Юрій Павлович Винничук на сьогоднішній день є широковідомими українським письменником, журналістом та редактором, твори якого можна прочитати також під псевдонімом Юрко Винничук.
Народився Юрій у місті Станіслав (нині Івано – Франківськ) 18 березня 1952 року. Батьки його були родом з Волині. Батько займав посаду лікаря в обласній лікарні в Івано-Франківську, а мати – була інженером – економістом.
Після закінчення середньої школи хлопець здавши іспити вступив до педагогічного інституту на Прикарпатті, обравши для себе філологічний факультет де навчався до 1973 року. По завершенні інституту він спочатку влаштувався на роботу в газету «Прикарпатська правда», але згодом вирішив переїхати до Львову, причиною тому були представники КГБ, які настільки зацікавилися хлопцем, що навесні 1974-го навіть обшукали помешкання Юрія з метою знайти там антирадянські твори. Після переїзду до Львова поет працював в різних сферах: вантажником, художником- оформлювачем, та навіть сутенером, правда не в прямому сенсі слова, він просто супроводжував «таких» жінок, коли ті йшли «на роботу» до клубу, а сам тим часом спостерігав та вивчав побут «з тієї сторони». У віці 25-ти років юнак відправився проходити військову службу, де працював у штабі.
А у 1978 році написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», після опублікування яких його знову «взяло під приціл» КГБ.
В період між 1987 – 1990 роками був режисером естрадної групи «Не журись!» з якою не тільки їздив на гастролі, але й для якої був автором пісень та сценаріїв. Більше того він також був учасником театру «Не журись!» в якості комедійного актора. Після того як Юрій покинув групу, та заручився допомогою Стефка Оровця, ними було створено «Кабарет Юрця і Стефця». В період між 1991 – 1994 роками Юрій працював на посаді завідуючого відділом містики та сенсацій у газеті "PostПоступ". Працюючи тут, у 1993-му році Юрій піддав жорсткій критиці журнал «Науково-Літературний Вісник», який тільки «розпочав своє життя», за те що той привласнив собі назву «ЛНВ» - часопису який публікувався у 1898 - 1932 роках. А ще через деякий час на Юрія подав позов головний редактор журналу Степан Пінчук, пояснивши це тим, що його розгромна і недоречна стаття нанесла репутації журналу непоправного, і публікацію якого після всіх вкладених сил та коштів було припинено. У цій справі Юрій програв та змушений був виплатити позивачу моральне відшкодування.
Таким чином з 1995 –го року він починає працювати на посаді головного редактора у еротичному журналі «Гульвіса», який закрилося у 1998 році залишавши Юрія без роботи…. у цьому журналі. Проте за рік до того, у 1997-му він почав працювати у газеті «Поступ» яка після деякої перерви відновила своє існування. Працював він тут до 1999 – го використовуючи для своїх щотижневих публікацій псевдонім Юзьо Обсерватор, щоб «не нариватися» й не накликати на свою голову нові судові тяжби, але це йому не допомогло, оскільки він пройшов ще повз не один і навіть на два судові процеси. Налічувалося їх цілих двадцять.
У 1997—му році Юрій Винниченко долучився до Асоціації українських письменників, у якій згодом, у 2004-му був обраний на посаду віце - президента.
Не можливо оминути роботу Юрія на ниві поезії. Так, у 1990-му році ним було створено та опубліковано збірник на майже 20 - ть сторінок під назвою «Відображення», далі світ побачили збірка «Спалах» (1990 рік), роман «Мальва Ланда» ( вид. 2003, 2004 рр. ), краєзнавчі книжки «Легенди Львова» ( вид. 1999-2004 років), «Таємниці Львівської кави» (видання 2001,2003,2004 років), міфологічної енциклопедії «Книга бестій» та інші.
Поетичний збірник «Передчуття осені» який побачив світ у 2010 році містить деякі твори написані письменником до 1993-го року є доволі об’ємним та широкодоступним для всіх бажаючих. Ця збірка за словами самого автора належить до «молодості», тому що ті, хто пише після 35-ти перебуває у глибокому маразмі.
У 2011 році вийшла ще одна збірка Юрія Винничука під назвою «Ніч еротичної поезії», а вже через рік збірник «Ніч еротичної поезії non-stop», яке є перевиданням «ночі еротичної поезії» але тепер вже у форматі книги. Того ж, 2012-го, у львівському театрі «Вознесіння» пройшла «ніч еротичних поезій» під час якої Юрій Винниченко разом з деякими іншими авторами на протязі двох годин виступали зі своїми творами перед глядачами.
В своїй творчості письменник не оминає і дитячу аудиторію створюючи для малечі «літературні казки» переплітаючи їх з деякими іншими жанрами. До більш відомих дитячих книжок написаних Юрієм можна долучити: казку «Місце для дракона», казку у жанрі фентезі «Літопис від равлика» та серію творів про друзів Чеберячиків.
У 2005 – му видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га» було опубліковано дитячу книжку з мальовничими ілюстраціями під назвою «Історія одного поросятка», а зовсім нещодавно, лише у 2018-му це ж видавництво видало ще одну книжку письменника, а саме казку написану у віршах «Цукровий півник».
Звичайно Юрій пише книги і для дорослої аудиторії. Як уже згадувалося письменник почав творити ще навчаючись в педагогічному інституті. Тоді, у 1991 – му побачила світ його перша повість розрахована на дорослу аудиторію «Діви ночі» написану в жанрі кримінального детективу, яку було опубліковано у журналі «Дзвін», а у 1992-му виходить вже окрема книга опублікована київським видавництвом «Український письменник». Також в цей період було створено повість – антиутопію «Ласкаво просимо в Щуроград» у якій мова велася про події які мали місце за часів тоталітарного радянського режиму. Наступна створена письменником повість мала назву Житіє гаремноє» яке було опубліковано у 1992-му році, й як подейкуть базувалося на щоденниках написаних Роксоланою. Однак ці данні не є підтвердженими.
У 2005 –му Юрію Винниченку було вручену літературну нагороду«Книга року Бі-Бі-Сі», а у 2012-му на світ «народився» роман «Танго смерті» за яку письменник отримав ще одну літературну нагороду.
Далі, у 2015 – му з - під пера письменника вийшов роман «Аптекар» події якого відбуваються у місті Львів, а також в деталях описується ремесло катів. За цю роботу Юрій отримав багато схвальних відгуків, також став фіналістом конкурсуКнига року Бі-Бі-Сі, проте на цей раз від нагороди відмовся, поступившись нею збірнику написаному Василем Махною.
Нещодавно, у 2018-му році під час проходження Форуму видавців - 2018, Юрій представив для оцінювання продовження до твору «Аптекар» під назвою «Сестри крові».
За рік до цього, У році 2017-му було опубліковано роман «Лютеція» де мова йдеться про життя Івана Вагилевича. А ще за рік до того, у 2016 - му було видано авантюрний роман під назвою «Цензор снів» у якому автор розповідає про красиве життя, гарних жінок, гру в казино, бандитів та зради.
В минулому, 2019 році було опубліковану нову повість Юрія Винниченка «Нічний репортер» , в якому головним героєм є журналіст Марк Крилович, який розслідує вбивство кандидата на посаду президента Львова у 1938 році.
Також потрібно сказати декілька слів про літературні містифікації Юрія Винниченка завдяки яким він став відомими у вісімдесятих. Наприклад, акровірш «Пісня Світова» автором якої є Анна Любовичівна, який письменник видав під виглядом знайденого тексту XVII сторіччя. Після цього був «політ фантазії» під час роботи над так званим «перекладом» з польської антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI — початок XIX ст. ». Цей витвір через деякий час долучили до 3-го тому хрестоматії української літератури «Слово многоцінне» яка була опублікована ще у 2006 році. Але, оскільки у Юрія є совість, а ніхто навіть не піддав сумніву правдивість його витворів, він вирішив зізнатися, що ці його роботи є лише плодом уявлення.
Але повернемося до 90-х років, коли Юрій займав посаду головного редактора часопису в газеті «PostПоступ». Тоді до нього звернувся з проханням створити скандальну публікацію Олександр Кривенко ( український журналіст) з метою підвищити рівень зацікавленості серед читачів. Тоді ж Юрій і опублікував «ніби то справжні» щоденники Роксолани, в яких описувалося її життя в гаремі, та чим вона там займалася, ну і звичайно «хід спрацював» і цілі було досягнуто. Зацікавлених виявилося досить багато, оскільки повз такі слова людині пройти тяжко в силу її природи.
Містифікацію також можна прослідкувати у романі Винниченка «Мальва Ланда» в зв’язку з тим, що головна героїня тут є свого роду прототипом російської радянської правозасхисниці.
Ще одним підвидом містифікацій письменника є його «зізнання» по те, що він використовував інформацію яка не відповідає дійсності під час роботи над творами, які він перекладав та впорядковував.
Щодо манери письма Юрія Винниченка, то можна сміливо сказати, що він пише у різноманітних жанрах: тут і романи, і утопії, і оповідання, п’єси, поезія, тощо. Він поєднує цю роботу з перекладацькою діяльністю, а також написанням публіцистики та різноманітних містифікацій. Одним словом Юрій Винниченко є людиною багатогранною, тому і твори його настільки глибокі та цікаві. Твори його здебільшого мають детективний або авантюрний напрямок з елементами гротеску, бурлеску та фантасмагорії. Також тут присутні трішки гумору, пародії, іронія, сарказм, ну і звичайно еротизм. Більше того письменниця Р. Харчук «охрестила» Юрія батьком «чорного гумору» на ниві української літератури.
Перекладацька діяльність Юрія теж процвітає. Він володіє декількома мовами та робить переклади з англійської, німецької, російської, валлійської та інших мов. Так можна відмітити його роботу над «Ірландською середньовічною лірикою» за 1992 рік, а також над твором «Богуміл Грабал. Барон Мюнгавзен (2002 рік) переклад якого було виконано з чеської, та ін.
Його твори видаються у Англії, Аргентині, Франції, Польщі, Японії, США, Канаді та ряді інших країн.
Сімейне життя
Сімейне життя Юрія проходить поруч з коханою жінкою Мирославою, за яку він старше понад ніж на двадцять років та разом з сином, який народився у 2004 році, та має подвійне ім’я Олесь – Лук’ян. Проживає сім’я у невеличкому місті Винники, яке знаходиться в шести кілометрах на Схід від Львову.
Цікаві факти з життя Юрія Винниченка
1. Серед авторів книг, які справили неймовірне враження на письменника та мають відображення у його творчості є Ф. Кафка, Ч. Буковскі, М. Пруст, Г. Міллер.
2. За словами Юрія у наступному житті він хоче бути мільйонером і мати своє власне потужне видавництво.
3. Серед рис характеру які найбільше цінує письменник в жінках є вміння промовчати, коли мовчати немає змоги.
4. Трьома найулюбленішими місцями у Львові у письменника є наукова бібліотека «Правда», книгарня «Човен» та арт- центр «Дзиґа».
5. З алкогольних напоїв яким надає перевагу Юрій є вино, пиво та самогон виробництва одного з його товаришів.
6. За словами самого письменника коли він починає працювати над новим твором, ніколи не знає як діло повернуться далі, ніколи у нього немає чіткого плану про «прописаних» персонажів, і вже під час роботи «коли розвиднюється» він починає писати доволі швидко. Доходить до 30 тисяч знаків в день, а іноді й більше.
7. Натхнення повертається до письменника під час праці над перекладами, упорядкуванням антологій та під час мандрівок на ровері по світу.
8. Письменник дуже любить готувати, хоча сам у їжі не вибагливий. Улюбленою його стравою є палюшки, а в перекладі з «східняцької» - галушки з картоплею.
9. На запитання письменнику коли в його душі вирує справжнє щастя, він відповів , що під час посиденьок удома коли не потрібно нікуди поспішати, їхати чи йти, а за вікном в цей час йде дощ, або м’яко падає сніг.
На останок можна сказати, що Юрій Вінник є багатогранною особистістю, яка дарує нам неперевершені та цікаві твори. І побажати йому не втрачати «кольору душі» та багато років плідної праці в майбутньому.