Видатна постать в українській літературі. Він на рівні з Тарасом Шевченко та Михайлом Костомаровим являється основоположником сучасної української культури.
Ранні роки
Пантелеймон Олександрович Куліш народився у сім'ї дворянина з козацьким корінням 7 серпня 1819 року у м. Воронеж Чернігівської губернії. Батько хлопця Олександр Андрійович був нащадком заможного хлібороба. Мати любила народну творчість, казки та легенди. Цю любов вона передала синові. Неабияку роль у вихованні малого Пантелеймона відіграла сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська. Саме вона прищепила хлопцю любов до книг і наполягала на його навчанні у гімназії.
Освіта
Незважаючи на те, що хлопець був дуже обдарованим змалку, освіта йому давалась нелегко. У школах в ті часи викладали виключно російською, а Пантелеймон мріяв володіти щирою українською мовою, якою писали у книжках.
Спочатку хлопець вивчав грамоту в церковній школі. Пізніше студіював у Новгород-Сіверській гімназії. З першого разу вступити до бажаного Київського університету не вдалося. А в 1841, при другій спробі, у вступі було відмовлено через не доведене дворянське походження. Тому Куліш навчався у якості вільного слухача. Відвідував лекції на юридичному та філософському факультеті. Це дало перший поштовх до майбутньої самоосвіти.
Досить рано Пантелеймон виявив у собі хист до малювання. Малював аквареллю навколишні краєвиди, тварин та людські постаті.
Завдячуючи університетській освіті, Куліш невдовзі отримав посаду викладача у дворянському училищі міста Луцьк.
У 1847 році, на запрошення ректора, Пантелеймон їде до Петербурга викладати в університеті російську мову для іноземців, на посаді старшого вчителя. Відчуваючи щоденну тугу за Батьківщиною, П. Куліш приймає запрошення від Академії наук взяти участь у дослідженні західнослов'янської історії та культури.
Творчість
Свій перший твір “Циган” написав під впливом почутої від матері народної казки.
Характерною особливістю для творчості Куліша є безмежна любов до України, її культури, мови та історії. В свій ранній період творчості, сповідував думки, щодо вільного і незалежного існування окремо від Російської імперії.
Після переїзду до Петербурга П. Куліш починає все більше цікавитись Україною доби козацтва. Як наслідок, у 1846 році світ побачив його твір “Повість про український народ”.
Професор Плетньов рекомендував кандидатуру Куліша для закордонного відрядження до Варшави. Тут він вивчає все про західних слов'ян, їх культуру, побут, мову, історію. У 1847 році царська Росія розпочала справу проти Кирило-Мефодіївського братства. Хоч Куліш і не був членом цього товариства його заарештували і екстрадують до Петербурга. За ґратами письменник просидів три місяці. Завдяки численним клопотанням впливових друзів Куліша випустили і відправили на поселення без права друкуватись.
До 1850 року письменник був на засланні в Тулі. Через заборону публікувати твори, почав працювати на державній службі. Саме в цей час вивчав європейські мови. Наука давалась легко. Так, наприклад, французьку письменник осилив за чотири місяці, на англійську та німецьку мови витратив два, а на італійську - взагалі лише півтора. У Тулі неодноразово писав листи жандармському генералові Дубельту. Аби його не звинуватили у підпільній діяльності, в листах описував свої майбутні творчі плани.
До Петербурга Кулішу дозволили повернутись у 1851 році. Саме тоді він влаштовується працювати в Міністерстві державного майна урядовцем.
Лише у 1856 році, після смерті Миколи І, Пантелеймону знову надали право здійснювати видавничу діяльність. Цей рік став для Куліша також знаменним через відкриття в Петербурзі власної друкарні. У її стінах було опубліковано ряд українських творів, в тому числі знамениті збірки “Сільська бібліотека”. Вони були у вигляді невеличких дешевих брошурок. В цих серіях неодноразово з'являлись твори К. Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Вовчок та власне П. Куліша. За три роки існування “Сільської бібліотеки” випущено 39 номерів. Це було перше періодичне видання орієнтоване на просту, народну публіку.
Також, протягом двох років, з 1856 по 1857 р. р. до друку надходить двотомник фольклорно-історичних і етнографічних нарисів “Записки о Южной Руси”. Куліш неодноразово стверджував, що цей збірник є його головним творчим здобутком. Саме в цій книзі Пантелеймон вперше використовує свій авторський стиль, який прозвали Кулішівка. Це був прообраз сучасного українського правопису. Далі була написана невеличка статья “О малороссийском правописании (ст. VІI—ІX)”. Пантелеймон казав, що свій правопис намагався зробити максимально простим і зручним у використанні.
Роки заслання дещо похитнули волю Куліша, після повернення він повністю відмовляється від політичної діяльності і займається лише творчістю.
Свій найвідоміший твір автор почав писати ще у 1843 р. А вже у 1857 р. світ побачив повне видання знаменитого роману “Чорна рада”. І. Франко неодноразово говорив, що це кращий історичний роман епохи, з достовірними фактами і на базі фольклорних джерел. Спочатку, за задумом автора, роман мав бути з ілюстраціями. Декілька малюнків Куліш зробив власноруч. Пропонував доповнити роботу Т. Шевченку, але останній відмовився. Цікавий факт, що існує два оригінальних примірники роману на українській та російській мовах. За змістом вони мають суттєві відмінності у сценах та деталях. Перша версія романів була готова у 1846 році. Спочатку автор написав російський варіант, а згодом зробив ніби український переклад, а насправді інший твір. Через арешт і заборону видавничої діяльності романи так і не були опубліковані. Оригінал українського рукопису, перед засланням, автор передав своєму доброму товаришеві Осипу Бодянському. Достеменно відомо, що цей примірник значно відрізняється від відомого опублікованого.
В 1856 році для погодження з цензурою Куліш спершу подав український примірник. Так як цензором виявився російський романіст Іван Лажечніков, то Пантелеймон йому запропонував ознайомитись з російським “аналогом” “Чорної ради”. Саме останній варіант піддався численним цензурним правкам. Так як впливові урядовці поручились за Пантелеймона, то українську версію дозволили надрукувати в обхід цензурі.
До російського варіанту “Чорної ради” автор написав післямову. У цій статті Куліш заявляє, що українська мова має право на особисту літературу. Також, на відміну від українського аналога, російський має епіграфи до кожного розділу.
Далі письменник публікує на 149 сторінках свою “Граматику”, яка являється українською читанкою. Цю книгу спеціально було написано для учнів початкових класів україномовних шкіл. Книга також була написана кулішівкою. У 1876 році збірник Царська імперія заборонила. Але через чотирнадцять років, дещо видозмінений, формат “Граматики” використовували в україномовних школах Галичини.
Письменник проявив себе також у якості талановитого перекладача. За його редакцією українською мовою вийшли твори Байрона, Шекспіра, Шиллера, Пушкіна, Гейне та багато інших зарубіжних літераторів.
Куліш був засновником літературного журналу “Основа”. Хоча видання проіснувало не повних два роки, але за цей час на його сторінках було опубліковано сотні творів українських літературних діячів. Кулішу вдалося заявити на весь світ, що українська мова існує, вона незламна і не згасне ніколи.
Пантелеймон Куліш товаришував із Тарасом Шевченком. Незважаючи на це, у літературному плані письменники мали певні суперечності. Куліш не підтримував і навіть боявся антиросійських настроїв шевченківського Кобзаря. Але це не завадило Шевченкові бути боярином на весіллі у Куліша.
Куліш став одним із перших біографів М. Гоголя. Пантелеймон видав двотомник “Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя”. Потім він опублікував шість томів творів і листів Миколи Васильовича.
Також Пантелеймон Куліш першим почав писати наукові статті на українській мови. Цим власне, він започаткував український науковий стиль.
В 1860-х роках Куліш починає активну співпрацю разом із галицькими літературними діячами. У львівських періодичних виданнях з'являються його твори. Опубліковує ще один історичний твір “Руїна”, про тяжкі часи для України після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, наслідки міжусобної боротьби за булаву, польсько-російсько-турецької війни. В черговий раз, таке гостре висвітлення української історії, яке йшло всупереч царським уявленням, не сподобалось владі. Від Куліша вимагають припинити співпрацю з демократами Галичини. Щоб не зрадити друзів у 1868 році Пантелеймон приймає рішення піти у відставку. В цей час він починає вивчати культуру західних країн. Проживає переважно у Львові і натхненний чеськими слов'янофілами друкує уривки перекладеної Біблії.
Священне писання в кулішівському перекладі також було написано, використовуючи авторську граматику. Над перекладом Біблії з давньогрецької, Куліш працював довгих 25 років. Роботу почали у 1860 році. Незважаючи на ідейні суперечності, Т. Шевченко допомагав Пантелеймону з перекладом. Новий Завіт закінчили досить швидко. До роботи над Старим Завітом Куліш залучив Нечуй-Левицького та Пулюя. Відомо, що перший готовий рукописний варіант Біблії було викрадено на варшавському вокзалі царською охраною. Через жахливу випадковість, по одній із версій кіт вночі перекинув свічку на столі, рукописне видання майже готового примірника другого зібрання згоріло. Тоді лише дружині вдалося вмовити Пантелеймона відновити роботу над книгою. І незадовго до смерті, Куліш опублікував третій варіант дитячої Біблії у спрощеному варіанті. Протягом ХХ сторіччя Біблія друкувалась в Америці, Австрії, Великобританії, а у 2000 році перекладена Біблія була вперше надрукована і у незалежній Україні.
Після придушення у Польщі повстання, Куліша направила сюди російська влада в якості посланця царської політики. З 1864 по 1868 роки письменник перебував у Варшаві і працював в Установчому комітеті штатним чиновником. Перед ним стояло завдання здійснювати серед поляків русифікаторську політику.
В цей час змінилось у письменника відношення і до ролі українського козацтва в історії. Численні повстання народних мас у XVI— XVI ст. він почав трактувати як руйнівну стихію, що стала на перешкоді цивілізованій місії Речі Посполити на сході. Всі ці настрої він уміло зібрав у науковому дослідженні “Перший період козацтва від його початку до ворожнечі з поляками”, який був опублікований в 1868 році у Львові.
З 1873 р. по 1875 перебував на службі в Міністерстві шляхів сполучення.
У 1877 році Куліш опублікував тритомне видання "История воссоединения Руси”. У книзі Пантелеймон вислови припущення, що Україна повинна існувати в складі Російської імперії і її роль полягає лише у поступовому окультуренні останньої. Цими твердженнями автор викликав страшне обурення серед українського суспільства.
Загалом наукова та літературна спадщина Пантелеймона Куліша складає близько сорока томів. Але більшість його творів все ще залишається у рукописному вигляді.
Особисте життя
У Пантелеймона Куліша було досить насичене та бурхливе особисте життя. Дослідники його творчості зазначають, що письменник любив жінок і заводив численні романи навіть із дружинами своїх товаришів.
Єдиною офіційною дружиною Куліша була молодша за нього на дев'ять років Олександра Білозерська. Пантелеймон товаришував з її братом Василем. Одружилась пара 22 січня 1847 року, коли Кулішу було 28 років, а Саші всього 19. У 1847 році під час весільної подорожі до Варшави Олександра почала писати народні оповідання. Вона взяла псевдонім Ганна Барвінок.
Дружину письменник називав берегинею і воскресителькою. Саме в її честь він переназвав хутір Мотронівка на Ганнину Пустинь, у якому подружжя оселилось. Олександра була прекрасною господинею, сам Шевченко неодноразово нахвалював приготовлену нею мариновану рибу, а Костомаров гриби.
Під час арешту Пантелеймона, через нервове знесилення, Олександра народжує мертву дитину. На жаль більше дітей у пари не було. Після вигнання Куліша, дружина усіляко намагалась підтримувати його і навіть поїхала до Тули. Під час заслання пара жила досить бідно і переважно на гонорари дружини. Олександрі доводилось бути і кухаркою, і прибиральницею, і доглядальницею. Все це негативно відзначилось на її вроді. І зрештою Куліш втратив до неї інтерес, прозвавши неохайною селянкою. Він невдовзі починає дорікати їй безпліддям. Усі чіпляння були настільки болючими для Олександри, що навіть серед лютої зими, вона втікала з дому в одній сукенці. Зрештою у жінки через почуття вини почала прогресувати психічна хвороба.
У 37 річному віці письменник відчув тугу за молодістю і коханням й почав заводити численні любовні інтрижки.
Літом 1856 року Куліш познайомився з 16 річною дочкою графа Сергія де Бальмена Манею. Одразу про роман він повідомив дружині у листі. Для залицянь письменник вважав себе надто серйозним, тому Куліш почав виховувати обраницю. Через півтора місяця Пантелеймон зрозумів, що з Мані виросте нещира й хитра жінка і переключився на 17 річну доньку поміщика Г. Милорадовича Лесю.
Юне створіння захопило досвідченого письменника своїми манерами, знанням української мови і прекрасній грі на арфі. Романтичні стосунки не приховували від законної дружини. І, щоб не терпіти принижень, остання у січні 1857 року переїжджає до мами в Україну. Але Куліш все одно постійно листується з дружиною і в деталях розповідає про роман з коханкою. Леся мріяла про весілля, а Пантелеймон у відповідь лише слав їй книги і давав поради, щодо вивчення історії України. Після того як дівчина натякнула про ймовірне одруження з іншим, Куліш зрадів і повідомив, що любитиме так само її дітей і чоловіка. Через два роки ці стосунки також набридли письменнику і він знайшов собі нове захоплення. Через три роки після розлучення з Пантелеймоном Леся вийшла заміж за фон дер Фліта. В 1984 році романтичні листи П. Куліша до коханки були опубліковані у США з передмовою літературознавця Ю. Шевельова.
В 1857 році до кулішівської друкарні надходять твори, нікому ще невідомої письменниці, Марії Маркович. Пантелеймон, захоплений оповіданнями колеги, шукає з нею зустрічі. Влітку 1858 року він запрошує Марію до себе на хутір. Дружина приймає талановиту письменницю з усілякими почестями. Випадкове знайомство швидко переростає у палку пристрасть і згодом, так само швидко, переросте у люту ненависть. Марію захоплений Куліш порівнює з Шевченко. З його легкої руки був вигаданий псевдонім Марко Вовчок, також Куліш редагував перші її твори. Затьмарений пристрастю Куліш знову йде від дружини і домовляється оселитись разом із коханкою у Берліні. Але коли письменник приїхав до Німеччини, то застукав Марію в обіймах Тургенєва. Ображений Куліш не пробачив такої зради і до самої смерті поливав ім'я колишньої коханки брудом. Після цих стосунків у письменника була затяжна депресія. Він помирився з дружиною і щоб якось розвіятись вирушає разом з Олександрою в тур по Волзі.
У 1860 році в Чернігові П. Куліш заводить роман з одруженою жінкою Параскою Глібовою. І знову багато пристрасті, любові та вольностей. Хоча невдовзі чоловік Параски надав їй право вибору з ким залишитись, Куліш відмовився продовжувати ці стосунки.
У травні 1860 року письменник знайомиться з молодою панночкою Ганною Рентель. Дівчина закохалась по вуха, а Куліш знову лише повчає її у своїх листах, як правильно поводитись з чоловіком щоб не набриднути йому. Ці стосунки тривали до осені. Зрештою П. Куліш сам повертається до Петербурга і повністю присвячує себе творчості.
Смерть
Останні роки життя письменник провів вдома на хуторі. В цей час він переважно писав, перекладав і редагував твори. Зовсім відійшов від романтичних ігрищ і політичної діяльності. Працював подовгу у неопалюваному кабінеті. Це і стало причиною застуди, яка зрештою його і погубила.
Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 року.
Після смерті письменника дружина Олександра змушена була продати хутір аби опублікувати останні твори Куліша. І невдовзі в Женеві була випущена збірка “Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів”. До книги увійшли твори видатних німецьких та англійських літераторів ХХ сторіччя.
Дружина Куліша померла 6 липня 1911 року і похована поруч з могилою письменника.
Сімейна могила Кулішів знаходиться в селі Мотронівка, де був їх хутір. Біля місця поховання поставили невеличку капличка, а також семиметровий хрест.