Клайд слабо усміхнувся і кивнув.
— Так, ще одно: я не знаю, чи віруючий ви? Але так або інакше, якщо тільки вам це запропонують, раджу акуратно відвідувати недільну відправу. Народ у нас тут побожний, і я хотів би, щоб ви справляли якнайкраще враження. Не звертайте уваги на те, що скажуть люди і як подивляться, — робіть те, що я кажу. А якщо цей Мейсон або ще хто-небудь з тутешньої публіки буде і далі до вас чіплятись, напишіть мені записочку. Ну, а тепер я піду, отже усміхніться мені веселіше на прощання і, дивіться, зустріньте мене усмішкою, коли я прийду іншим разом. І не говоріть зайвого, — зрозуміли?
Він струснув Клайда за плечі, поплескав по спині і вийшов з камери, але подумав: "А чи й справді я вірю, що цей хлопець такий невинуватий, як він каже? Чи можна ненавмисне так ударити дівчину? І потім відпливти геть, бо, як він каже, він боявся, що вона може втопити його? Погано! Погано! Які дванадцять чоловік цьому повірять? А цей чемодан, а два капелюхи, а зниклий костюм! І проте він клянеться, що вдарив її ненавмисне. Але як же з усіма його планами, — з наміром, не менш злочинним в очах закону? Правду він каже — чи бреше навіть тепер, може, намагаючись обдурити не тільки мене, а й себе? І цей фотографічний апарат… Треба було б роздобути його, поки його не знайшов і не пред'явив Мейсон. І цей костюм. Я мушу знайти його і, мабуть, згадати про нього, щоб спростувати думку, ніби він був схований… сказати, що він весь час був у нас… що він був відправлений у Лікург в чистку. Але ні, ні… хвилинку… про це ще треба подумати".
І так пункт за пунктом… і водночас він стомлено думав, що краще, мабуть, зовсім і не пробувати використати розповідь Клайда, а вигадати що-небудь інше, якийсь змінений і пом'якшений варіант, який здаватиметься не таким жорстоким і буде в очах закону не такий близький до вбивства.
РОЗДІЛ XV
М-р Рубен Джефсон аніяк не був схожий ні на Белнепа, ні на Кетчумена, ні на Мейсона, ні на Сміллі,— словом, ні на кого з тих, хто досі бачив Клайда і цікавився його справою. Це був високий, худий і смуглявий молодий чоловік, жорсткий і незворушний, але не холодно розсудливий; воля і рішучість у нього були справді сталеві. Для його розуму і професіональних якостей характерні були проникність та егоїзм, що надавали йому схожості з риссю або тхором. У нього було смугляве обличчя, проникливі світлоголубі очі стального відтінку, довгий ніс, який вказував на енергію та допитливість, сильні руки і сильне тіло. Дізнавшись, що їм (конторі "Бел-неп і Джефсон") може бути доручено оборону Клайда, він, не гаючи ні хвилини, докладно вивчив матеріали дізнання, проведеного слідчим, висновок лікарів і листи Роберти і Сондри. І тепер, вислухавши пояснення Белнепа про те, що Клайд зізнався в намірі вбити Роберту, але запевняє, ніби не здійснив його, бо в критичну хвилину був охоплений якимсь душевним остовпінням або каяттям і тільки ненавмисне ударив її,— вислухавши все це, Джефсон тільки пильно подивився на Белнепа і зауважив без будь-яких коментарів і без найменшої усмішки:
— Але він не був в остовпінні, коли вирушив з нею на озеро?
— Ви, звичайно, розумієте: якщо ми скористуємось цими поясненнями, для закону він буде в такій же мірі винний, як і вдаривши її навмисне, і суддя повинен буде попередити про це присяжних.
— Так, я знаю. Я вже думав про це.
— Ну, тоді…
— От що, Джефсон, це, безперечно, важкий випадок. Мені здається, у Мейсона всі козирі на руках. Якщо ми зможемо виручити цього хлопця, значить, ми можемо відстояти кого завгодно. Тільки, мені здається, нам не варто згадувати про це остовпіння, — хіба що ми надумаємо послатися на неосудність, на емоціональну неврівноваженість або що-небудь у цьому роді,— як було з Гаррі Toy, пам'ятаєте?
Белнеп замовк і з сумнівом почухав свою трохи сивіючу скроню.
— Ви, звичайно, вважаєте, що він винен? — сухо зауважив Джефсон.
— Уявіть собі, хоч як це дивно, ні І Принаймні я не певен цього. Правду кажучи, це один з найбільш заплутаних випадків, з якими я будь-коли стикався. Цей хлопець далеко не такий жорстокий і холоднокровний, як ви думаєте, — він скоріше простий і лагідний юнак, ви й самі побачите, — тобто судячи по його манері поводитись. Йому тільки двадцять один чи двадцять два роки. І, незважаючи на те, що він родич Гріфітсів, хлопець дуже бідний, — власне, звичайний службовець. І він сказав мені, що його батьки теж бідні. У них є якась там місія на Заході,— в Денвері, здається, а раніше була в Канзас-Сіті. Він уже чотири роки не їздив додому. Справа в тому, що він був заплутаний у якійсь дурній хлоп'ячій історії, коли працював розсильним у готелі в Канзас-Сіті, і йому довелося втекти звідти. Нам треба стерегтись Мейсона, — з'ясувати, чи знає він що-небудь про це. Схоже, що компанія хлопчаків-розсильних, серед них і Гріфітс, скористалась автомобілем якоїсь заможної людини без відома власника, а потім вони боялися запізнитись на роботу, стали гнати машину і задавили на смерть дівчинку. Нам треба дізнатися про все це докладніше і підготуватись, бо, коли Мейсон у курсі справи, він витягне цю історію на суді саме в таку хвилину, коли вирішить, що ми найменше цього сподіваємось.
— Ні, ні, це в нього не вийде, хоч би навіть мені довелось поїхати в Канзас-Сіті, щоб розібратися в цій справі,— заперечив Джефсон, і його суворі голубі очі блиснули.
А Белнеп розповів Джефсону все, що він вже знав про життя Клайда до цієї хвилини: як він мив посуд, прислужував у ресторані, торгував содовою водою, був возієм, брався за першу-ліпшу роботу, яка тільки траплялась, поки не переїхав у Лікург, і як він завжди захоплювався дівчатами, і як познайомився спочатку з Робертою, а потім із Сондрою. І як, нарешті, він заплутався з однією і до нестями закохався в другу, чиєї руки не міг добитися, не збувшись тієї, першої.
— І незважаючи на це, у вас ще є сумніви, що він убив її? — спитав наприкінці Джефсон.
— Так, я уже сказав вам, що я в цьому не певен. Але я твердо знаю, що він і досі закоханий в другу. Він змінювався на обличчі, коли йому або мені траплялось у розмові згадати про неї. Наприклад, я спитав його: чи не був він з нею у близьких відносинах, — і хоч його обвинувачують у тому, що він звів і вбив іншу дівчину, він так подивився на мене, ніби я сказав щось недозволенне, образив його або її.