Йоган Вольфганг фон Ґете
Йоган Вольфганг фон Ґете народився 28 серпня 1749 року у Франкфурт-на-Майні. Батько – Йоган Каспар Ґете, імператорський радник. Мати – Катаріна Єлизавета (Текстор) – дочка високопосадовця Франкфурта.
Родина жила у великому міському будинку Франкфурта, який на той час був частиною священної Римської імперії. Каспар Ґете був знавцем права і його було призначено на посаду імператорського радника, проте він не брав безпосередньої участі в управлінні та офіційних справах.
Коли батьки одружилися, у них була величезна різниця у віці. Дружина була молодшою аж на 21 рік. У Йогана Вольфганга була сестра – Фрідеріка Крістіна. Інші діти подружжя помирали в ранньому дитячому віці, ймовірно, через недостатньо розвинену медицину тих часів.
Дитинство Ґете було міцно пов’язане з наукою. Як і належить родинам такого високого матеріального і соціального статусу, хлопчика навчали приватні репетитори. З ранніх років він вивчав мови (латинську, грецьку, французьку, іврит, італійську, англійську). Неодмінними атрибутами домашнього навчання були фехтування, верхова їзда та малювання. Як згодом сам напише, Ґете любив вивчати на пам’ять книги чи їх уривки.
Але найбільше майбутній філософ любив природничі науки, які й зіграли вирішальну роль в подальшому творчому та життєвому шляху митця. Далекі зорі та планети, розташування сузір’їв та устрій Всесвіту – усе це з ранніх років цікавило Ґете.
Йоган Каспар був амбітною людиною, проте йому не вдалося реалізувати всі свої плани. Тож батько вирішив дати дітям найкращу освіту і самореалізуватися за рахунок їх досягнень.
У 1765 Ґете вступає до Лейпцизького університету за напрямом правознавство. Цей фах сину вибрав батько. Молодого філософа більше цікавив живопис, історія, релігія, література (а особливо праці Гомера). Захоплення театром з’явилося ще в дитинстві, адже в їхньому маєтку щороку проходили лялькові вистави.
Перевагу він надавав урокам поезії, а не вивченню старовинних судових правил. В студентські роки Ґете закохується в дівчину на ім’я Анна Катаріна Шонкопф. Вона стає музою для написання жартівливих віршиків в жанрі рококо.
Навчання видається не надо успішним, крым цього, Ґете серйозно хворіє і змушений повернутися додому на цілих півтора року.
У 1770 році переїздить до Страсбурга, щоб таки завершити навчання в університеті, як цього хотів батько.
Влітку 1771 року здобув науковий ступінь у Франкфурті та розпочав юридичну діяльність. Перші справи були невдалими через недосвідченість і запальний характер, спрямований на більш гуманне правосуддя. Врешті Ґете отримує догану і втрачає роботу.
У 1770 році виходить перша збірка, проте авторство залишається анонімним. Минає час, літературні смаки змінюються. Він продовжує писати, але згодом знищує майже весь ранній доробок.
У 1771 році у Вецларі Ґете закохується в дочку місцевого чиновника – Шарлотту Буфф, яка на той час уже готується вийти заміж за іншого. Нерозділене кохання лягає в основу роману «Страждання юного Вертера» та стає поштовхом до появи низки поетичних творів.
Цим романом Ґете заявив на весь світ, що цінність людини не в її становищі, не в величних предках, а в самій людині, в її думках та інтелекті.
На заході своїх днів, поет у «Поезії та правді» зізнається, що писав «Страждання юного Вертера» аби позбутися від нав’язливої думки про самогубство. Проте вчинок головного героя – Вертера, починають наслідувати юнаки усього світу разом із друком роману в різних країнах – Франції, Голландії, Англії, Італії, Швеції, Росії. Критики охрестили роман неперевершеним твором про нерозділене кохання.
Батько, здається, змирився, що майбутнє сина не буде пов’язане з юриспруденцією, тож не заважає його літературній праці, а навіть допомагає. Завдяки зв’язкам, Ґете дістав копію біографії шляхетного магістраля з німецької селянської війни і за кілька тижнів перетворив її в колоритну драму. Ця робота, під назвою «Гец фон Берліхінґен» знаходить велику кількість шанувальників творчості Йогана Вольфганга. У творі десятки сцен з простою, подекуди навіть грубуватою мовою, такою звичною для пересічного громадянина.
У 1772 році чинить самогубство близький друг, Карл Вільгельм Єрусалимський. Ця трагічна подія негативно впливає на письменника і змушує тужити за справжньою дружбою.
У 1775 році Ґете, як автор відомої книги «Страждання юного Вертера», отримує запрошення до Веймару. Тут він здобуває визнання і протягом багатьох років займає посаду при дворі.
За підрахунками дослідників, Ґете написав близько 1600 віршів, які з’являлися протягом життя, як реакція на події та емоції. Але митець завжди лишається стриманим, скромним і коректним, при викладі цих емоцій на папір.
Вірш «Побачення і прощання», попри душевний біль від нерозділеного кохання до Ф. Бріон, змальовує ліричного героя шляхетним та цнотливим, а та омріяна зустріч стає можливою лише в його уяві та поезії.
У вірші «Прометей» автор проявляє весь свій темперамент, кидаючи виклик злу і стаючи на захист Землі, як сам Прометей.
Початок творчої кар’єри Ґете співпадає з рухом «штюрмерів». Їхнім гаслом був слоган «Буря і натиск!». Ці два слова коротко, але точно характеризують настрої творчої молоді того часу.
У 1786 році Веймар настільки набридає Ґете, що він полишає його на два роки, переїхавши в Італії. Тут він вивчає живопис і пробує себе в цьому виді мистецтва. Але повернувшись, залишається на все життя, за винятком коротких робочих поїздок.
В цьому місці він отримує спокій, популярність, визнання його унікального таланту як поета, прозаїка, драматурга, постановника, актора, художника, археолога.
У 1788 році опубліковує драму «Еґмонд», робота над якою тривала не один рік. В творі описано буржуазну революцію в Нідерландах, яка призводить до визволення з-під іспанського гніту, а також становлення незалежної республіки через два десятиліття по тому. Еґмонд зі своїм монологом звертався до співвітчизників, які не були готовими до антифеодальної боротьби.
Весь творчий доробок Ґете після повернення з Італії називають «веймарським класицизмом». Основними ознаками цього періоду є стриманість, відданість класиці, врівноваженість, обережність у прояві симпатій та антипатій.
1798 роком датується поема «Герман і Доротея». Життя головних героїв сповнене гармонії, адже все, що вони роблять, відбувається за покликом душі. Герман і Доротея підкорили читачів почуттям власної гідності, працелюбством, доброзичливістю, красою.
Одним із найважливіших орієнтирів людського буття, Ґете вважає обов’язок і як доказ цьому пише вірш «Ільменау». Загальний посил простий – ким би ти не був, князем чи простим селянином, ти маєш обов’язок перед Землею і маєш його виконувати відповідально і щиро.
У 1777 – 1785 роках пише свій другий роман «Театральне покликання Вільгельма Мейстера», проте він не був оприлюднений, а згодом з деякими змінами й доробками перетворився в «твір «Роки навчання Вільгельма Мейстера», який видається в 1795 – 1796 роках.
В прозовий твір Ґете не міг не включити кілька поетичних сторінок. Віршовані рядки звучать монологами з вуст головних героїв, це їхні найсокровенніші бажання, заповітні мрії, таємниці.
Ґете полюбляє писати в жанрі «балада», започаткованому на основі древніх міфів та легенд. У «Вільшаному королю» постає передчуття нічних жахіть, щось страшне та містичне.
Великий цикл віршів входить до збірки «Західно-східний диван» (1819 рік). Ґете вважає, що слово справжнього митця нетлінне і воно пройде крізь віки і долине до свого читача, не зважаючи на різницю мов і культур.
Робота над всесвітньо відомим «Фаустом» триває протягом усього творчого життя драматурга. Перший, чорновий варіант, так званий «Пра-Фауст» з’являється в 1773 – 1750 роках. Відомо, що основні сюжетні моменти залишилися незмінними, проте рукописи тих часів не збереглися.
У 1790 році було опубліковано “Фауст. Фрагменти». Цей скорочений варіант був дуже високо оцінений Й. К. Ф. Шиллером. Саме він спонукав автора до роботи над продовженням Трагедії.
Протягом 1797 – 1801 років писалися сцени «Присвята», «Прологи», «Кабінет Фауста», «Вальпургієва ніч». Перша частина «Фауста» була завершена в 1806 році і надрукована через два роки.
Задум другої частини визрів під час написання першої, але за перо поет взявся лише через два десятиліття. Вперше завершена трагедія «Фауст» була видана в 1831 році.
Прототипом для головного героя стає справжня історична персона – лікар і алхімік Йоганн Фауст, який жив у ХVI ст. За переказами він був справжнім чаклуном і володів стихіями, знався з потойбічними силами і тому його задушив диявол. Легенда мала стати пересторогою всім грішникам, аби ті знали, що за всі вчинки їх знайде кара.
Ці легенди використовували письменники всього світу у своїх творах. Ще в дитинстві Ґете побачив лялькову виставу, що й познайомила його з Фаустом та Мефістофелем.
У своєму «Фаусті» Ґете поєднав епос, лірику, драму. Він розкриває всю сутність людської натури, яка прагне до ідеалу і ніколи не залишається вдоволеною. Це невдоволення собою настільки сильне, що людина готова віддати душу дияволу, аби отримати ще один шанс прожити життя заново.
«Фауст» крім філософських, образних сцен, має в собі зв’язок з реальністю тогочасної Німеччини. Образ Маргарити створений на основі скромності і цнотливості звичайної дівчини з народу.
Творчість була відомою в Україні вже в ХІХ ст, Т. Шевченко читав і високо цінував «Фауста» і називав Ґете великим митцем
Ґете був освіченим, ерудованим, талановитим, а з часом став і неймовірно популярним. Прихильниць прекрасної статі він завжди мав вдосталь.
Його першою любов’ю, за припущеннями істориків, стала Кетхен Шенкопф. У цих стосунках була байдужість і пристрасть, любов і ненависть, тож багато поетичних рядків лягли на папір за час їхнього знайомства.
В студентські роки Ґете захворів туберкульозом і це робило його поведінку неврівноваженою. Через нерозділене кохання він двічі намагався вчинити самогубство.
Перебуваючи в Страсбурзі поет закохується в дочку священника на ім’я Фрідеріка Бріон. Роман триває недовго і Ґете залишає вагітну від нього дівчину.
Повернувшись в Франкфурт-на-Майні заручається з Ліллі Елізабет Шенеманн, проводить із нею літо, але залишає, адже в цей час отримує пропозицію роботи в Вецларі.
Тут Ґете шалено закохується в Шарлотту Буфф, почуття до якої і спонукають написати «Страждання юного Вертера».
Ще одним шаленим захопленням стала Шарлотта фон Штейн – заміжня жінка з багатьма дітьми. Їй він присвятив більше сотні поем, проте їхні почуття так і залишилися платонічними.
У 1788 році, після дворічної поїздки до Італії він бере в дім робітницю – Крістіну Вільпіус і захоплюється нею. ЇЇ каштанове волосся, темні очі, міцна статура, а також любов до театру і танців підкоряють поета. Багато сучасників були здивовані вибором Ґете, адже Крістіна була далекою від світського життя.
У 1789 році в пари народжується син, а згодом ще четверо дітей, однак вони помирають немовлятами. До дорослого віку доживає лише первенець, якого назвали Августом.
Офіційно пара уклала шлюб лише на 18-му році спільного життя, в 1806 році. Деякі джерела стверджують, що дружина мала обтяжену спадковість, адже її батько був алкоголіком, тож і вона з роками почала все частіше зазирати в чарку.
У 1808 році Ґете зустрічає своє нове захоплення – юну Мінну Херцліб і присвячує їй чимало сонетів.
У 1813 році закохується в дружину свого товариша – Маріанну Віллемер. Ця інтрижка спричиняє неабиякий сплеск в творчості драматурга.
Не зважаючи на велику кількість захоплень чоловіка та алкоголізм дружини, почуття між подружжями не згасли. Крістіна померла в 1816 році, після 20 років спільного життя.
16 березня під-час погулянки Ґете застудився і помер 22 березня 1832 року.
26 березня фор із його тілом розмістили поряд з прахом Шиллера в герцогській усипальниці.