Підскарбій
(до Фауста)
Вітаючи колегу-ворожбита,
Я обіцяю в злагоді з ним жити.
(Виходить з Фаустом).
Цісар
Я обділю все панство дворове,
Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.
Паж
(приймаючи)
Гулятиму я ввечері і вранці.
Другий
(те ж саме)
Я накуплю гостинчиків коханці.
Підкоморій
(бере)
Тепер я вина питиму не прості.
Другий
(теж)
Награюся я до несхочу в кості.
Васал
(подумавши)
Я викуплю свій замок і ґрунти.
Другий
(теж:)
Я скарб у схові буду берегти.
Цісар
Я сподівавсь од вас нової дії.
Але, мабуть, не справдяться надії.
Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,
Лишилися ви тими, що й були.
Блазень
(надходить)
Ти ж ласкою й мене не обминай.
Цісар
Всім милостям один у тебе край.
Блазень
Що за листи — не втямлю я ніяк…
Цісар
Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.
Блазень
Якісь чудні, непевні ті дари.
Цісар
Це все тобі; коли дають — бери.
(Виходить).
Блазень
То це б мені п'ять тисяч привалило!
Мефістофель
Що, вже воскрес, ходяче ти барило?
Блазень
Ще й як воскрес — з принесенням дарів!
Мефістофель
Ти з радощів великих аж упрів.
Блазень
Невже усяк за гроші це вважа?
Мефістофель
Купуй за них, чого живіт бажа!
Блазень
І дім, і поле зможу я купить?
Мефістофель
Авжеж, аби було чим заплатить.
Блазень
І замок, гай, і став, і сіножать?
Мефістофель
Іч, захотілось блазню панувать!
Блазень
Сьогодні ж я маєток загорну!
(Виходить).
Мефістофель
(один)
Губу наш дурень має не дурну.
Похмура галерея
Фауст, Мефістофель.
Мефістофель
Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?
Чи ж там не весело тобі,
У легковірній і безжурній
Цяцькованій двірській юрбі?
Фауст
Облиш про те; мені ці фрази
Давно обридли до відрази;
Вживав ти їх було й колись,
Аби від діла відмогтись.
А тут нагальна справа є —
Вже каштелян просвітку не дає,
Бо цісар, каже, дав такий наказ,
Щоб вивели з тобою ми нараз
Взірці краси — Гелену та Паріса —
Перед вельможним панством напоказ.
А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.
Мефістофель
Даремно ми за діло це взялися.
Фауст
Та це ж од витівок твоїх
Всі стали тут химерувати;
Ми спершу збагатили їх,
Тепера мусим розважати.
Мефістофель
Гадаєш ти, що це пусте?
Е, ні, круті нас ждуть пороги
І неторовані дороги, —
Ще й карка зломиш, як на те.
Гелену визвать — замисел хороший,
Та це тобі не паперові гроші.
Примари-мари і чортів-хортів
Я дам тобі, аби лиш захотів,
Але й найкраща вродою чортиця
На героїню, певне, не згодиться.
Фауст
Ну от, ізнов тієї заспівав!
Ти завше повен сумнівів, обав,
Знаходиш скрізь уявні перешкоди,
Щоб після брать заради нагороди.
Не огинайсь, негайно, без крутні
Повинен ти зробити все потрібне.
Мефістофель
Поганський світ не підляга мені,
І пекло там зовсім осібне
Та рада є.
Фауст
Кажи скоріше, ну!
Мефістофель
Одкрию я велику таїну:
Без простору й часу, у самотині
Царюють десь од правіку богині;
Про них я говорити зарікавсь.
То Матері!
Фауст
(жахається)
То Матері?
Мефістофель
Злякавсь?
Фауст
То Матері! — Чудуюсь тим словам…[62]
Мефістофель
Богині ті недовідомі вам
І навіть майже незнайомі нам;
Глибини, де вони живуть, — незглибні.
Ти винен сам, що нам вони потрібні.
Фауст
Куди ж іти?
Мефістофель
Куди іти? В несходжене —
І несходиме; осягти невпрошене —
І невпросиме. Чи готовий ти?
Немає там замків, ані затворів;
Ти знаєш жах порожнявих просторів
І вічне безгоміння самоти?
Фауст
Про це не будем говорить ми;
Чи ж ми на кухні знов у відьми,
Щоб нісенітниці верзти?
Я й сам незгірше знавсь на тому —
Вивчав пусте, навчав пустому,
І що пильніш заглиблювався в річ,
То більше в ній являлось протиріч.
Щоб ту нудьгу приспати невсипущу,
Утік од світу я у дику пушу.
І там таким самотнім почувався,
Що врешті з чортом навіть полигався.
Мефістофель
Коли б ти плив в безкраїм океані,
Що огортає нашу твердь,
Ти б бачив хвилі в грізному буянні,
Хоч би вони й несли для тебе смерть;
Ти б бачив хмари, сонце, місяць, зорі,
Вертких дельфінів у прищухлім морі, —
Що-небудь видно там завжди;
В порожняві ж не вбачиш ти нічого,
Не вчуєш власної ходи
І не доступишся твердого.
Фауст
Нагадуєш ти того містагога,
Що неофіта дурить запального;
На глум женеш мене ти в невідомість —
А я там сили наберусь натомість;
З вогню тягать каштани, мов на жарт,
Ти шлеш мене — я там добуду гарт.
Побачим, що майбутнє принесе:
В твоїм ніщо знайду я, може, все.
Мефістофель
Хвалю тебе за розум в час розлуки,
Збагнув ти добре всі бісівські штуки;
Ось на ключа.
Фауст
Це ж патичок якийсь.
Мефістофель
Візьми попробуй, а тоді вже й смійсь.
Фауст
Росте в руці — ще й блиск од нього б'є!
Мефістофель
Побачиш ти, яка в нім сила є!
Нюшить той ключ і знає, що і де,
До Матерів тебе він доведе.
Фауст
(здригається)
До Матерів! Те слово, наче грім,
Аби почув — стрясає мною всім!
Мефістофель
Лякаєшся нових для тебе слів?
Ти б слухати лиш чуване хотів?
Тобі така обмеженість не личить,
Пора б уже себе до див призвичить.
Фауст
Не по мені байдужний супокій;
Найкраще людське відчуття — бентежність;
Хоч як нам сушить серце світ плиткий,
Хвилюючись, ми чуємо безмежність.
Мефістофель
Лети ж униз! Я б міг сказати — вгору,
Це все одно… Покинь те, що повстало,
І там, серед безвічного простору,
Втішайся тим, чого давно не стало.
Тебе охмарить сила форм і схем,
Та хмару ту розмаєш ти ключем.