Цей чоловік відрізнявся деякими своєрідними рисами. У повсякденному житті був суворим пуританином — мовчазним і похмурим. Сім'я його складалася з дружини й двадцятилітньої дочки, в домі тримали ще двох служниць. Служниці без кінця мінялись, бо життя там ніколи не бувало радісним, а подеколи ставало просто нестерпним. Пітер Кері часто пиячив, і коли упивався до нестями, ставав справжнім недолюдком. Відомо, що він не один раз виганяв з дому посеред ночі дружину з дочкою й періщив їх лозиною, ганяючись за ними по парку доти, поки все сусіднє село не просипалось від їхніх зойків.
Одного разу Кері було викликано в суд за жорстоку словесну образу старого священика, який відчув потребу напутити його. Коротко кажучи, містере Холмсе, іншого такого небезпечного чоловіка, як Пітер Кері, важко було знайти, і я чув також, що він був такий самий і тоді, коли командував кораблем. Серед моряків його звали Чорний Пітер,— і це прізвисько йому дали не тільки через смаглявий колір обличчя й величезну чорну бороду, а й через несамовиту вдачу, яка наводила жах на всіх, хто його оточував. Не треба казати, що всі сусіди ненавиділи й уникали його і що я не почув і слова жалю з приводу його страхітливої смерті.
Ви, містере Холмсе, безперечно, читали в газетному повідомленні про хід слідства, яка "каюта" була в цього чоловіка, але ваш друг, можливо, про неї не чув. За кількасот ярдів від будинку капітан побудував собі дерев'яну хатинку — він завжди називав її каютою,— там він і спав кожну ніч. Це була маленька, на одну кімнатку, халупа розміром шістнадцять на десять футів. Ключ від неї він тримав у себе в кишені, сам стелив собі постіль, сам прибирав і нікому не дозволяв переступати її поріг. У двох її стінах, одне проти одного, є по маленькому віконцю, які ніколи не відчинялись і завжди були запнуті занавісками. Одне з віконець виходить на шлях, і коли в хатині вночі горіло світло, люди, було, показували на нього й здивовано питали себе, що ж там робить Чорний Пітер. Саме завдяки цьому вікну, містере Холмсе, ми дізнались під час слідства про одну з нечисленних, але варту уваги дрібницю.
Ви пам'ятаєте, що муляр на ймення Слетер, який ішов близько першої години ночі з Форест Роу за два дні до вбивства, зупинився біля садиби капітана й подивився на квадрат світла, що пробивалось крізь дерева. Він присягається, що на занавісці було чітко видно тінь від оберненої в профіль голови якогось чоловіка і що ця тінь падала аж ніяк не від Пітера Кері, якого він добре знав. Тінь належала якомусь бороданеві, але борода в нього була коротка й стирчала вперед зовсім не так, як у капітана. Це твердить муляр, але перед цим він просидів дві години в пивній, та й від шляху до вікна досить далеко. Крім того, це було в понеділок, а злочин стався в середу.
У вівторок Пітер Кері перебував у найчорнішому гуморі, він був п'яний, як чіп, і не менш лютий і небезпечний, ніж дикий звір. Він никав по садибі, і жінки, почувши, що він іде, замкнулися в будинку. Пізно ввечері він подався до своєї хатини. Близько другої години ночі його дочка, яка спала при відчиненому вікні, почула з боку хатини страшний зойк, але не надала йому значення, бо для капітана не було чимось незвичайним лементувати й кричати, коли він напивався. Вставши о сьомій годині, одна з служниць помітила, що двері хатини відчинено, але цього чоловіка всі страшенно боялись, і тому до полудня ніхто не наважувався подивитись, що з ним сталось. Нарешті, зазирнувши у відчинені двері, жінки побачили таке видовище, від якого, сполотнівши, кинулись бігти в село. За годину я був на місці й перебрав справу на себе.
Ну, нерви в мене міцні, ви це знаєте, містере Холмсе, але даю вам слово честі, що мене пойняв дрож, коли я просунув голову в ту хатину. Вона аж гула, немов фісгармонія, від звичайних і трупних мух, що налетіли туди, а підлога й стіни були наче на бойні. Капітан називав свою хатину "каютою" і,, звичайно, мав на це всі підстави, бо, потрапивши туди, можна було подумати,^ що ти на кораблі. В одному кінці притулилась койка, біля неї корабельна скриня, на стінах висіли звичайні й морські карти, а також фотознімок "Морського однорога", на полиці стояв рядок суднових журналів — усе точно так, як і належить бути в капітанській каюті. І там же, посеред усього цього, перебував і сам хазяїн — обличчя спотворене, наче у пропащої душі в пеклі, велика чорно-сива борода під час передсмертної агонії задерлася вгору. Широкі капітанові груди було пробито сталевим гарпуном, який глибоко встромився в дерев'яну стіну позад нього. Капітан сидів пришпилений до стіни, наче жук до картону. Звичайно, він був мертвий, мертвий від тієї миті, коли з його грудей вихопився передсмертний зойк.
Я знайомий з вашими методами, сер, і застосував їх. Перш ніж дозволити що-небудь переставляти, я найре-тельніше оглянув землю навколо хатини й підлогу в кімнаті. Але ніяких слідів не виявив.
— Ви хочете сказати, що не побачили їх?
— Запевняю вас, сер, слідів просто не було.
— Мій любий Гопкінсе, я розслідував чимало злочинів, але жодного з них не вчинила летюча людина. Доти, поки злочинець стоїть на двох ногах, він обов'язково залишить який-небудь відбиток чи подряпину або зрушить що-небудь з місця, і людина, яка мислить по-науковому, здатна все це виявити. Неможливо повірити, щоб у цій заляпаній кров'ю кімнаті не було слідів, які могли б стати нам у пригоді. А проте з повідомлення про перебіг слідства мені зрозуміло, що в кімнаті були речі, які ви бачили, але з висоти ваших знань не помітили.
Молодий інспектор аж скривився від іронічного зауваження мого друга.
— Я зробив дурницю, містере Холмсе, що негайно ж не покликав вас,— сказав він.— Проте час назад не повернути. Так, у хатині було кілька предметів, які потребували особливої уваги. Один з них — гарпун, яким вчинено вбивство. Хтось зняв його з гака на стіні. Два гарпуни залишились на своїх гаках, а гак для третього був порожній. На держаку викарбувано "Пароплав "Морський одноріг", Данді". Це ніби свідчить про те, що злочин скоєно в нападі люті й що вбивця схопив першу-ліпшу зброю, яка потрапила йому під руку. А .той факт, що Пітер Кері був цілком одягнений, хоч убивство сталось о другій годині ночі, наводить на думку, що він призначив убивці побачення, це підтверджується ще й тим, що на столі стояла пляшка рому й дві брудні склянки.