ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Табір Цезаря під Александрією.
Входить Цезар, читаючи листа, за ним Агріппа, Меценат та інші.
Цезар Зве хлопчаком і лає, ніби може
Мене з Єгипту вигнять; посланця
Збив різками, шле виклик на двобій:
Антоній — Цезареві! Хай би знав
Старий буян, що й сам я шлях до смерті
Знайду, а з виклику його сміюся.
Меценат Як велетень такий лютує, значить,
Він чує свій кінець. Використовуй
Той шал, не дай йому перепочити.
Гнів завжди безпорадний.
Цезар Що ж, чудово.
Оповісти начальників, що завтра —
Остання битва. Є чимало в нас
Прибічників Антонія недавніх,-
Хай вислідять його. Доглянь за всім
Та почастуй бійців. Запасів досить,
А військо варте заходу. Гай-гай,
Шкода мені Антонія.
Виходять.
СЦЕНА 2
Алєксандрія. Палац Клеопатри.
Входять Антоній, Клеопатра, Енобарб, Харміана, Ірада,
Алексастаінші.
Антоній Зі мною битись він не буде?
Енобарб Ні.
Антоній Чому?
Енобарб Він вдвадцятеро щасливіший
І вартий, каже, двадцятьох.
Антоній Я завтра
Зійдуся з ним на морі і на суші
Й або живий лишусь, або обмию
Честь кров'ю для безсмертя. Ну, а ти?
Енобарб В бій кинусь з гаслом: "Згинь усе!"
Антоній Гаразд.
Поклич-но слуг моїх. Не шкодувать
Нічого для бенкету нині.
Входять слуги.
Руку
Подай мені,— ти вірним був слугою.
І ти. І ти. Ви всі мені служили
З царями нарівні.
Клеопатра
(до Енобарба)
Що все це значить?
Енобарб Одна з тих дивних примх, що виникають
Від горя.
Антоній Чесним був і ти слугою.
Коли б місцями з вами помінятись,
Щоб став я вами, ви ж усі — одним
Антонієм, і міг би я служить вам,
Як ви мені!
Усі Хай милують боги!
Атоній Все ж, друзі, послужіть мені сьогодні,
Хай чаші від вина не висихають,
Годіть мені, як за старих часів,
Коли мені імперія корилась.
Клеопатра
(стиха, до Енобарба)
Навіщо це?
Енобарб
(стиха, до Клеопатри)
Щоб виточить сльозу.
Антоній Ще нині прислужіться — може, це
Востаннє, й більш не стрінете мене,
Хіба що тінь побачите криваву,
І завтра інший буде вам за пана.
Дивлюсь на вас, немов перед прощанням,
Та я не проганяю вас! Я теж
Вам буду вірний до самої смерті.
Лиш дві години послужіть, не більше,
І хай боги вас бережуть!
Енобарб Навіщо
Смутити їх? Поглянь, усі вже плачуть,
І я, осел, немов цибулю нюхав.
Не обертай нас на жінок!
Антоній Ха-ха!
Клянусь відьмами, я про це не думав!
Нехай ці сльози благом проростуть!
Не так мене ви зрозуміли, друзі,
Я вам хотів підняти дух, щоб пітьму
Ви світлом розігнали! Знайте, любі,-
Я вірю в завтра і вестиму вас
До перемог життя, а не до смерті
Почесної! Тепер-вечерять! Втопим
Усі турботи у вині!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Перед палацом.
Входяїь два воїни, нічні вартові.
1-й воїн Здоров будь, брате! Що то завтра буде!
2-й воїн Все вирішить цей день. Бажаю щастя.
Нічого не чував ти?
1-й воїн Ні, а що?
2-й воїн Мабуть, пусте говорять. На добраніч.
1-й воїн Добраніч і тобі.
Входять ще двоє воїнів-вартових.
2-й воїн Пильнуйте, друзі,
Гав не ловіть.
3-й воїн Також і ви. Добраніч.
Стають на свої пости.
4-й воїн Нам — тут. Як завтра флот не підведе,
То з певністю скажу я, що й піхота
Устоїть.
3-й воїн Бойове, хоробре військо.
Звуки гобоїв під сценою.
4-й воїн Тсс... що за звуки?
1-й воїн Слухай, слухай.
2-й воїн Тихше.
1-й воїн Десь в небі музика...
3-й воїн Ні, під землею.
4-й воїн Це добрий знак?
3-й воїн Ой, ні.
1-й воїн Кажу вам, тихше.
І що б це значило?
2-й воїн Бог Геркулес,
Антоніїв патрон, його лишає.
1-й воїн Ходім, гукнім їх, чи вони щось чули?
2-й воїн Агов, сторожо!
Всі разом Чуєте, як грає?
1-й воїн От дивина!
3-й воїн Ми чуємо! А ви?
1-й воїн Ходім на звук, аж доки можна буде,
Ген до міського валу.
Всі Дивина!
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же. Кімната в палаці Клеопатри.
Входять Антоній з Клеопатрою, Харміана таіншї.
Антоній Мій панцер, Еросе!
Клеопатра Поспи хоч трохи.
Антоній Ні, пташко. Еросе! Неси мій панцер.
Входить Ерос з панцером та зброєю.
В залізо одягни мене, мій друже.
Якщо й сьогодні щастя нам не буде,
То лиш тому, що ним ми гордували.
Давай.
Клеопатра Допомогти тобі? Це що?
Антоній Облиш, мені вдягни ти в панцер серце.
Не те. Ось це.
Клеопатра Дай, я допоможу.
Отак?
Антоній Так, так... Тепер в нас буде успіх.
(До Ероса)
Ти бачиш, друже? Йди ж і сам озбройся.
Ерос Я зараз же.
Клеопатра Чи добре защебнула?
Антоній О, пречудово! І біда тому,
Хто відщебнуть без дозволу посміє!
Щось, Еросе, ти забарний,— цариця
Куди спритніша. О, моя любове,
Коли б мене побачила ти нині
В бою і тямила в тім царськім ділі,
То оцінила б воїнський мій хист.
Входить озброєний воїн.
День добрий! Ти герой, як подивлюсь,-
На труд улюблений встаєм зарання
Й до нього радо беремось.
Воїн Владарю,
Хоч рано ще, вже тисячі бійців,
При зброї, ждуть на пристані тебе.
Крики і звуки сурем.
Входять воєначальники і легіонери.
1-й
воєначальник Погідний ранок. Слава полководцю!
Всі Антонієві слава!
Антоній Молодці!
Сьогодні ранок квапиться зайнятись,
Мов дух юнацький, жадібний звитяг.
Так, так. Ще це подай. І це. Спасибі.
Прощай, царице. Що б мене не ждало,-
Прийми цілунок воїна.
(Цілує її)
Було б
Нам сором зайвій ніжності віддатись.
Прощаюсь, як боєць, закутий в крицю.
Всі, хто відваги повен бойової,
За мною,— я вас поведу. Прощай!
Антоній, Ерос, воєначальники
і легіонери виходять.
Харміана Чи не вернутись нам в опочивальню?
Клеопатра Ходім. Відважно військо він повів.
Якби все вирішити мав двобій,
Здолав би Цезаря Антоній мій!
А так, хто відає... Ну що ж, ходім!
Виходять.
СЦЕНА 5
Александрія. Табір Антонія.
Сурми.
Входять Антоні й і Ерос, з другого боку — воїн.
Воїн Хай день боги пошлють тобі щасливий.
Антоній Коли б тоді твої рубці та шрами
Промовили до розуму мого
І дав я бій на суші!
Воїн То царі,
Що зрадили тебе, і той вояка,
Що втік сьогодні,— всі були б отут,
З тобою.
Антоній Втік сьогодні? Хто ж це?
Воїн Хто?
Твій приятель! Поклич-но Енобарба,
І не почує він чи відгукнеться
Із стану Цезаря: "Я вже не твій".
Антоній Та схаменись!
Воїн Він в Цезаря.
Ерос А скарбу
Свого не встиг узяти.
Антоній Втік...
Воїн Авжеж.
Антоній Йди, Еросе, пошли за ним услід
Його майно і гроші — все до нитки;
І напиши йому — я підпишу,-
Що з ним прощаюсь я, бажаю щастя,
Бажаю теж, щоб більш не довелось
Йому вождя міняти. Ба, вже й чесних
Збива на манівці мій фатум злий!
Іди, розпорядись. Ех, Енобарбе!
Виходять.
СЦЕНА 6
Табір Цезаря під Александрією.
Входять Цезар, Агріппа, Енобарбтаінші.
Цезар Пора, Агріппо, починати бій.
Наказ мій — взять Антонія живим.
Оповісти усім.
Агріппа Гаразд.
(Виходить)
Цезар Ще трохи —
І запанує мир. Якщо цей день
Щасливий буде, три частини світу
Окриє тінь оливкової гілки.
Входить гонець.
Гонець Антоній виступив.
Цезар Скажи Агріппі,
Вперед щоб перекинчиків послав.
Хай бачиться Антонію, що він
Свій власний гнів на себе ж і накликав.
Усі виходять, крім Енобарба.
Енобарб Алексас зрадив. Посилав Антоній
його до Іудеї, там схилив
Він Ірода до Цезаря пристати,
А Цезар за таку його прислугу
Повісив зрадника. Всім іншим він
Не довіряє, хоч і взяв на службу.
Я зле вчинив, і так мене це мучить,
Що й сам не радий.
Входить Цезарів легіонер,
Легіонер Енобарбе, гей!
Антоній надіслав увесь твій скарб
І ще дарунки гойні. А гонець
Набрів якраз на мене. Зараз він
Перед шатром твоїм добро складає.
Енобарб Дарую все тобі.
Легіонер Та ти не смійся,-
Кажу я правду, Енобарбе. Краще
Гінця за вал ти виведи. Я й сам
Зробив би це, та я ж стою на варті.
Бог щедрості владар твій, як раніш.
(Виходить)
Енобарб Щонайпідліший в світі я негідник!
Антонію! Чим, душе благодатна,
Ти б заплатив за відданість мою,
Коли за зраду золотом мене
Обсипав. Як щемить у грудях серцеї
Як з розпачу воно не розірветься,
То інший спосіб я знайду. А втім,
И одчаю досить. Битись проти друга?
Ні, краще здохну десь в рову — на це
Я заслужив ганьбою днів останніх.
(Виходить)
СЦЕНА 7
Поле битви між обома станами. Відгомін бою. Барабани й сурми.
Входять Агріппа та інші.
Агріппа Назад, ми надто вирвались. Сам Цезар
Узявся до меча. Хто сподівався
Такого опору?
Виходять. Відгомін бою. Входять Антоній і поранений Скар.
Скар Оце-то бій,
Владарю мій хоробрий! От би зразу
Ударить так, давно б ми їх прогнали,
Розбивши їм носи.
Атоній Ти весь в крові.
Скар Як букву "те", я мав подвійний шрам,
А зараз рани три, мов "єн".
Чути гасло до відступу.
Ангоній Відбій.
Скар Ми заженем їх в нори. В мене місця
Ще знайдеться для шрамів і рубців.
Входить Ерос.
Ерос Розбито їх, вважать наш успіх можна
За перемогу.
Скар В спину їх рубаймо!
Женімо, як зайців! Це полювання
На боягузів.
Антоній Раз нагороджу
За дух бадьорий, десять крат — за доблесть.
Ходім.
Скар Хоч і скульгавів я, іду.
Виходять.
СЦЕНА 8
Під мурами Александрії. Гамір бою.
Входять Антоній і Скар з військом.
Антоній Загнали Цезаря назад у табір.
Хай хтось біжить попереду, про успіх
Цариці скаже. Завтра, до схід сонця,
Ми спустим кров ще й тим, хто зацілів.
Всім дякую, завзято воювали,
Не як мені служили, а за себе
Ішли на бій, мов Гектори, всі бились.
Верніться в місто, до жінок і друзів,
їм розкажіть про подвиги свої,-
Хай змиють кров засохлу слізьми щастя
І обцілують рани.
(До Скара)
Дай-но руку.
Входить Клеопатра з почтом.
Я про твої діла цій добрій феї
Скажу, щоб ти й від неї мав подяку.
(До Клеопатри)
Мій світе ясний! Обійми хутчіш
Мою затиснуту в залізо шию.
Пробийсь крізь лати в серце геть уся
І злийся із його биттям щасливим!
Клеопатра О доблесний! Мій царю над царями!
Ти жартома з лихої пастки вирвавсь!
Антоній Так, соловейку! Ми їх спать уклали.
Хоч сивина й сріблить мій волос, люба,
Та голова кмітує ще і може
З юнацтвом позмагатися.
(Показуючи на Скара)
Ось воїн,
Руки твоєї гідний доторкнутись,-
Цілуй, герою! Бивсь він так сьогодні,
. Неначе бог-людиноненависник
Вселився в нього.
Клеопатра Дам тобі я, друже,
Із скарбів царських золоту броню.
Антоній Він варт її, хоч би була в рубінах,
Як колісниця Фебова. Дай руку,-
Ввійдім в Александрію урочисто,
Несім щити побиті наші гідно.
Якби вмістив палац наш ціле військо,
Всі б разом сіли й випили б за день,
Що нас чекає завтра, небезпечний
Для царства нашого. Гей, сурмачі!
Удармо в ухо міста мідним гулом
1 громом наших бойових литавр
Так, щоб земля і небо задвигтіли,
Вітаючи вступ війська.
Виходять.
СЦЕНА 9
Цезарів табір.
Вартові на посту. Входить Е н о б а р б.
1-й вартовий Якщо не змінять нас через годину,
Вернімось до вартівні. Ніч ясна;
О другій ранку, кажуть, бій почнеться.
2-й вартовий Нам вчора скрутно довелось...
Енобарб О ноче,
Будь свідком...
3-й вартовий Хто це?
2-й вартовий Тихше, дай послухать.
Енобарб І ти будь свідком, місяцю священний,-
Як будуть лихом поминати зрадців,
Ти пригадай, що Енобарб нещасний
Перед тобою каявсь.
1-й вартовий Енобарб?
3-й вартовий Тс... Слухай!
Енобарб Ноче, владарко печалі,
Пролий на мене темряви отруту,-
Хай не гнітить мене оце життя
Наперекір сумлінню, проти волі.
Удар моїм від муки всохлим серцем
Об кам'яну твердінь вини моєї —
Хай розіб'ється вщент, щоб осоружних
Думок не знати більше. Друже мій,
Ти, що великодушністю своєю
Ганьби моєї безмір перевершив,-
Лиш ти один прости мені, а світ
Нехай мене навік до списку вносить
Клятвопорушників і боягузів.
Прости, Антонію!
(Умирає)
2-й вартовий Заговорити
До нього?
1-й вартовий Краще слухай, чи не скаже
Важливе щось для Цезаря.
3-й вартовий Ага...
Та він заснув!
1-й вартовий Скоріше знепритомнів.
Ні, не на сон була його молитва.
2-й вартовий Збудить його?
3-й вартовий Агов, прокинься!
2-й вартовий Чуєш?
1-й вартовий Тихіше ви! Це смерть його приспала.
Барабани вдалині.
Он чуєш — сплячих будять барабани.
Вже відбули своє ми. А цього
Давайте віднесемо до вартівні.
Цей чоловік не з простих.
3-й вартовий Може, він
Очуняє. Ходім.
Виносять тіло.
СЦЕНА 10
Між обома станами.
Входять Антоній і Скар на чолі війська.
Антоній Вони морський готують бій — на суші
Ми їм не до вподоби.
Скар Та й на морі
Вони бояться нас.
Антоній В вогні, в повітрі —
Ми скрізь готові битись. Та до діла.
Піхоту став на пагорках круг міста.
Очолю я. Вже флот наказ прийняв
І вийшов з гавані. А звідтіля
Неначе на долоні кораблі
І видно все на морі й на землі.
Виходять.
СЦЕНА 11
Інше міце на рівнині.
Входить Цезар з військ ом.
Цезар Без виклику від них стояти тихо,
Не ворушитись. Він нас не зачепить:
Цвіт війська він послав на кораблі.
Ми ж краще в полі місця пошукаймо.
Виходять.
СЦЕНА 12
Пагорки під Александрією.
Входять Антоній і Скар.
Антоній Флоти ще не зійшлися. З-під сосни
На пагорку видніше — гляну звідти
Й скажу, в чім річ.
(Виходить)
Скар На щоглах Клеопатри
В'ють гнізда ластівки. Хмурні авгури
Не знають, що сказати нам, і правду
Приховують. Антоній то бравує,
То знов пригнічений,— щербате щастя
И надію будить в нім, і страх за те,
Що мав і втратив він.
Здаля ніби відгомін морського бою. Входить Антоній.
Антоній Усе пропало!
Нас зрадила безчесна єгиптянка.
Флот здався — он як кидають шапками
Вони, братаючись, мов давні друзі.
Повіє, тричі віроломна! Ти —
Ось хто продав мене молодикові!
Тепер воює серце лиш з тобою...
Розпустиш військо. Я ж зведу рахунки
З чаклункою цією — і кінець.
Розпустиш військо, й сам тікай.
Скар виходить.
О сонце,
Вже більше не побачити мені,
Як ти над світом сходиш. Тут Антоній
З фортуною прощається навіки.
Так вийшло вже. Всі ті, що наче пси
Канючачи мені лизали п'яти,
Мед точать перед Цезарем розквітлим,
А кедр, що височів над усіма,
Стоїть обідраний. Який обман!
О підла єгиптянко! Зла чаклунко,
Твій погляд вів у бій і тяг назад.
Твої обійми мрією моєю,
Вінцем жадань були,— а ти мене,
Як та циганка, спритно ошукала
Внівець. Гей, Еросе!
Входить Клеопатра.
Ти, відьмо? Згинь!
Клеопатра Чом пан мій на любов свою гнівиться?
Антоній Геть звідси, бо за все тобі віддячу
І Цезарю тріумф я зіпсую.
Іди за колісницею його
На посміховище зраділій черні
Як пляма на жіноцтві: хай тебе
За гріш показують, немов потвору.
Хай лагідна Октавія в обличчя
Своїми нігтями тобі ввіп'ється.
Клеопатра виходить.
Пішла — і вельми мудро ти вчинила.
Та краще б я убив тебе — ця смерть
Не одному б життя урятувала.
Я весь горю, як в Нессовій сорочці.
Влий в мене люті, предку мій Алкіде,
Щоб Ліхаса на місяць кинув я
Й рукою, що важенний кий тримає,
Розправився з собою. Смерть цій відьмі!
Вона мене хлопчиську продала.
Від підступу я гину, і за це
Вона помре. Гей, Еросе, сюди!
(Виходить)
СЦЕНА 13
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Клеопатра, Харміана, Ірада і Мардіан.
Клеопатра Допоможіть, дівчата! Ну й лютує!
Так Теламон за зброєю Ахілла
Не побивався, фессалійський вепр
Отак не шаленів.
Харміана Сховайсь в гробницю.
Перекажи йому, що ти умерла.
Душі із тілом легше розпрощатись,
Ніж з величчю.
Клеопатра В гробницю! МардіанеІ
Скажи йому, що я себе убила
З останнім словом на устах — "Антоній",
Розбурхай жаль у ньому. Та пильнуй,
Запам'ятай, як сприйме він цю звістку,
И мені розкажеш. А тепер — в гробницю.
Виходять.
СЦЕНА 14
Александрія. Палац Клеопатри.
Входять Антоній і Ерос.
Антоній Кого ти бачиш, Еросе? Мене?
Ерос Так, володарю мій.
Антоній Буває часом,
Що хмара в небі схожа на дракона,
Чи на ведмедя, лева, чи на замок,
На скелю стрімковерху, кряж гірський,
Чи синій мис, що ліс на ньому мріє.
Повітря так обманює нам очі,-
Не раз ти бачив ці дива небесні
В імлі вечірній.
Ерос Так, мій пане, бачив.
Антоній Те, що було конем, за мить зникає,
У хмарі розчиняється незримо,
Як у воді вода.
Ерос Це так, владарю.
Антоній Тепер владар твій, Еросе мій добрий,-
Якраз той привид: я-бо ще Антоній,
Та скоро ця подоба розпливеться.
Я за царицю воював. Вона ж,-
Що серцем, я гадав, мені належить,
Бо їй своє віддав, а з ним мільйони
Чужих, вже втрачених сердець,— вона
Відкрила карти Цезарю, шахрайка,
І продала Антонієву славу,
Купивши ворогу його тріумф!
Не плач, мій Еросе. Що нам лишилось —
Це вибрати собі кінець.
Входить Мардіан.
Підступна!
Вона мій меч украла.
Мардіан Ні, цариця
Тебе любила й долею своєю
Була навік пов'язана з тобою.
Антоній Геть звідси, підлий євнуху! Мовчи!
Вона — зрадливиця і має вмерти.
Мардіан Не дано людям умирати двічі...
Свій борг вона сплатила. Що бажав ти —
Здійснилося. її слова останні
Були: "Антоній! Доблесний Антоній!"
А потім лиш зітхнула тяжко, й вигук
Між серцем і устами перервався...
Отак, з життям розставшись, поховала
В собі й твоє ім'я.
Антоній Умерла?
Мардіан Так.
Антоній
(до Ероса)
Скинь лати з мене. День важкий скінчився,
Пора й заснути.
(До Мардіана)
Йди. Що Йдеш живий,
То й це тобі вже щедра нагорода.
Мардіан виходить.
Скидай же! И семилистий щит Аяксів
Не захистив би від цього удару.
Розкрийтесь, груди! Серце, будь твердіше
За кліть свою ламку — розбий її!
Та швидше, Еросе. Я вже не воїн.
Геть лати ці порубані — яз честю
Носив їх. Залиши мене самого.
Ерос виходить.
Я поспішу до тебе, Клеопатро,
І виплачу прощення. Мушу так,
Бо гаятись — це мука. Факел згас мій —
Лягай і спи, нема чого блукати
Навпомацки: зусилля — зайвий труд,
Бо міць твоя тебе ж таки здолає.
Покласти ще печатку — й годі, край.
Гей, Еросе! Я йду, моя царице,
Зажди — ми вдвох, рука в руці, туди,
Де серед квітів душі спочивають,
Увійдем радісно, усім на диво,
А почет весь Дідони та Енея
Оточить нас. Гей, Еросе! Сюди!
Ерос повертається.
Ерос Що, мій владарю?
Атоній Клеопатра вмерла,
А я живу в безчесті і гнівлю
Богів своєю ницістю. Це я —
Що кроїв світ мечем, що з кораблів
Міста громадив на зеленій спині
Нептуновій! Слабкіший я, ніж та,
Що Цезарю своєю мовить смертю:
"Бач — я сама себе перемогла!"
Ти клявся, Еросе, що в мить скрутну
(А вже вона прийшла), як опинюсь
Перед лицем жахливої ганьби
Невідворотної, ти вб'єш мене.
Прошу — зроби це зараз; час настав.
Ти не мене — ти Цезаря поцілиш.
Чого ж ти зблід?
Ерос Нехай боги боронять!
Вчинити те, чого парфянські стріли
І підступи ворожі не змогли?
Антоній А ти б волів з вікна в великім Римі
Дивитися, як, голову схиливши,
З руками скрученими твій володар,
Від сорому згоряючи, бреде
За колісницею й щасливий Цезар
З його приниження глузує?
Ерос Ні.
Нізащо.
Антоній Знай, мене врятує рана.
Тож вийми з піхов меч, що так почесно
Вітчизні послужив.
Ерос Прости, владарю.
Антоній Коли тобі, рабові, дав я волю,
Ти клявся це вчинить, як зажадаю.
Ну, то й додержуй слова, а як ні —
Усі твої заслуги — нуль. Коли ж!
Ерос Тоді принаймні відверни обличчя,
Що сяйвом слави вічної сліпить.
Антоній Ну, ось!
(Відвертається від нього)
Ерос Я вийняв меч.
Антоній Своє він діло
Хай виконає зразу.
Ерос Мій державче!
Мій вождю, царю! Перше ніж кривавий
Удар завдам, дозволь "прощай" сказати.
Антоній Ти вже сказав. Прощай!
Ерос Прощай, великий
Владарю!.. То разити?
Антоній Так, рази!
Ерос Ну що ж, тоді...
(Убиває себе)
Принаймні не побачу
Я мертвого Антонія.
Антоній Ти втроє
За мене благородніший. Навчив
Мене ти, друже, що зробити мусив
Я сам. І ти, й цариця — ви обоє
В мені зродили благородство давнє.
Але ж і я зі смертю заручився
Й спішу до неї, мов на ложе шлюбне.
Твій пан став учнем, Еросе,— дивись,
Як ти, помер...
(Падає на свій меч)
Та що це? Я не вмер?
Гей, варто!.. О... Мерщій мене добийте!
Входить Деркет з вартою.
1-й вартовий Що тут за шум?
Антоній Я схибив, друзі. Прошу —
Скінчіть, що я почав.
2-й вартовий Упала зірка.
1-й вартовий Звершився час.
2-й вартовий О горе!
Антоній Хто мене
Хоч трохи любить — вбийте.
1-й вартовий Лиш не я.
2-й вартовий Й не я.
3-й вартовий Ніхто.
Варта виходить.
Деркет Твоя недоля й смерть
Відстрашують прихильників твоїх.
(Піднімаючи Антонієвого меча)
Цей меч і звістка ця відкриють доступ
Мені до Цезаря.
Входить Д і о м е д.
Діомед А де Антоній?
Деркет Та ось.
Діомед Живий? Чому це ти мовчиш?
Деркет виходить.
Антоній Ти, Діомеде? Прошу, меч візьми
И добий мене.
Діомед Державче мій, послала
Мене сюди цариця Клеопатра.
Антоній Коли послала?
Діомед Щойно.
Антоній Де вона?
Діомед У склеп укрилася. Передчувала
Вона, що тут щось трапилось. Дізнавшись,
Що запідозрив ти несправедливо
її у змові з Цезарем,— а гнів твій
Нестримний був,— вона вдала, що вмерла,
Але, злякавшись наслідків, звеліла
Тобі відкрити правду. Та боюся —
Запізно.
Антоній Правда, любий мій. Поклич
До мене охоронців, Діомеде.
Діомед Гей, охоронці! Володар вас кличе.
Входять к і л ь к а Антонієвих охоронців.
Антоній Востаннє, друзі, послужіть мені —
Несіть мене до Клеопатри.
1-й охоронець Горе!
За що така нам кара — пережити
Тебе, володарю?
2-й охоронець Жахливий день!
Антоній Не треба, друзі, тішити недолю
Скорботою своєю. Краще ви
її скарайте виглядом бадьорим.
Ну, веселіше, хлопці. Піднімайте.
Я за собою вас водив — тепер
Ви несете мене. Спасибі, любі.
Антонія виносять.
СЦЕНА 15
Там же. Царський склеп.
Нагорі з'являються Клеопатра, Харміана таїрада.
Клеопатра Я звідси вже не вийду, Харміано.
Харміана Царице, заспокойся.
Клеопатра Ні, не вийду.
Жду найстрашнішого я лиха, тільки
Не заспокоєння. Моя печаль
Безмірна має бути, як і горе
Моє безмірне.
Внизу з'являється Діомед.
Що? Кажи — умер він?
Діомед Ні, ще не вмер, та смерть вже близько. Ви-
глянь,-.
Бач, воїни несуть його сюди.
Внизу вартові вносять А н т о н і я.
Клеопатра О сонце, спопели небесну твердь!
Хай вічна пітьма землю всю огорне!
Антонію, Антонію коханий!
Ірадо, Харміано, поможіть
Піднять його! Всі помагайте...
Антоній Тихше...
Антонія не Цезар переміг,
Антоній сам себе подужав.
Клеопатра Звісно,
Нема такого, хто б тебе здолав,
Хіба ти сам. Та хто мій біль полегшить?!
Антоній Вмираю, єгиптянко, я вмираю.
Лише на мить хотів би смерть затримать,
Щоб на уста до тисяч поцілунків
Тобі останній ще покласти...
Клеопатра Вибач,
Не смію, любий мій, зійти до тебе,
Не смію — схоплять там мене. Ніколи
Не стану я оздобою тріумфу
Для Цезаря-щасливчика. Допоки
Ще є на світі смертоносні зела,
Гадюки і кинджали — яв безпеці.
Докором лагідних очей невинних
Октавія не обпече мене!
Я не спущусь — ти сам до мене зійдеш.
Допоможіть, дівчата, всі гуртом,
Його підняти.
Антоній Швидше, я вмираю.
Клеопатра Оце робота! Нелегкий же ти!
Колишню силу обернула смерть
Нам тягарем. Шкода, я не Юнона,
А то б тебе Меркурій дужокрилий
Вмить до Юпітера відніс. Ще трохи...
Думками дурень багатіє. Так...
Антонія висаджують нагору до Клеопатри.
Сюди, сюди його... Вітаю, любий!
Умри, де жив, і в поцілунках знов
Вернися до життя. Якби ж вони
Уміли воскрешати, я своїх
Губів не шкодувала б.
Всі Жаль дивитись!
Антоній Вмираю, єгиптянко... Дай вина,
І я скажу...
Клеопатра Ні, я скажу! Я зараз
Такого набалакаю Фортуні,
Що спересердя колесо зламає
Брехлива баба!
Антоній Ще два слова, люба.
Удавшися до Цезаря, врятуєш
Життя і честь...
Клеопатра То речі несумісні.
Антоній Послухай, люба... Із його придворних
Лиш одному довірся Прокулею.
Клеопатра Своїй відвазі і своїм рукам
Довірюсь я, а не його придворним.
Антоній Не плач і не крушися над сумним
Кінцем моїм, потіш себе думками
Про той щасливийччас, коли я був
Між владарями світу найелавніший.
Я не вмираю смертю боягуза,
Що перед співвітчизником скидає
Шолом покірний. В чесному бою
Я, римлянин, із римлянином бився
І гину переможений... Мій дух
Відходить... Більш несила...
Клеопатра Як! Ти вмреш?
Найблагородніший з людей? А я?
Я маю жити в світі осоружнім?!
Таж він без тебе — хлів брудний.
Антоній умирає.
О, гляньте,
Дівчата, вже вінець землі став прахом...
Владарю мій! Зів'яв звитяги лавр!
Упала корогва. Мужі і діти
Зрівнялись між собою. Незрівнянне
Покинуло цей світ, і не зосталось
Під місяцем-приблудою нічого
Уваги вартого.
(Непритомніє)
Харміана Збудись, царице!
Ірада Вона... умерла.
Харміана Владарко!
Ірада Царице!
Харміана Ясновельможна!
Ірада Владарко Єгипту!
Харміана Ірадо, тихше...
Клеопатра Не цариця, я —
Звичайна жінка, почуттям підвладна
Так само, як корівниця убога,
Приставлена до чорної роботи.
Було б мені тим скіпетром своїм
В лице богам пошпурити й сказати,
Що світ цей був від їхнього не гірший,
Допоки, заздрісні, наш самоцвіт
Вони не вкрали. Все тепер — ніщо.
Терпіння — п'яний чад, а нетерпіння —
Скажений пес. Хіба ж тоді це гріх —
Не ждати смерті, а самим піти
В її оселю потаємну?.. Що ви?
Що з вами, любі? Ну ж бо, Харміано!
Мої хороші! О!.. Наш світоч згас...
Мужайтесь, друзі. Схоронім його,
А далі... Наберемося відваги,
Як личить римлянам високородним,-
Ми теж зуміємо достойно вмерти.
Остиг душі великої покров.
Один лиш друг тепер зостався в нас —
Відвага стрінути свій смертний час.
Виходять. Згори виносять тіло Антонія.