Небагато з персонажів Бальзака має таку детально змальовану біографію. Молодість Філіппа Брідо припала на добу Імперії. Вже в дев'ятнадцять років він став капітаном, за участь у битві під Ватерлоо заробив хрест Почесного Легіону. Проте в добу Реставрації Брідо помалу деградує і навіть потрапляє до в'язниці. Але згодом починає пристосовуватись до нового режиму. Лише падіння Бурбонів уриває кар'єру Філіппа Брідо, що став уже графом де Бамбур. Історія героя, таким чином, стає приводом для роздумів над історією країни.
У цьому історизмі роману є й своя мікротема. В часи Липневої монархії певну роль у громадському житті Франції знову починає грати бонапартизм. 1833 р. було поновлено статую Наполеона на Вандомській колоні. В кінці 1830-х рр. було кілька невдалих спроб бонапартистського перевороту. Негативне ставлення Бальзака до спроб реанімації бонапартизму відбилось у творчості письменника. В "Баламутці" виведено цілу галерею образів офіцерів-бонапартистів, зображених зумисне зневажливо. Найяскравішим з них є знов-таки Філіпп Брідо. Майбутній граф де Бамбур зовсім не схожий на таких героїв письменника, як полковник Шабер чи Женест із "Сільського лікаря". Ближче до нього Віктор д'Еглемон з "Тридцятирічної жінки", що, як і Філіпп, має пересічну вдачу. Брідо, однак, іще гірший. Його безмежний егоїзм, аморальність і жорстокість до членів своєї родини, а згодом і до Флори Бразьє, нагадує радше таких персонажів пізнього Бальзака, як барон Юло з "Кузини Бетти". Образ Філіппа Брідо є ніби синтезом характерних постатей, уже відображених письменником: молодої людини, що, зрікшись моральних засад, пристосовується до суспільства; кар'єриста, що не цурається ницості і злочинів; розпусника, зруйнованого жадобою насолод. Цілісність образу немов ілюструє наскрізне для "Людської комедії" твердження про залежність людської поведінки від стану суспільства, від стихії приватного інтересу і агресивного егоїзму, що панує в ньому.
Всевладна сила грошей псує і Флору Бразьє, Баламутку. Потрапивши в середовище ісуденських обивателів, бідне селянське дівча поступово перероджується, можливість забагатіти спонукає її нехтувати людяність, удаватись до безчесних учинків. Закохавшись у Макса Жіле, Баламутка керується тільки інстинктами, своїми природними потягами. Її агресивність більш інтуїтивна, ніж раціональна. Не можучи протидіяти розважливій жорстокості Філіппа, Флора гине.
Контрастом до попередніх образів є постать Жозефа Брідо, що ніби врівноважує роман. Тему митця і мистецтва Бальзак уже порушував, змальовуючи Даніеля д'Артеза та решту членів його Гуртка — Мішеля Кретьєна, Opaca Б'яншона, Фюльжанса Рідаля, Леона Жіро,— молодих людей, що сповідують служіння науці та мистецтву. В Жозефові письменник акцентує риси, притаманні саме справжнім митцям: відданість творчій праці, безкорисливість. Ці якості допомагають молодому художнику не втратити особистість, протидіяти негативному впливу середовища. Жозеф і Філіпп — позитивний і негативний полюси роману, і на те, що вони протиставлені один одному, вказувала стара назва твору — "Два брати".
З іменами головних дійових осіб "Баламутки" читач зустрічається і в інших творах "Людської комедії". Філіпп Брідо, наприклад, у ролі другорядного персонажа з'являється в романі "Пишнота і злиденність куртизанок". Згадується його ім'я й у "Втрачених ілюзіях" та "Банкірському домі Нусінгена".
Про Жозефа Брідо мова йде досить часто. Про його дружбу з членами гуртка д'Артеза є згадка у "Втрачених ілюзіях". Приязні стосунки пов'язують Жозефа і з П'єром Грассу ("П'єр Грассу"). В "Пишноті і злиденності куртизанок" Нусінген розповідає, що придбав картину Жозефа Брідо. Відвідує Жозеф салон м-ль де Туш ("Другий силует жінки"). Він допомагає польському емігрантові Венцеславу Стейнбоку ("Кузина Бетта"). З'являється герой і в інших творах ("Чиновники", "Леон Лора", "Перші кроки в житті" тощо).
1. Фук'є-Тенвіль Антуан Кантен (1746-1795) — французький політичний діяч, обвинувач Революційного трибуналу.
2. ...Максиміліана Першого...— Тобто Робесп'єра (1758-1794), одного з провідних діячів Французької революції. Після термідоріанського перевороту був гільйотинований.
3. Ролан Жан Марі (1734-1793) — французький політик, жірондист: у 1792-93 рр. був міністром внутрішніх справ.
4. Шеньє Андре Марі (1762-1794) — французький поет і публіцист. Спочатку вітав революцію, потім відійшов від неї, вжахнувшись якобінського терору. Загинув на гільйотині.
5. Цезар Біротто — персонаж "Людської комедії".
6. Сеїд — персонаж трагедії Вольтера "Магомет", відданий раб. Переносно — прихильник.
7. Данаїди — за грецьким міфом, доньки царя Даная. За наказом батька, якому оракул провістив смерть від руки зятя, Данаїди першої шлюбної ночі повбивали своїх чоловіків. За цей злочин були приречені вічно наповнювати водою бездонну бочку в царстві мертвих Аїді.
8. Мазаріні Джуліо (1602-1661) — французький державний діяч, кардинал. Фактичний правитель Франції в часи дитинства Людовіка XIV.
9. Верне Клод Жозеф (1714-1789) — французький художник.
10. Шоде Антуан Дені (1763-1810) — французький скульптор, автор статуї Наполеона І в подобі Цезаря, виконаної для Вандомської колони.
11. Сен-Сір — війскова офіцерська школа. Заснована 1803 р. в Фонтенбло. В 1808 р. переведена до Сен-Сіра, містечка неподалік Версаля.
12. ...зречення у Фонтен6ло...— 6 квітня Наполеон І підписав акт зречення. 20 квітня попрощався зі своєю гвардією у Фонтенбло й поїхав у вигнання на острів Ельба.
13. Гро Жан Антуан (1771-1835) — французький художник, учень Давіда. Відомий своїми батальними композиціями.
14. Даву Луї Нікола (1770-1823) — наполеонівський маршал.
15. ...після Луари...— 1815 р. після поразки під Ватерлоо залишки наполеонівської армії відійшли на Луару, де були інтерновані, а потім розпущені.
16. ...бонапартистів кафе Ламблена...— В паризькому кафе "Ламблен" збиралися прихильники Наполеона.
17. "Монітор" — французька урядова газета (1799-1869).
18. Лаллеман Анрі Домінік (1777-1823) — наполеонівський генерал. Під час першої реставрації Бурбонів брав участь у бонапартистській змові. Був засуджений, але втік із в'язниці. Емігрував до Америки. Намагався створити французьку колонію "Вигнанський край" на березі Мексіканської затоки. Колонія, проте, швидко розпалася.