— Не тривожтеся,— заспокоїв її Ванденес,— я поведу себе так, що коли-небудь ваша сестра благословлятиме вас. Хоч вам і тяжко буде критися від неї, після того як ви все розповіли мені, але я дуже прошу, кілька днів нічого їй не кажіть. Кілька днів мені знадобляться, щоб проникнути в таємниці, про які ви навіть не підозрюєте, а надто для того, щоб усе обміркувати і діяти обачно. А може, мені вдасться довідатися про все й скоріше. У цьому винний тільки я, сестро. Усі коханці грають в одну гру; але не всі жінки вміють бачити життя таким, яким воно є.
Пані дю Тійє поїхала додому заспокоєна. Фелікс де Ванденес негайно взяв із банку сорок тисяч і зразу подався до пані де Нусінген. Він застав її вдома, подякував за довіру, виявлену його дружині й повернув їй гроші, пояснивши цю таємничу позичку нерозважливою добродійністю, яку він хоче ввести в розумні межі.
— Ваші пояснення зайві, графе, якщо дружина в усьому вам призналася,— сказала баронеса.
"Їй усе відомо",— подумав Ванденес.
Баронеса віддала Феліксові гарантійного листа і послала по векселі. Тим часом Ванденес дивився на неї гострим поглядом проникливого політика, який майже збентежив її. Фелікс вирішив, що настала слушна мить для переговорів.
— Ми живемо в такі часи, баронесо, коли ні в чому немає певності,— сказав він.— Трони споруджуються й обвалюються у Франції чи не щодня. За п'ятнадцять років ми бачили крах великої імперії, монархії, революції. Ніхто не зважиться вгадати, що нас жде у майбутньому. Вам відома моя прихильність до легітимізму. Не дивуйтеся, що я про це говорю. Уявіть собі державний переворот: хіба не було б для вас зручно мати друга в партії, яка переможе?
— Звичайно, було б,— відповіла вона, всміхаючись.
— То чи не хотіли б ви мати у моїй особі таємно зобов'язану вам людину, яка б у разі доконечної потреби могла підтримати барона Нусінгена, що мріє про титул пера?
— Чого ви від мене хочете? — вигукнула вона.
— Небагато,— відповів він.— Розкажіть усе, що ви знаєте про Натана.
Баронеса переказала йому свою вранішню розмову з Растіньяком і, вручаючи колишньому перові Франції чотири векселі, які приніс касир, сказала:
— Не забудьте про свою обіцянку.
Але Ванденес так добре пам'ятав цю чудодійну обіцянку, що знадив нею і барона Растіньяка, добувши від нього деякі інші відомості.
Вийшовши від Растіньяка, він продиктував найманому писарю такого анонімного листа для Флоріни:
"Якщо панна Флоріна хоче довідатися про те, яку першу роль їй призначено, то її просять прийти на найближчий бал-маскарад у Опері в супроводі пана Натана".
Відіславши листа поштою, він поїхав до свого повіреного, чоловіка дуже спритного та кмітливого, хоч і порядного; граф попросив його зіграти роль приятеля Шмуке, якому німець розповів про візит графині де Ванденес, трохи пізно замислившись над значенням чотири рази написаної фрази "зобов'язуюся сплатити десять тисяч франків", і який від імені Шмуке попросить у пана Натана зустрічну розписку — вексель на сорок тисяч франків. Це означало піти на ризик. Натан міг уже знати, як залагодилася справа, але варто було ризикнути дрібничкою, щоб виграти все. Могла ж Марі у своєму замішанні забути взяти в Рауля розписку для Шмуке. Повірений негайно поїхав до редакції й о п'ятій годині повернувся до графа переможцем, із зустрічною розпискою на сорок тисяч. Під час розмови з Натаном він з перших же слів зрозумів, що може спокійно видати себе за людину, яку нібито послала графиня.
Тепер Феліксові треба було влаштувати так, щоб дружина не зустрілася з Раулем до балу в Опері, куди він збирався її повести і де вона на власні очі мала переконатись у характері взаємин між Натаном і Флоріною. Він знав ревниву гордість графині й хотів, щоб вона сама зреклася свого кохання і їй не довелося червоніти перед ним. А потім він віддасть Марі її листи до Натана, які викупить у Флоріни. Ось який дотепний план дуже швидко придумав і в усіх подробицях обміркував Фелікс, проте йому судилося зірватись уже на середині за примхою випадку, який панує над усім у цьому тлінному світі. Після обіду Фелікс заговорив про бал-маскарад у Опері. Довідавшись, що Марі ніколи досі на маскарадах не бувала, він запропонував доставити їй цю втіху завтра.
— Я вам знайду жертву для розиграшу,— сказав він.
— О, я буду вам вельми вдячна.
— Щоб як слід розважитися, жінка має вибрати собі гідну здобич — яку-небудь знаменитість, чоловіка талановитого,— зацікавити свого співрозмовника, а тоді пошити його в дурні. Хочеш, оберемо за жертву Натана? Від одного мого приятеля, який знайомий з Флоріною, я вивідаю такі таємниці, що цей геній буде приголомшений.
— З Флоріною? — перепитала графиня.— З актрисою?
Марі вже чула це ім'я від Кійє, розсильного з редакції газети. Наче блискавка сяйнула в її мозку.
— Авжеж, з його коханкою,— відповів граф.— Що тебе дивує?
— Мені здавалося, що пан Натан такий заклопотаний, що йому не до коханок. Хіба письменники мають час на кохання?
— Я не кажу, що вони кохають, але ж треба їм десь "мешкати", як і іншим людям. І коли в них немає власного кутка або коли їх переслідують пристави комерційного суду, вони "мешкають" у своїх коханок. Така поведінка може здатися тобі гідною осуду, але це куди приємніше, ніж "мешкати" у в'язниці.
Щоки у графині палахкотіли яскравіше, ніж вогонь.
— Хочете обрати його за жертву на маскараді? Ви настрахаєте його,— провадив граф, не звертаючи уваги на те, як змінилася Марі на виду.— Я вам дам докази і ви розкриєте йому очі на те, що ваш зять дю Тійє обхитрував його, мов хлопчиська. Цей мерзотник хоче запроторити Натана до в'язниці, щоб той не зміг виставити себе кандидатом у окрузі, де було обрано Нусінгена. Я знаю від приятеля Флоріни, скільки грошей виторгувала вона за свою обставу й дала Натанові на заснування газети; я знаю, скільки вона посилала йому з провінції та з Бельгії, де була на гастролях,— а в кінцевому підсумку ці гроші пішли на користь дю Тійє, Нусінгенові та Массолю. Вони утрьох заздалегідь продали газету урядові — так вони певні, що приберуть з дороги цього "генія".
— Пан Натан не здатний брати гроші в актриси.