Ранні роки
Поль Марі Верлен відомий французький поет, який був представником символізму 80-х років ХІХ сторіччя. Народився майбутній поет у містечку Мец 30 березня 1844 року. Батько Ніколя-Огюст був капітаном інженерних військ, а мати Еліза-Жюлі-Жозеф-Стефані, дочкою заможного цукрового магната. У родини довго не було дітей, мама перенесла три викидні. Тому маленький Поль був довгоочікуваною і дуже бажаною дитиною, тому хлопчику в усьому потурали. Черезмірна материнська опіка зіграла зрештою з хлопцем злий жарт. Поль дуже піддавався дурному впливу. В ранньому віці спробував алкоголь і гашиш.
Сім'ї доводилось часто переїжджати і тільки, коли батько подав у відставку Верлени осіли в Парижі.
Писати вірші Поль почав ще в 14 років, у 1858 році. Тоді ж хлопчик познайомився з творами Гюго, Банвіля, Готьє, Бодлера, Леконта де Ліля. Юний поет навіть наважився написати Гюго і надіслати йому в листі свій вірш «Смерть» і отримав доволі позитивну оцінку.
Освіта
Початкову школу хлопчик відвідував уже в Парижі. Спочатку це був пансіон Ландрі, а вже в 1862 році закінчив ліцей Бонапарта. Далі вступив до університету. Отримавши диплом бакалавра по словесності, мріяв потрапити в Міністерство фінансів і поступив в Школу права і податків на математичний факультет. Освіту хлопець не закінчив, адже у сім'ї з виходом батька на пенсію, почались матеріальні труднощі. Щоб якось полегшити становище, Поль у 1864 році влаштовується на роботу до страхового товариства дрібним службовцем. Далі кар'єру продовжив у мерії і в міській ратуші. Державна робота дозволяла займатись творчістю, адже не займала у хлопця багато часу. Поль починає відвідувати літературні гуртки, а також заходжа до будинків розпусти. Стає частим гостем у салоні маркізи де Рікар, який мав республіканську спрямованість. Тут він познайомився з Теодором де Банвіль, Огюстом Вільє де Ліль-Адан, Сюллі-Прюдом, Хосе Маріа Ередіа.
Творчість
Першим його опублікованим твором була сонета “Пан Прюдом” в періодичному виданні “Огляд прогресу” в серпні 1863 року. До квітня 1866 року було опубліковано вісім віршів юного поета у журналі “Сучасний Парнас”, видавцем якого був Альфонс Лемер. Останній, за участі кузини Верлена Елізи Монкомбль, у листопаді 1866 року посприяв виходу першої збірки митця, яка мала назву “Сатурнічні поезії”. Через рік Еліза померла і Поль дуже переживав цю втрату. Почав прикладатись до чарки.
У 1868 році світ побачила брошурка “Подруги”. У збірці були вірші на лезбійську тематику. Цензура моралі не допустила розповсюдженню такого матеріалу і досить швидко увесь тираж був вилучений поліцією і заборонений до продажу. Згодом вірші з цієї серії увійшли до складу збірки “Паралельно”.
Через рік, у 1869 р. , була опублікована друга самостійна збірка поета під назвою “Вишукані свята”. Це видання було повністю присвячено мистецькій тематиці. Як не дивно, широкий загал одразу не сприйняв твори автора, довгий час Верлен залишався не визнаним.
З 1865 року влаштувався працювати до Паризької мерії експедитором.
У 1871 році Верлен отримав лист від провінціального, на той час ще нікому не відомого, поета Артюра Рембо. Останній захоплювався творами Поля і щоб отримати рекомендації надіслав свої проби пера. Вірші Артюра, одразу захопили Верлена і він запросив сімнадцятирічного хлопчину до себе й навіть оплатив дорогу.
У кінці березня 1872 року Поль Верлен увійшов до складу Комуни. Працював під егідою революційного уряду у бюро комунарської преси.
Після поразки Комуни Верлен змушений був тікати з Парижа. Покинувши свою родину, у 1872 році він разом з Рембо переїжджає спочатку до Бельгії, а потім відвідали Лондон. Тут Поль часто спілкується з емігрантами-комунарами, які переховувались в Англії. В результаті цієї подорожі з'явилась збірка «Романси без слів».
Потім дороги поетів розійшлись. Рембо переїхав у Ефіопію, а Верлен, прагнучи виблагати пробачення у товариша, вирішив опублікувати його твори. Ця збірка отримала схвальні відгуки критиків.
В 1882 році був опублікований верленівський вірш «Поетичне мистецтво». В ньому відображене своєрідне об'єднання усіх теоретичних особливостей авторської поезії, яка намітилась ще в "Вишуканих святах" та "Сатурналіях". У 1884 році світ побачив збірку "Колись і недавно" й книгу літературно-критичних статей "Прокляті поети" з присвятою Артюру Рембо. В даних творах Верлен подав чітку характеристику нової школи поетів, які писали у символістичному стилі і, тим самим, назвав літературними геніями ще невідомих А. Рембо, С. Малларме, Т. Корб'єра та багатьог інших. Саме ця збірка викликала найбільшу зацікавленість у сучасників Верлена, про нього почали говорити й це дало змогу отримувати заробіток на публікаціях. Останніми збірками його творчого періоду були "Любов" 1888 року та "Пісні для неї" 1891 року.
Загалом, творчий здобуток Верлена налічує тридцять книг віршів і прози, які об'єднані в шість томів майже по 500 сторінок кожний.
Особисте життя
Особисте життя поета доволі неоднозначне. Існують думки, що він змалку відчував потяг до протилежної статі. Щоб це якось приглушити Поль у 1869 році одружується з молодою дівчиною Матильдою Мот’є де Флервиль.
Поет присвятив нареченій ліричну збірку віршів "Добра пісня", яка була опублікована 12 червня 1870, якраз напередодні вінчання.
Досить скоро Матильда подарувала чоловікові сина. Але сімейне щастя було потривожене появою Артюра Рембо. Чоловіки були зв'язані міцною дружбою і, по здогадках сучасників, у них був роман.
Поль разом з Артюром часто прикладались до чарки. Верлен у алкогольному угарі ставав дуже агресивним і неодноразово бив дружину. Щоправда, на ранок завжди сердечно вибачався. Після чергової бійки мало не спровокував викидень у дружини. Сам Рембо, також сприймав Матильду, як особистого ворога. У розмовах з Полем він називав її лише крисою.
Щоб уникнути людського осуду Верлен покидає сім'ю і з коханцем від'їжджає з Франції. Невдовзі ці стосунки також дали тріщину. Артюр хотів покинути Поля, але останній не відпускав коханця. Якось, в черговому припадку злості, Поль вистрілив у Артюра й легко поранив його в руку. За звинуваченнями замах на вбивство, поета заарештували і запроторили до буцегарні на два роки. В цей час Матильда подала на розлучення і довічно заборонила бачитись Полю з сином. Після виходу з тюрми колишні коханці не примирились. У 1875 році вони бачились востаннє у Штутгарті. Знову страшенно посварились і Рембо виїхав до Ефіопії, а Верлен повернувся спочатку до Франції, де проживав у родичів в невеличкому селі. Далі переїхав до Англії і зайнявся викладацькою діяльністю. Протягом двох років він викладав французьку мову школярам. Незважаючи на складні відносини з Матильдою, Верлен дуже любив сина і сумував через вимушену розлуку. Втіху він знайшов у спілкуванні з одним із своїх учнів, сином фермера, Люсьєном Летінуа. Через хлопця Поль вирішив стати фермером, але ця витівка не увінчалась успіхом і невдовзі, разом з Люсьєном, Верлен поїхав до Лондона. Весною 1881 року вони повернулись до Парижа, де Верлен розпочав активну творчу діяльність. Це був розпал його кар'єри, швидко прийшла слава та визнання.
Люсьєн, як молодий хлопець, змушений був пройти військовий вишкіл. Під час служби він захворів на тиф і помер. Це стало страшенним потрясінням для поета.
Верлен почав пиячити. Ще якийсь час жив у Парижі, бажав влаштуватись на службу, але зрештою купив землю і переїхав з мамою в сільську місцину. Тут справи не налагодились. Він продовжував шукати забуття у чарці і, як наслідок, дуже сварився з матір'ю. Під час однієї із таких сварок жорстоко побив маму, за що отримав тюремне ув'язнення на місяць.
Після виходу з в'язниці Верлен переїхав до Парижа. Невдовзі померла мама і це остаточно зламало його дух. Поет став жебракувати, ночував у підвалах та на горищах і безпробудно пиячив.
Смерть
У 1894 році помер "король поетів" Леконт де Ліль. На зборах майже одноголосно (77 голосів проти 38, які проголосували за конкурента Ередіа) обрали його наступником Поля Верлена. Незважаючи на шалений успіх, поет уже не зміг ним сповна насолоджуватись. Через богемний образ життя, постійне пияцтво і сумнівні зв'язки організм поета був знесиленним. Він почав часто хворіти, мав хронічний артрит. 8 січня 1896 року Поль Верлен віддав богу душу у лікарні через запалення легень.
Похорон поета був організований за рахунок держави. На церемонію зібралось багато люду і вже тоді, майже кожен виголошувач промови, називав Верлена великим поетом сучасності.