— За душею прийшов, душепродавець?
На смерть переляканий зустріччю з Невмирущою, він від порога сліпма розрядив у неї всю обойму. Але й тієї миті йому здавалося, що перед ним людина, котру куля не бере, був певен, що цю Бондарівну-головиху не можна вбити нічим.
Тільки народ здатен подарувати людині безсмертя. Саме завдяки любові народній Бондарівна й сьогодні живе.
Біля самого в'їзду у Великі Сорочинці, поряд із ярмарковою площею височіє край шляху на п'єдесталі її погруддя. В образі Бондарівни є щось тепле й суворе, перед вами образ звичайної української жінки в селянській хустці, і кожен, хто тут проходить, мимоволі затримає свій погляд на цьому зображенні жінки-тру-дівниці, жінки-матері й подумає про її життя, таке просте, сильне і благородне, що справді може бути символом стійкості й витривалості самого народу.
Тиша вляглась над майданом, де цілий день текла, бурунила ярмаркова круговерть, де стобарвно все вигравало на сонці, де пісні народжувались одна за другою, лунали жарти і сміх, а часом повивала чиїсь обличчя задума... Вляглась курява над шляхами, що ведуть увсібіч від Сорочинців, пороз'їжджались учасники ярмарку, зовсім безлюдно стало тут. Зоряно сяє небо над безгомінням серпневої ночі, дрімають верби, на шляху ні душі, і тільки перед постаментом з образом Бондарівни застигли в мовчанні двоє — дівчина і юнак. Схилились одне до одного і наче слухають щось. Може, бринить їм у душі той спів, ще денний, почутий із уст сивоусого, чи, може, озивається до них їхня Бондарівна своїм трагічним і безстрашним життям.
1975