8
Дорога Кітті!
Нехай твій дідусь не картає себе за втечу Таха, бо Тах все одно втік би, якщо він уже так вирішив. Такої він дикої вдачі. Отож прошу тебе, передай це, будь ласка, своєму дідусеві.
Я певен, що Тах не дасть скривдити твоєї симпатичної маленької Пташки. Коні, коли вони вже спаровані, безмежно вірні одне одному, й Тах боротиметься з усім, що загрожуватиме Пташці, хоча тітонька твердить, буцімто він не може боротися з негодою, автомашинами й нещасним випадком, правда ж? Не думаю, що він загинув. Він надто розумний.
Отож заспокойся і, будь ласка, вишли мені свої фотографії. Мені б так хотілося їх мати.
З найкращими почуттями твій друг
Бар'ют.
Р. S. Моя тітонька знайшла кілька книжок ваших популярних уельських письменників Гвіна Томаса та Рі-чарда Левеліна у російському перекладі, які читатиме мені.
Б.
9
Дорогий Бар'юте!
Я не писала тобі, хоч твого останнього листа одержала вже давно (три місяці й двадцять два дні тому). Просто не наважувалася писати, не маючи чого повідомити.
Але тепер я маю новини, хоча сама не збагну, що воли означають. Принаймні після того, як ми багато тижнів не мали новин, ми почали одержувати сотні (дослівно, сотні) звісток з усієї Британії, в яких ішлося про Таха й Пташку. Одні повідомлення надходили від поліції, інші від аматорів диких тварин, фермерів, сільських жителів та інших випадкових людей, які чули про їхню втечу. (Одна газета навіть пожартувала з цього приводу, вмістивши статтю під заголовком: "На Британських островах пропав Дикун"). Дідусь тільки те й робить, що відповідає на телефонні дзвінки або мчить кудись до Ес-секса, Норфолка чи навіть до Шотландії.
Але поки що нам не щастить. Жодне повідомлення не підтвердилося. Лише одна жінка справді бачила їх. Вона розводить курей на своїй фермі недалеко від заповідника, однак ця жінка не знала, що ми розшукуємо Пташку й Таха, поки хтось не розповів їй про це за кілька тижнів після того, як вони зникли.
Вона, мабуть, бачила їх тієї ночі, коли вони втекли. Її збудив гавкіт собак. Гадаючи, що на ферму прокралась лисиця, жінка вибігла надвір з рушницею й ліхтарем. Посвітивши на кіш, де були висівки, жінка побачила, як від коша сахнулося двоє чудернацьких тварин, і пальнула з рушниці. За її словами, вона схибила. Пізніше вже здогадалася, що стріляла по "шотландському поні та ще по якійсь нещасній почварі, схожій на коня". Такими словами вона написала про Таха.
Обоє коней відразу ж зникли в пітьмі. Місіс Джексон (так звуть цю жінку) повідомляє, що один кінь дуже кульгав, хоча не пригадує, котрий саме. Вона впевнена, що не могла поранити коня так, щоб той ледве пересувався.
Дідусь подумав і сказав: "Мабуть, це Тах, Він поранився, коли пробивав стіну".
Хоча після цієї пригоди минуло кілька тижнів, ми все намагалися довідатись, куди могли далі втекти Тах із Пташкою, але за ними і слід прохолов.
Коли це одного ранку дідусь одержав листа по-французькому від якогось мосьє Фанона, заступника директора зоопарку в Бордо, котрий запитував, чи не міг дикий монгольський кінь, що втік із нашого заповідника, опинитися у Франції. Мосьє Фанон писав, що прочитав про втечу нашого дикого коня в одному з французьких зоологічних журналів. І вирішив написати дідусеві, бо недавно розмовляв з гаврським постачальником (Гавр — французький порт) м'яса для зоопарку, і той сказав, що бачив якогось дивовижного волохатого коня в новоприбулому табуні, який переправляли на бойню з Англії до Кільбефа. Мосьє Фанон твердить, що описаний "чудернацький" кінь скидається на дикого монгола, який почав уже линяти. Він додав, що намагався з'ясувати більше, але це все, що міг розповісти мешканець Гавра.
"Якщо Ви припускаєте, що Ваш дикун міг якимось по-битом добратися до Франції,— писав мосьє Фанон,— я провадитиму пошуки далі. Але тільки тоді, коли Ви певні, що це він, а не інший кінь".
Прочитавши цього листа, дідусь відразу ж послав мосьє Фанону телеграму, де написав, що абсолютно незрозуміло, яким чином наш дикий кінь міг опинитися у Франції. Але дідусь також додав, що цей кінь здатен на все, за винятком переправи через Ла-Манш уплав. Тому він буде дуже вдячний, якщо мосьє Фанон продовжить пошуки, поки сам дідусь з'ясує, як дикий кінь міг потрапити у Францію.
Оце такі останні новини, Бар'юте. Вони вселяють надію і водночас лякають. Якщо це був Тах (і Пташка?), то яке вони мають відношення до коней, посланих на бойню до Франції? (Страшно уявити!) Невже їм кінець? На різниці!
Я просто не можу повірити цьому. Не можу!
Зараз ми чекаємо, що пощастить дізнатися мосьє Фанону й дідусеві. Не знаю, що краще: як дізнаються вони щось чи як нічого не дізнаються.
Місіс Еванс передає тобі найщиріше вітання. "Я ніколи не бачила монголів,— сказала вона днями.— Які вони з себе?" Тоді я показала їй твоє фото, і воно їй сподобалось.
Нарешті надсилаю тобі кілька знімків. На одному ми сфотографовані всі разом. Місіс Еванс спеціально знялася у фотоавтоматі в універмазі Вулворта в Ньюпорті, В житті вона незрівнянно краща і більш домашня. Зате знімки, на яких дідусь, я та Пташка, досить вдалі. Найкраще вийшла Пташка, вона схожа на маленьку гарненьку іграшку, правда ж?
Сподіваюсь на краще майбутнє тощо!
Завжди твій друг Кітті.
Р. S. Усі, наші кланяються твоїй тітоньці Сероглі, яка так терпляче допомагає нам листуватись і так гарно пише по-англійському. Значно краще, ніж я. Чи була вона коли-небудь в Англії? Маю надію, що ми колись побачимо вас усіх тут, у нас. Можливо, коли знайдемо Таха й Пташку.
Кітті,
Дорога Кітті!
Дуже давно ти не писала мені, тому я нетерпляче жду новин. Досі не знаю, чи той "чудернацький" кінь на французькій бойні Тах, чи ні. В нашій шкільній бібліотеці я узяв географічний атлас і дуже уважно вивчив його, але не уявляю, як Тах міг потрапити до Франції. Такий дикий кінь, як він, зроду не піде на судно добровільно. Тож хіба це може бути Тах?
Одержавши твого листа, ми все розмірковуємо над цим.. Кожен із нас має свою версію — тато, дідусь, брати, сестра, тітонька Сероглі і навіть мама, котра каже, що ми всі наївні з нашими припущеннями, бо "це, безперечно, Тах". Мама твердить, що їй уже відома таємниця Таха, але нам вона її не розкриє. Моя мама дуже полюбляє маленькі секрети й любить дражнити нас ними. Вона обіцяє втаємничити нас, але тільки в свій час. А поки що розпитувати її марна річ.