О, не кажіть, що чоловік о неї дбає, має про неї дбати! Не обманюйте себе самих і не ганьбіть природи, начеб вона систематично приводила неповнолітніх неудачників на світ і вкладала труди про них лише виключно в руки мужчин! Вона казала до жінки, як казала і до чоловіка, і до пташки, і до рослини: "Ось ти, і жий!"
Жити! Се гарна річ, кому припала "добра доля" і хто має щастя бути в добрих обставинах, хто має родичів, що дбають, хто має доброго, щирого товариша-мужа,— та як жити тій сиротині, котра зосталась без родичів, не посідаючи ні маєтку, котрий тепер надає властиву вартість людині, не посідає краси, ні інших повабних прикмет, котрії б чинили її уймаючою і придбали їй мужа! Як жити тій сиротині? — питаю я. Як жити їй життям повним, а то — по її силах, її здібностях, вимогах, потребах, коли вона пхнута вихованням своїм лише на одну дорогу, а то лиш на однісіньку дорогу подружжя, в котре увійти їй не удалося, а поза котрим дорога для неї замкнена, загороджена, і-вона полишена крайній нужді, вижидає хліба, ласки і кориться — кориться не раз аж до упадку! Адже і в її груди уклав бог серце з чуттям, а може й дуже гаряче, щире серце, може й вона стала б доброю сердечною жінкою, товаришкою мужа? Адже її змаленьку виховували лише на те, виключно на те! Як жити тій сиротині? — питаю ще раз.
А таких сиротят, безталанних жінок є тисячі й тисячі на світі!
І як думаєте, високоповажані посестри, чи не подати тим бідним, немов На посміховисько полишеним істотам помічної руки? Не постаратися і для них о кусник хліба, а властиво о можливість, щоб вони могли придбати його собі самі, щоб наука і праця стали для них ціллю і заступили їм те, чого не осягнули, заступили мужа й родину! Адже й вони хотіли би в житті мати якусь утіху, якесь задоволення!
Отже, стремління те, щоб забезпечити жінкам долю на випадок, коли б не вийшли замуж,— бо женитися тяжко й мужчині в теперішніх часах, хоч він і має кусник хліба для себе,— стремління те зветься рухом жіночим, або емансипацією жінок.
Тож не лякатися нам тих слів і не уявляти собі під ними якого там антихриста або лихого демона, що хоче пірвати наші жінки і. пхнути на дорогу сміховиська і бездоріжжя! Ні, се слова невинні і безпечні, і не нанесуть жінкам нашим ні сорому, ні горя!
В краях, де освіта й культура стоять високо, як у Німеччині, Англії, Франції і навіть Росії, жінки не лякаються вже тих слів: вони порозуміли їх есенцію і борються гаряче, щоб забезпечити собі долю так, як забезпечують її собі мужчини, т. е. їх батьки, мужі і браття! А батьки, мужі і браття їх підпирають їх, уступаються за їх долею й борються по сеймах і в думах державних, і ступають чим раз, то вперед, вперед!
Мужчини ті знають, що жінка, котра озброєна фаховим образованням, котра годна своїми власними силами заробити на себе, становить сама собою велику силу, годна стати їм підпорою, наколи б і їм забракло здоров'я й сили до боротьби за існування! Годна повести тоді і сама дітей своїх до цілі, не вгинаючись під вагою нужди так, як угинаються тепер бідні вдовиці-матері, щоб випровадити діточок своїх "у люди"; годна виробляти з них тверді, кріпкі, чисті характери, сильні, немов льви! А теперішні часи вимагають таких характерів.
Глибокі уми. зрозуміли вартість такої жінки, і тому й Гете казав уже: "Учіть й виховуйте доньок ваших так, щоб могли своїм дітям і вітця заступити".
А як думають у нас о тім стремлінні? Як вітають у нас рух жіночий? Як заховуємось ми, русинки, в тім русі, що шириться в цілій Європі невпинно? Та не відповім я на те ніяким словом. Нехай кожда з нас, жінок, відповість сама собі.
На сю тему могла б я довго говорити, та, щоби не змучити слухачок моїх, відновім лише на закиди противників жіночого руху. Вони кажуть, що жінка не здібна до іншої праці, окрім праці домашньої, що вона носить на собі вже з природи клеймо дилетантства, що в її учинках оказується недостаток сили і т. д. і т. д.
Та річ мається інакше.
Вводячи жінку в життя, природа не питала: "Чи се мужчина, чи жінка, щоби мені наділити їх відповідними здібностями?" Ні — природа казала лише: "Ось ти, і жий!" І тому скажу, що недостаточність тая, брак сили духовної не лежить у жінці яко людині вже з природи, а походить вона і виробляється з, систематично ограниченого виховання, яке одержує вона вже від колиски, котре виховання звертає більше увагу на розвій її чуття, аніж на духовні здібності, характер і силу фізичну, і заглушає, таким чином, усі інші голоси в її душі. Що однак жінка — людина, так само як і мужчина, і вимоги природи в неї такі самі, як її в нього, то її через те треба в таких самих умовах, як і його, виховувати до боротьби за існування, а озброївшися наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе й сама боротись за життєві засоби.
Те все не завадить їй стати щирою люблячою подругою чоловіка і матір'ю дітям.
І так, високоповажана сестри мої, єднаймося, працюймо над собою всіма силами! Не цураймося найбіднішої сиротини. Берімося до різнородної праці, щоб могти стати на власних ногах у житті, щоб могти стати гординею наших батьків, братів, мужів і стати підпорою нашому народові, підвалиною нашої нації, і щоб вона могла славитись своїм жіноцтвом, як своїм найкращим цвітом.
Просвіщаймося, щоб представляти якусь силу, щоб не давати себе вічно а вічно топтати, корити, щоб доля наша не була вічно доля служебниці-жебрачки! Бо чи ж нема в русинки жодної сили, чи нема наклонів до чогось великого, могутнього, а лише наклони до терпіння, " услуги й покори?! Та ні! В нас мусить бути сила, мусить бути будучність,— лише звернімось самі до себе та пам'ятаймо, що господь бог наділив нас тими самими здатностями, як і других, і що ми лише досі спали.
Не правда ж, дорогі сестри мої, що ми досі лише спали, і що в нас є сила?
Тим, котрим думки мої видалися б засміливі і зановомодні пригадаю слова великого поета англійського, а то Шекспіра:
Erfüllen wir, was Sitte stets begehrt,
So bleibt der Staub des Alters unversehrt;
Wenn Irrtum aufgehäuft zu Bergeshön’n,
Kann seigend Wahrheit nimmer mehr besteh’n!***