного, 1859 року, у подружжя народився єдиний син Сигізмунд.
Довгий час працював за мінімально оплату та проживав в бідності, що стало причиною розвитку депресії. Це призвело до того, що Ібсен почав бачити на вулицях героїв своїх творів, що сам Ібсен називав «видіннями». Головне «видіння» отримав в Римі, що дало поштовх для створення двох основних п’єс – «Брандт» та «Пер Гюнт».
Отримавши стипендію після визнання національним драматургом у 1862 році виїжджає з Кристіанії та оселяється в Сорренто, Італія. На рідну землю повертається лише через 27 років.
У 1868 році переїздить до Дрездена, Німеччина, де написав п’єсу «Імператор та Галілей» (1873). Також пише п’єсу «Стовпи суспільства» (1877), яку вперше виконали в Мюнхені.
У 1873 році був посвячений в лицарі, а у 1892 році був відзначений титулом командира. В 1893 році був нагороджений хрестом ордена Святого Олава. Отримав Великий Хрест Датського ордена Даннеброг та Шведського ордена Полярної Зірки.
1891 року повернувся до Норвегії, де прожив 15 років до смерті. Там він написав останні чотири п’єси.
Ранні п’єси концентруються на містичних, романтичних, поетичних баченнях людини у пошуках істини, яка залишається недосяжною.
Другим періодом творчості є «сучасна» фаза – одинадцятирічний період, протягом якого автор свідомо віддаляється від романтизації та містики і зосереджується на проблемах сучасного суспільства. П’єси цього періоду характеризуються реалізмом, зокрема «Привиди» та «Гедда Габлер».
В останній період творчості Ібсен повернувся до містичних сюжетів, на яких має вплив стриманість та реалізм «свідомої» фази.
Генрік Ібсен створив сучасну «нову драму», насичену соціальною, філософською та моральною проблематикою.
У 1900 році Ібсен переніс декілька інсультів, після чого він перестав писати.
Перед смерть Ібсена в його кімнаті зібралися родичі драматурга та його доглядачка, яка відмітила, що сьогодні він має кращий вигляд.
23 травня 1906 року драматург помер в своєму будинку у Крістіанії. Похований на «Кладовищі нашого Спасителя» в центральному Осло.