Пан Ґустав Трацький, найстарший син пана Станїслава Трацького, дїдича гірського села Н., був зовсїм своєрідна і немаловажна фіґура в тій шляхотській родинї. Батько його посїдав колись значні добра в Конґресівцї, але вмішавши ся в повстанє 1863 року, мусїв опісля еміґрувати і стратив усе. Тілько спадок, котрий по кількох роках дістала його жінка, виратував його від крайньої бідности і дав йому можність закупити отсе невеличке сїльце в горах східної Галичини. Ґустав Трацький, уроджений кілька лїт перед повстанєм, зазнав іще і заховав у памяти крихту того пишного та щасливого панського житя, яке йшло перед увільненєм мужиків із кріпацтва і перед тою руїною, яку на його батька навело повстанє. Контраст того безжурного а так достатного житя з пізнїйшим еміґраційним бідованєм та циганським кочованнєм з города в город глубоко врізав ся в його молоду душу і породив у нїй вчасно незгладжену ненависть до всего того, що було причиною тої поганої переміни: до всяких повстань, революцій, бунтів не тілько в обрубі полїтики, але і в обрубі думки, чутя та дісціплїни, до волї хлопської і до самих хлопів. Гордий арістократізм та релїґійна біґотерія матери скріпляли сей напрям його думок, даючи йому дві віковічні і тверді підвалини: традіцію родову і традіцію релїґійну. Батько за вічними клопотами, біганиною, конспіраціями, а опісля в Галичинї за господарськими гризотами при першім упорядкованю ново набутої посїлости мало міг мати впливу на склад його думок.
Мало що доброго дала йому й школа. Вчасно заправлений отрутою заздрости та ненависти ум показував ся надзвичайно тупим та непонятливим до науки. Упімненя та кари, які накладали на нього вчителї за слабі поступи в науцї та за погане поводженє зі співучениками, особливо з хлопськими та жидівськими синами, не поправляли, не лагодили але ще тілько гірше роздразнювали його. З тяжкою бідою, висиджуючи мало що не в кождій клясі по два роки, переходячи з ґімназії до ґімназії, прогонюваний то за пакости роблені учителям, то за прилюдні скандали в родї битя вікон Жидам, розвалюваня жидівських кучок і и., Ґустав нарештї скінчив ґімназію, потративши на неї цїлих чотирнацять лїт. І на унїверсітетї з разу йому йшло не лїпше. Зараз першого року він наробив скандалу на якімось вечерку і за те видержав два поєдинки, з котрих сам вийшов цїло, розтявши одному противникови лице від рота до вуха, а другому відрубавши вухо. За те з екзаменами не так легка була справа, і от ледви по семи лїтах унїверсітетського житя, котре багато коштувало батька і значно підірвало його фінанси, Ґустав вернув до дому, поробивши всї державні екзамени і два ріґороза і виєднавши собі протекцію, через котру йому обіцяно з початком вересня приняти його до намісництва з платою на разї 500 ґульд. річно і з надїєю, що плата ся по роцї служби підвисшена буде до 800 ґульд.
Аж тепер, по осягненю тої цїли, почув Ґустав, що змора заздрости, котра доси гнїтила його, нараз, звалила ся з його грудий, — аж тепер, коли десятки і сотнї далеко здібнїйших товаришів позавидїли йому. Многі з тих, що кількома роками випередили його в науках, summa cum laude видержали екзамени і поробили докторати, бідували тепер як безплатні практиканти судові, голодні кандідати адвокатські та нотаріяльні, або як практиканти при скарбовій дірекції, дожидаючи якої-такої плати, мов у моря погоди. А він, погорджений усїми "слабеуш", зненавиджений за гордість та нетовариське поступованє, таки всїх їх перегнав! Його амбіція, котра доси не мала куди розвернути ся і що крок дізнавала гірких принижень, тепер побачила перед собою рівне, відкрите поле карієри. За рік конціпіст намісництва, за пять лїт комісар при старостві, а за десять лїт староста — отсе перші кроки, котрі він назначив собі. А там, далї — обставини покажуть, куди прямувати. Коли тільки ті перші кроки зроблені будуть основно і певно, то нїщо сумнївати ся, будущина його забезпечена.
В почуваню тої блискучої будущини пан Ґустав і дома виступив зовсїм не так, як виступав доси. То звичайно понурий, забурмошений ходив по покоях, не любив нї з ким заходити в розмову, не говорив, а тільки немов огризав ся, і хоч глядїв на всї господарські та. домашні забіги родичів з якимось гордим милосердєм, але не мішав ся нї в які дїла, не накидував ся нїкому зі своєю волею. Мабуть чув, що в тім господарстві, підточуванім невянучим дефіцітом, мов біблїйна диня червяком, його власна особа грає ролю трохи що не того самого червяка. Але тепер инше дїло. Тепер він міг виступити як повноправний пан, як самостійна економічна сила, коли не висша батьківської, то певно нїчим її не низша.
— Прошу тата, — сказав він до батька зараз кілька день по своїм приїздї, — я би хотїв виробити собі понятє про стан наших інтересів. Знають тато, вступаю до намісництва, то може міг би я де — чим допомогти до їх поправи. А впрочім. добре впорядковані родинні інтереси там більше нїж де — перша підстава карієри.
Старий Трацький видивив ся на нього з під своїх насуплених бров і випустив із рота такий клуб тютюнового диму, що з цїлої його голови тільки й всего стало видно, що шпаковатий, гребенем у гору настобурчений чуб.
— Про стан наших інтересів?—сказав він,—Щож, виробляй собі, як хочеш!
— Але можеб тато були ласкаві показати менї книжки, рахунки?
— Книжки? Рахунки? Нїяких книжок анї рахунків у мене нема, хиба тілько рахунки тих гроший, що посилав тобі та братам твоїм.
— І то треба переглянути,, — сказав з незрушеним спокоєм Ґустав, — але я думав про книжки та рахунки з веденя господарства.
— Нїяких таких книжок анї рахунків у мене нема.
— Нема? А якже тато господарство ведуть?
— Так веду, як умію. Що зробимо, те й зроблене; що кому треба заплатити, плачу; що продати, продаю сам, не оциганить мене нїхто. Ну, а видатків крім на вас та на сплату процентів у мене, як знаєш, дуже мало. Нїщо й рахувати.
— Алеж татку, то половина руїни — не вести рахунків. От татко кажуть щось про довги. Що се за довги? У кого затягнені ? На який процент ? Як стоять сплати? Адже се все доконечно треба знати і наперед з кождим крейцаром обчислити ся, коли тато не хочуть піти з торбами, заки ще ми будемо могли вам допомогти.