Бухтик з тихого затону

Сторінка 31 з 32

Рутківський Володимир

Барбула довго розглядав скриньку з трубками.

— Гм-мм... воно, звісно... І довго так можна дихати?

— Скільки завгодно. Була б лише вода в скриньці. Ну, я пішов.

Бухтик поправив скриньку, ще раз вдихнув-видихнув і сміливо вийшов з води.

Господар затону отетеріло спостерігав за синовими діями. Невже можна без шкоди для здоров'я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник одразу ж відкинув би копита... А Бухтикові хоч би що — прогулюється, ніби в себе вдома.

— Агов, Бухтику! Ти хоча б совість мав! — не витримав врешті-решт Барбула. — Може, я теж хочу спробувати!

Бухтик не заперечував. Він одразу шубовснув у воду і скинув спорядження. Потім замінив воду в скриньці і припасував пристрій на батьковій спині. Після всього відступив на кілька кроків, прискіпливо оглянув Барбулу з ніг до голови і з сумнівом похитав головою.

— Мабуть, ця скринька тобі замала, — зауважив він. — Тобі швидше підійде цистерна. Чи хоча б бочка... Але для початку, думаю, підійде й таке.

Підбадьорений цими словами, Барбула вийшов на берег і ступив перший крок... Затим — другий, третій.

"Пече, — подумав він. — Все ж терпіти можна. Головне — я дихаю на суходолі!"

П'ятий крок, десятий...

Зненацька Барбула зупинився, відчайдушне замахав руками і чимдуж рвонув до рятівного затону.

— Чого ти? — запитав Бухтик. — Злякався, чи що?

Барбула не відповідав. Він виштовхнув трубки і пожадливо ковтав воду.

— Коли б то лише налякався! — прийшовши нарешті до тями, почав він. — Коли б то тільки це! Я ледве не задихнувся, ось що!

Бухтик став метушливо ритися в суходиху.

— Не може бути, — бурмотів він. — Принцип дії перевірено... Зараз дізнаємося... Напевно, щось трапилося з подачею води... Ага, ось воно що! — І Бухтик помахав перед батьковим носом жмутком водоростей. — Все ясно — це вони забили трубку. Треба встановити фільтр, та й годі. Такий, як в колодязі дядька Кості.

Барбула взяв жмуток водоростей, пом'яв їх у долонях. Навіть для чогось понюхав.

— Фільтр, кажеш... А чи не краще набирати до суходиху лише чисту воду?

Бухтик ошелешено витріщився на батька.

— А й справді... — вражено видихнув він. — Можна брати воду на чистому місці... Та ти, батьку, виявляється, міг би й сам стати неабияким винахідником!

— Таке скажеш... — ніяковіючи, усміхнувся Барбула.

А про себе подумав, що стати винахідником не так вже й важко. Варто лише зрозуміти, що до чого.

ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ

День був тихий і хмарний. Якраз підходящий для того, аби старі приятелі могли зустрітися.

Непосидющий Даваня, як завжди, дзиґою крутився на прибережному корчі. Він не міг відвести захопленого погляду від Барбули. Ще б пак — далеко не кожному доводилось бачити господаря підводних глибин, котрий, мов хлопчисько, гасав би по суходолі.

— Оце так-так! — вигукував Даваня. — От дає! Куди моїм зайцям до нього!

Втішений такою похвалою, Барбула припустив ще швидше.

— А ти чого мовчиш? — повернувся Даваня до Бухтика. — Що нового у санаторії?

— Та-а... Все гаразд.

— Як там Вітя, мій знайомий, поживає? Мабуть, ще й досі вовки сняться? Гай-гай, хотілося б знову зустрітися з ним, та все часу не виберу.

— Непогано почуває, — знехотя відказав Бухтик.

Даваня пильно подивився на нього.

— Сьогодні ти якийсь не такий, як завжди, — зауважив він. — Щось трапилося, так?

— Поки що ні... Але незабаром трапиться.

— А що саме? — насторожився лісовик.

— Сергійка і Олю мами хочуть забрати додому.

Даваня на хвилю замислився. Потому вигукнув:

— Нехай лише спробують! Я їм такого туману в очі напущу — довіку до санаторію не доберуться!

І Бухтик трохи втішився.

"А й справді — чому б не зробити так, як каже Даваня? — подумав він. — Мами походять-походять лісом, та й поїдуть назад. А Сергійко з Олею залишаться..."

Барбула врешті-решт втомився гасати на березі і з розгону шубовснув у воду.

— Хух, ноги вже не тримають, — задоволено зазначив він і запитав у Давані. — Бачив, який молодецький вигляд я маю в суходиху?

— Та вже ж, бачив, — відказав Даваня, з цікавістю розглядаючи Бухтиків винахід. — Та мені здається, що молодець не стільки ти, скільки твій син. Ач, що вигадав!

І він обережно погладив скриньку своєю сухою долонькою.

— Молодець він молодець, та ще рано про це балакати, — заперечив Барбула і поплескав Бухтика по плечу. — От коли він зробить так, аби я став видимим для дітей, — о, тоді він буде найпершим молодцем у моєму затоні! Після мене, звісно.

— Знаєш, батьку, я вже втомився від твоїх забаганок, — обізвався Бухтик. — Скільки можна? Я вже й забув, коли востаннє був у Сергійка!

— Ти вчора був у нього, — посміхнувся Даваня. — Я з узлісся бачив, як ти і Сергійко ховалися під ялиною.

— Бач, він втомився! — і собі докинув Барбула. — Бідна дитина, нікому її пожаліти! А може, я теж втомився! Від чекання. А чи знаєш ти, що мені не менше від тебе кортить побувати у тому санаторії? Може, я теж хотів би показатися дітям!

Даваня жваво підстрибнув на своєму корчі.

— О, це було б чудово, коли б ти став видимим для них! — палко підтримав він приятеля. — Тоді б ми з тобою разом заявилися до санаторію і влаштували б там такий спектакль! Я став би... — Даваня на мить замислився. — О! Я став би вовком, а ти — самим собою. Уявляю, як би діти нам зраділи!

— Ще й як зраділи б! — погодився Барбула, пригадавши, яким красенем він був у дзеркалі.

І тут Давані прийшла в голову така чудова думка, що він трохи не звалився з корча.

— Слухайте! — вигукнув він. — А раптом ми їм сподобаємося так, що вони попросять нас залишитися назавжди? Може таке бути? Може. От я і думаю: ким би ми захотіли там стати? Я, наприклад, став би лісничим. А ти, Бухтику?

— Я?..

Бухтик розгубився. Зараз йому дуже кортіло збудувати величезного підводного човна, щоб посадити в нього своїх друзів з санаторію і показати їм, як чудово в батьковому затоні. А може, краще винайти машину, яка б сама розчищала водорості? Що ж, непогана думка. Але, мабуть, ще краще сидіти на березі і надувати для своїх друзів рятівні кола. Сиди і надувай. Викупався — і знову надувай. А якщо...

— Не знаю, ким би я хотів стати, — нарешті чесно визнав він.

— Ех, ти, — сказав Даваня. — Теж мені винахідник. У людей же скільки цікавого!