С л а в а. Та що я, брехав би тобі?
Зітхає дівчина.
Н і н а. Ну чому, чому все так гидко? (До Сергія.) А ти, чистьоха, підеш зараз продавати товариша?
Сергій. Але ж я з ним не згоден.
Ніна. Таж виходить те саме, що й із Севкою, тільки тепер у ролі Засєки виступиш ти. Ти ж ним щойно обурювався. А яка між вами різниця? У нього теж жодної четвірки.
Ю р а. То й що, як ти не згоден! Це ж буде останньою краплиною. Адже все вже готово. Савелій лише сумнівається, а тут масні — голос народу. Виразник думок колективу.
Слав а. Ти Севці в очі не можеш дивитися? А Валері зможеш? Що ти соплі розпустив! Жодної четвірки. Плювала вона на тебе разом із твоїми п'ятірками!
Ю р а. Точно. Іди й скажи, що ти з Валерою не згоден. Тебе по голівці погладять і цукерку дадуть.
Н і н а. А ви знаєте, чому Ігор сьогодні не відповів Валері? Він же дужчий за Валеру, міг так дати. Он у поході вони побилися, то Інночка й досі не знає. А якби йому було потрібно, вона знала б уже давно.
Слава. Ну?
Н і н а. Тому що бійка взаємна.
Слава. Та яка там бійка! По разочку стукнули один одного.
Н і н а. Яка різниця! Адже тоді він Валерку стукнув у відповідь. Чому ж сьогодні не вдарив?
Слава. Ну?
Ніна. Та щоб провина більша Валерина була. Якби він відповів — ото й усе. А так...
Алла. Точно, Нін! Він іще осміхнувся гак. І на Інночку зразу... І хоч би що.
Юра. Атож, стерпів би він без свідків!
А л л а. Ну хлопці, Нін! Ви... Ви тепер зрозуміли? Це ж Валера за всіх нас ударив, га? (Погляд на Ніну.) А не за Ленку. Не тільки...
Ніна. Та годі вже!
Алла. За все, що було. Валера ж розумний. Він давно все розумів. А ми...
Відчиняються двері вчительської, і на порозі стає Інна Йосипівна.
Інна Йосипівна (награно, щоб чути було в учительській). О! Хлопці-дівчата! (Обертається до вчителів.) Все ж який у мене клас! Ви що, хочете щось сказати? (Знов озирається на колег, очікуючи відповіді.) Ну, я гадаю, можна. Хто? Ти, Серьожо? Заходь, ми тебе вислухаємо.
Поволі-поволі йде Сергій до дверей, оглядається на товаришів —
ті напружено дивляться на нього — і заходить до вчительської.
Двері за ним зачиняються.
І враз Юра зривається з місця й біжить геть.
Юра (уповільнюючи біг, через плече). Побіжу нашим дзвонити. Усьому класу! (Зникає.)
Стоять мовчки учні дев'ятого "а" класу.
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Знов учительська, куди слідом за Інною Йосипівною
і заходить Сергій. Засєка вже сидить на стільці коло шафи,
Литвин так і стоїть.
Сергій. Добрий день!
Савелій Григорович. Здрастуй, Серьожо! Хочеш щось сказати?
Інна Йосипівна. Сергій хоче, так би мовити, пролити світло на цю непринадну картину, а заразом... Ну, Сергію!
С е р г і й. Та я от... (Зустрічається очима з Литвином і відводить погляд.)
Гулеватий. Давай, хлопчинко! Проливай! А то ми вже тут змучились. (Спрямовує довірливий погляд свій на Зою Іванівну.) Горло промочити б... (Уловлює відсутність психологічного настрою, виправляється.) Водички б... (Наливає в стакан води з карафки. Пригублює, ставить стакан на місце.)
Інна Йосипівна. Серьожо!
Сергій. М-м-м... Важко говорити про товариша... Адже ми з Валерою давно вже вчимося, і завжди він був нормальним хлопцем. І цей вчинок... Він мені незрозумілий...
Інна Йосипівна (нетерпляче). Певна річ. А ти його схвалюєш?
С е р г і й. Ні, я цей вчинок не схвалюю.
Інна Йосипівна. Може, твої товариші по класу дивляться на все це інакше?
Сергій. Ні... Мої товариші по класу дивляться так само.
Савелій Григорович. Але все ж ти от, як товариш Литвина і Заєски, чим ти можеш це пояснити?
Гулеватий. От-от. Ти поясни. (Переможно обводить усіх поглядом.)
С е р г і й. Я не знаю... Але я не схвалюю. І мої товариші...
Розчиняються двері, вбігає Слава.
Слава. Чого ж ти брешеш? Ти ж усе знаєш! Він же все знає, Савелію Григоровичу!
Інна Йосипівна. Що? Що за нахабство?! Негайно забирайся звідси!
Слава. Він же бреше! Що ж ти, га? Що ж це ти робиш? Ти ж знаєш!
Інна Йосипівна. Вийди з учительської, я тобі кажу! Вони ж підслуховують! Де це ви навчилися?!
Слава (тицяє пальцем у Сергія). А де він навчився брехати? (До Засєки.) А оцей?
З а с є к а. Но-но! Ти тихше там!
Інна Йосипівна. Та скажіть же йому, Савелію Григоровичу! Звеліть йому...
Слава. Що звеліти? Рота заткнути?
Савелій Григорович. Тихше! Вгамуйся. Чого ти кричиш? Зараз ми тебе вислухаємо.
Інна Й о с и п і в н а. Та що його слухати! Адже він Литвинів дружок.
Слава. Такий же дружок, як і ви.
Інна Йосипівна. Ну, знаєте...
С л а в а. Як усі ми в класі. Дружки. Крім імені і прізвища, нічого не знаємо.
У двері заглядає Алла.
Савелій Григорович. О! Ще одна. Скільки вас там?
Слава. Зараз буде весь клас. Вистачить!
Алла несміливо прослизає у двері й зупиняється на порозі.
Інна Йосипівна. Який клас? Хто вас кликав?
Слава. Дев'ятий "а". А кликав... Певно, не ви кликали. І Засєка про збори не оголошував. Ми не горді. Самі прийшли.
Інна Йосипівна. По-моєму, час уже покласти край цьому самоправству.
С л а в а. А свобода зборів?
Інна Йосипівна. Але обирати місцем зборів учительську у вас поки що свободи немає.
С л а в а. А ми поруч. На площадці.
Інна Йосипівна ляскає себе долонями по стегнах: ну що ти робитимеш!
Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. Це вже цікаво.
Вражено спостерігають за тим, що коїться, Ніна Семенівна і Зоя Іванівна.
Савелій Григорович. Бачу, у нас назрівають серйозні події.
С л а в а. Я хочу сказати, Савелію Григоровичу, що Валера тут ні при чому.
Інна Йосипівна. Ну-ну! С л а в а. А винен у всьому Засєка.
Криво посміхається, не знаючи поки, що сказати, Засєка.
Алла біля дверей мовчки киває.
Зоя Іванівна. Ніч-чого не розумію.
Ніна Семенівна. Куди вже!
Інна Йосипівна. Не дивно!
Гулеватий. Бунт на кораблі.
Інна Йосипівна. Литвин б'ється, а винен Засєка.
Слава. Валера йому за підлість дав.
З а с є к а. Ти думай, що кажеш. А то щоб я тут кому не дав.
Слава. Тут не даси. Тут тобі невигідно.
Савелій Григорович. Облиште! (До Слави.) Він же ваш комсорг.
С л а в а. То й що! (Пауза.) А-а, який там комсорг!
Інна Йосипівна. З глузду з'їхали.
Савелій Григорович. Ви ж його самі обирали.
Слава. Та-ак, обирали. Обрали на свою голову. У четвертому класі. Головою піонерзагону.