...З другої кімнати чути:
— Товаришу Гордієнко.
Він підводиться й резонно підкреслює:
— У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе.
А Варвара підслухала:
— Варваро. Йдіть-но сюди.
Варвара незадоволено:
— Можете виражаться: товариш Варвара.
...Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:
— А ще комунія... Тьху!
А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.
...Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:
...Жила-була велика імперія — дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники — це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають — це злодії... А потім посунули стовпи, за стовпами — шинки... А от іде до царя хохол із скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив... А далі ще станція, а за нею корчма... за лісами оселі, за оселями туман... І знову чути дзвоники...
...Це ж до чого? — Так собі.
...А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комуністів хазяйствечком обзавівся й будиночок збудував.
..."Е-е-ех, мамочко, заміж хочеться".
...Поле, поле й оберемки з сонця.
Пролітає весна, іде літо.
Комуна живе так: о 4 годині вдень, як курчата під квочку, в будинок, до себе.
А втім, високолоба Валентина рідко буває вдома: на коростивих клячах через бандитські ліси тягнеться вона по волосній периферії — агітувати, організовувати, інспектувати, інструктувати й ще "вати" й "вати".
Високолоба Валентина — завжінвідділом повпаркому.
Іванов каже:
— І в Пітері б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
— Пітер — цитаделя революції, й форт його — Кронштадт.
...А Же ще не прийшла, замість чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазначає:
— Так і треба. Буде знати, сволочишка. В комуні "сволочишка" — слово ласкательне, і буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: "человєці в благоволєнії".
...Коли всі сходяться — гармидер.
Мура кричить:
— Ан-дре!
...А от про телефон так і забув сказати: в комуні є телефонний апарат без дроту.
Андрій підскакує до телефону, бере трубку і —
— Агов!
Мура з апломбом:
— Не агов, а альо!
Всі:
— Ша!
— Ша!
...Тиша.
Андрій голосно:
— Агов!
Комуна:
— Агов!
Потім від телефону урочисто-надхненна промова:
— Ша. Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці... Відкіля? Ага, чую. Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського лихоліття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни, Іванов, салютує в усі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенії. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму. Гряде час світової революції. Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні!
В комуні крик:
— Слава!
— Слава!
Екзальтований Андрій скочив на стіл, приймає позу диригента й заводить:
— Чуєш, сурми заграли.
— Слава! Слава!
...А потім сідають пити чай.
...Манастирський годинник.
— Бов! Бов!
Із сходу надходить синя гроза. Півнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Ні шелесне. Далеко гримає, а блискавиці ріжуть безкраї степи.
Ой буде горобина ніч! Буде!
...Мура похилила голову на Андрієве плече, а Андрій у задумі. Бідний хлопчисько: гігантські образи ріжуть його мозок — він поет. Завтра почуємо від нього чудову поезію "громовиця".
...Із сходу надходить синя гроза. Іванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнісінькі інструкції: треба переробити й розіслати завтра по волостях.
Же:
— Іване! Подивись — гроза.
— Не мішай, Же.
Мура надхненно:
— Нещасна гроза. Коли б вона знала Івана, не одну б молонню послала сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усі, крім Валентини: Валентина в Дубівській волості на роботі.
Же язвить:
— Товаришу Йосипе. Відкіля це: "гонителі земства й анібали лібералізму"?
Гордієнко спокійно відповідає:
— Здається, записано... (виймає записну книжку)... Це з книги "за 12 лет" Вл. Ільїна (Н. Леніна), видання Петроградської ради депутатів 1919 року, сторінка 157.
Іще говорить спокійно:
— Можна взнати й це, наприклад: "Ернст Геккель і Ернст Мах" — є розділ теж із книги Леніна "Матеріялізм і емпіріокритицизм", Держ. видав. 1920 р. Або, скажімо, передмова до третього видання "Анти-Дюрінг" написано... зараз скажу... Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною місяці й один день пізніш мого народження.
Кімната не витримала — регіт.
Гордієнко спокійно п'є чай.
...Гроза йде.
VI
Валентина… ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих М.Х.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комуні за Зубівською левадою. А Іванов-начальник кампаній. Місяць має чотири тижні, а два з них призначається для кампаній. Наприклад, тиждень уборки червоноармійських казарм (іде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д.
Бігли дні (в комуні завжди біжать дні). Вибивалась городина. Після обіду всі виходили на роботу до Зубівської левади. Андрій декламував свої експромти, Іванов підганяв комуну, а комуна кричала:
— Нещасний прикажчику... Геть комбурів!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирі звонили до Вечірні, комуна становилась у два ряди й з піснями йшла містом додому.
Іванов ішов попереду й командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою він розмахує в такт:
— Ать! Тва! Ать! Тва!
Іноді Же каже:
— А може, пісень не треба?
Комуна в регіт:
— Браво! Же соромиться обивателів.
Тоді Же починає перша, і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить із волости Валентина. До Іванова:
— Іди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Іванов:
— Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрій схоплюється й кричить несамовито:
— Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн. Я все мушу знати. Це свинство.