— Заходьте, заходьте, джентльмени,— махнув рукою посол, запрошуючи їх до спеціального помешкання, яке надав йому державний департамент.— Прошу сідати.
Полковник Серсі ступив до стільця, намагаючись оцінити чолов'ягу, який розтривожив увесь Вашингтон. У вигляді чужинця не було нічого загрозливого. Він був середнього зросту й тендітної статури і носив звичайний коричневий твідовий костюм, виданий державним департаментом. Обличчя було розумне, з тонкими рисами й безвиразне.
"Людина як людина",— подумав Серсі, вивчаючи чужинця млявим, недбалим поглядом.
— Чим можу прислужитися? — усміхаючись, запитав посол.
— Президент доручив мені вести вашу справу,— відповів Серсі.— Я вже познайомився із звітом професора Дарріга,— він кивнув на вченого, що сидів поруч,— але б хотілося почути все від вас.
— Авжеж,— відповів чужинець, запаливши сигарету. Очевидно, він щиро зрадів нагоді відповідати на запитання. "Цікаво,— подумки відзначив Серсі.— За тиждень, відколи посол прибув на Землю, його розпитували всі видатні вчені країни. Та коли прикрутило, їм довелося просити допомоги у військових".— Відхилився на спинку стільця й недбало засунув руки в кишені. Правою рукою взяв колодочку пістолета і зняв запобіжник.
— Я прибув,— мовив чужинець,— як повноважний посол і представляю імперію, що простяглася майже на половину Галактики. Я хочу переказати щирі вітання мого народу й запрошую вас приєднатися до нашого союзу.
— Ясно,— промовив Серсі.— А у декого з учених склалося враження, що приєднатися нас примусять.
— Так, ви приєднаєтесь,— випустивши дам через ніздрі, відповів посол.
Краєм ока Серсі помітив, як Дарріг напружився на стільці і прикусив губу. Серсі зрушив пістолет, щоб його легше було вихопити, і спитав:
— Як ви знайшли нас?
— Кожному повноважному послові призначають недосліджену ділянку Всесвіту,— відповів чужинець.— Обстежуючи кожну зоряну систему, ми шукаємо в ній планети, а на кожній планеті — розумне життя. Самі знаєте, що розумне життя в Галактиці — рідкість.
Серсі кивнув, хоча цього й не знав.
— Коли ми знаходимо таку планету, то приземляємось, як оце я зробив, і готуємо її мешканців до вступу в наш союз.
— А як ваш народ дізнається, що ви знайшли розумне життя? — запитав Серсі.
— У нашому тілі є передавальний пристрій,— відповів посол.— Він вмикається, коли ми досягаємо заселеної планети. Сигнал висилається в космос безперервно і добре сприймається на відстані кількох тисяч світлових років. У межах досяжності сигналів завжди курсують команди другого ешелону, наслухаючи, чи немає вістки від якогось посла. Почувши хоч один сигнал, вони викликають до планети колонізаційний загін.— Чужинець легенько постукав сигаретою об край попільнички.— Такий метод має безперечні переваги над посиланням об'єднаних колонізаційно-дослідницьких загонів. Адже не треба споряджати численні команди для марних пошуків, які можуть затягнутися на десятки років.
— Авжеж,— Серсі слухав, зберігаючи байдужий вираз.— Розкажіть трохи більше про сигнали.
— Того, що вам треба знати, не дуже й багато. Вашими методами вловити сигнал неможливо — отже, не можна й заглушити. Сигнали висилаються, доки я живий.
Дарріг зітхнув і позирнув на Серсі.
— Якщо ви припините висилання,— промовив Серсі,— то нашої планети ніколи й не знайдуть.
— Так, аж доки цю ділянку космосу оглядатимуть удруге,— погодився посол.
— Чудово. Як офіційно уповноважений представник президента Сполучених Штатів прошу вас припинити висилання. Ми не хочемо бути частиною вашої імперії.
— Шкода,— сказав посол і легенько стенув плечима. А Серсі подумав: "Цікаво, скільки разів він уже грав цю сцену і на скількох планетах?"
— Я й справді нічого не можу вдіяти,— підвівся посол.
— Отже, не хочете припинити?
— Я не можу. Відколи пішло висилання, я не в змозі його урвати.— Дипломат повернувся до вікна.— Проте я написав для вас філософський трактат. Мій посольський обов'язок полягає в тому, щоб якомога полегшити перехід до нашого союзу. Цей трактат миттю з'ясує вам, що...
Коли посол підступив до вікна, Серсі вихопив пістолет. Шість пострілів у голову і в тіло посла прогриміли один за одним. І полковник злякано здригнувся.
Посол зник!
Серсі й Дарріг утупились один в одного. Дарріг пробурмотів щось про привиди. Так само зненацька посол об'явився знову.
— Невже ви гадали, що й мене так легко? — запитав він, помацавши пальцем одну з прострелених у стіні дірок.— Нам, послам, надано дипломатичний імунітет. Якщо ви цього не зрозуміли, я вам поясню. Вбити мене ви не годні. Ви навіть не спроможні збагнути, як я захищений.
Він дивився на них, і тієї миті Серсі відчув, що посол таки не людина.
— Бувайте здорові, джентльмени,— промовив він.
Дарріг і Серсі повернулись у контрольну кімнату. Вони й не сподівалися, що посла вдасться забити так легко, але були вкрай приголомшені: адже кулі його зовсім не брали.
— Гадаю, ви все бачили, Мелі? — спитав Серсі, зайшовши до контрольної кімнати.
Худий лисуватий психіатр похмуро кивнув:
— Ще й на плівку зняв.
— Цікаво, що то за філософський трактат,— промимрив сам до себе Дарріг.
— Було б нелогічно сподіватися, що кулі його візьмуть. Навряд чи якийсь народ вислав би посла з такою місією, сподіваючись, що він залишиться живим. Хіба що...
— Що?
— Хіба що забезпечивши його збіса міцним захистом,— сумно завершив психіатр.
Серсі перетнув кімнату й подивився на відеопанель. Послове помешкання було дуже й дуже незвичайне. Його похапцем спорудили за два дні по тому, як він приземлився і передав своє послання. Стіни були оббиті свинцем і сталлю, напхані теле— і кінокамерами, датчиками та безліччю іншого устаткування.
Це була камера смерті, споруджена за останнім словом науки і техніки.
На екрані Серсі побачив: посол сидить за столом. Він друкував на портативній машинці, яку дав йому уряд США.
— Агов, Гаррісоне! — гукнув Серсі.— Берімося тепер до плану номер два.
Гаррісон вийшов із бічної кімнати, де він оглядав труби, які тяглися до
кімнати посла. Один за одним перевірив манометри, ввімкнув контрольні прилади і подивився на Серсі:
— Зараз?
— Давай,— Серсі дивився на екран. Посол друкував і далі.