Переклад Марії Габлевич
ДІЙОВІ
ОСОБИ
Король Генріх VIII.
Кардинал Вулсі.
Кардинал Кампеюс.
Капуціус, посол імператора Карла V.
Кранмєр, архієпископ Кеитерберінський.
Герцог Норфолк.
Герцог Бекінгем.
Герцог Сеффолк.
Граф Серрей.
Лорд-камергер.
Лорд-канцлер.
Гардінер, єпископ Вінчестерськиіі.
Єпископ Лінкольнський.
Лорд Абергені.
Лорд Сандз.
Сер Гаррі Гілдфорд.
Сер То.час Лавел.
Сер Антоні Денні.
Сер Ніклас Бокс.
Секретарі кардинала Вулсі.
Кромвель, слуга Вулсі.
Гріффіт, дворянин, слуга королеви Катаріни.
Троє дворян.
Доктор Бате, королівський лікар.
Герольдмейстер.
Управитель герцога Бекінгемського.
Брандон і пристав.
Придверник у залі засідань королівської ради.
Воротар і його слуга.
Паж Гардінера.
Покликач.
Королева Катаріна, дружина короля Генріха,
згодом розлучена з ним.
Анна Болейн, її фрейліна, згодом королева.
Літня дама, повірниця Анни Болейн.
Пейшенс, служниця королеви Катаріни.
Кілька єпископів, лорди і леді в німих сценах; фрейліни з почту королеви;
писарі, військові, вартові та інші придворні. Духи.
Місце дії — переважно Лондон і Вестмінстер, а також Кімболтон.
ПРОЛОГ
Ми вас не розважатимем сьогодні,
А про діла поважні, благородні —
Про велич і падіння, горе й славу,
Про долю, то ласкаву, то лукаву
Повідаєм. Повірте, що не раз
Проллють сльозу найвразливіші з вас,-
Тут є над чим поплакати. І ті,
Що люблять правду, не байки пусті,
Тут щиру правду знайдуть. Є й такі,
Котрі лиш на видовища падкі:
Ті хай посидять дві годинки нишком —
За шилінг свій набачаться, ще й з лишком.
1 тільки хто чекає з інтересом
На жартівливо-сороміцьку п'єсу,
На гук стрільби чи на смішну потвору
В строкатому вбранні, що їй не впору,-
Обманеться. Причина тут одна:
Коли б ми дурносміха й джиґуна
Поставили у ряд з повістярами
Цієї непридуманої драми,
То прогадали б, загубивши міру,
Покликання і вашу добру віру.
Отож ми вас попросимо ласкаво,
Бо ви найперші глядачі вистави:
Пройміться найщирішим співчуттям
До тих осіб, що їх покажем вам.
Немов живих, їх уявіть собі,
Як гордо виступають у юрбі
Прихильників численних, а небавом
Впадають у злиденність і неславу.
Якщо ж ви з цього смієтеся,— значить,
На власному весіллі люди плачуть.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Лондон. Вхідна зала палацу.
Одними дверима входить герцог Норфолк, іншими — герцог Б є к і н "
гем та лорд Абергені.
Бекінгем Моє вам шанування. Як життя?
Як Франція?
Норфолк Спасибі вашій честі —
Здоровий я, а віра-ж-еннями повен
Донині ще.
Бекінгем Я ж не виходив з дому,
Хворобою ув'язнений, тоді,
Як зустрічались в Андренській долині
Оті два світочі, два сонця слави.
Норфолк А я там був і бачив їх обох,
Як спішились і як злились в обіймах,
Немов зрослись водно! Якби зрослись,-
Тоді й дві пари тронів не зуміли б
Цій парі дорівнятись.
Бекінгем Ну, а я
До ліжка був прикутий.
Норфолк І не бачив
Земного раю. Ті, хто бачив, скажуть:
Ступила пишна розкіш під вінець
Із блиском ще пишнішим. Що не день,
То більше дива; ну, а вже останній
Дива всіх попередніх перевершив!
То ледь не сліпнуть очі від французів,
Бо стільки злота й брязкалець на них,
Немов на ідолах,— а то британці,
Мов щойно з Індії: що чоловік,
То скарб, що паж, то справжній херувим —
Від голови до ніг у позолоті!
А дами — о-о! Незвичні до роботи,
Впріваючи, несуть свою пиху,
Що красить їх, немов рум'яна; сукню,
Ще нині незрівнянну, вже назавтра
Осміяно, як ті жебрацькі лаки.
Лиш королі блищали рівноцінно,
То більш, то менш — залежно від сусідства
Помпезних шат, а чи помпезних слів.
Коли ж сонця зійшлись і стали поруч,
Гукнули всі, що бачать лиш одне,-
І в тім хіба незрячий сумнівався.
Відтак, під клич герольдів, королі
Вступили в поєдинок і змагались
Незгірш від Бевіса.
Бекінгем Ну, це занадто!
Норфолк У вияві прихильності й пошани
Я, може, й погрішив супроти правди:
Те, що живе у чині, у діянні,
В одежі слова тільки животіє.
Як і зачин, кінець був королівський;
Порядок, служба — все було як слід.
Бекінгем А правив хто? Хто вів за поводи
Це буйне свято?
Норфолк Все ж таки не той,
Кому б це личлло.
Бекінгем Скажіть, мілорде,
Благаю — хто?
Норфолк Усім негласно відав
Сам превелебний йоркський кардинал.
Бекінгем А, кат його бери! Немає діла,
Щоб він не вліз усюдисущим носом!
Ну що йому до суєти мирської?
Та й як він смів — якийсь там кусень сала —
Собою сонце ясне заступити,
Не давши животворному промінню
Пролитися на землю!
Норфолк Безперечно,
Що неспроста такі-от клопотання.
Бо ж чим він славен? Може, родоводом?
Заслугами якимись перед троном?
Чи, може, друзів має можновладних?
Ні, цей павук тче павутину нишком,
Хоч інколи дає нам зрозуміти,
Що шлях йому торує власний розум,
Небесний дар: він так купує місце
При боці короля.
Абергенї Про те не знаю,
Що там за дар у нього від небес,-
1 не мені судити,— та пиха
Просвічує крізь нього, мов крізь сито.
А це чий дар? Якщо не сатани,
То він — скупар, або ж зачахло пекло,
І кардинал заклав собі своє.
Бекінгем Ну, а оця у Францію поїздка:
Якого біса взявся кардинал
Без відома монарха визначати,
Хто має скласти почет королівський?
Він сам реєстрував дрібних дворян,
Вельмишановну раду поминувши
І встановивши правило при тому:
Чим нижчий титул, тим дорожчий доступ.
Абергені Я знаю трьох таких, чиї маєтки
Добряче підупали через це —
Безповоротно.
Бекінгем Не один собі
Зламав хребта, коли на карк маєток
В дорогу він узяв. Пиха велика
Ніколи до добра не доведе.
Норфолк От я й журюсь підозрою, що мир,
Укладений з французами, не вартий
Того, чого він коштував.
Бекінгем Тоді
Жахливий був зірвався ураган,
У всіх неначе віщий дух вселився,
Бо, як один, взялися прорікати,
Мовляв, побило вітром древо миру,
Аж тріщина пішла.
Норфолк І щораз глибша,
З руки французів: ті в Бордо тримають
Товар купців англійських під замком.
Абергені Чи не тому й посол замовк?
Норфолк Атож.
Абергені Такі великі витрачено кошти
На те, що лиш зоветься миром!
Бекінгем 3 ласки
його преосвященства кардинала!
Норфолк Дозвольте, ваша милосте: незгоди
Між вами й кардиналом — не секрет
Для діячів держави. Ось моя вам
Порада — щира, бо іде від серця,
Що зичить вам премногих літ у славі:
Вважайте, бо підступність кардиналу
У парі йде з могутністю його.
Ба, гнів його, й не вдаючись до влади,
Собі знаходить вихід. Вам відомо,
Що вдача в нього мстива, а мені
Відомо, що у нього довга шпага
й не просто довга, а й далекосяжна:
Туди, де не дотягнеться,— домчить.
Мої слова вам у пригоді стануть,
Повірте їм. Он котиться та брила,
Котрої — раджу вам я — стережіться!
Входять кардинал Вулсі та двоє секретарів з паперами. Один
з охоронців несе перед кардиналом гаман з державною печаткою. Погляди
Вулсі та Бекінгема, повні презирства, схрещуються.
Вулсі Гм, управитель Бекінгема... е-е-е...
Де звіт його?
1-й секретар У мене, прошу вас.
Вулсі Сам він готовий?
1-й секретар Прошу вас, готовий.
Вулсі Цікаву річ розкаже нам... Тоді
Притупить Бекінгем свій погляд гострий!
Вулсі з почтом виходить.
Бекінгем Якби ж я міг цього гавкотуна
Утиснути в намордник! Хай, проте,
Дрімає в буді. Вчені жебраки
Тепер дорожче ціняться від знаті.
, Норфолк Я бачу, ви дратуєтесь. Моліть
У бога терпеливості, вона —
Єдині ліки на недугу вашу.
Бекінгем Чигає він на мене — це я бачу.
Хіба той погляд зверхній — не образа?
Пішов із наклепом до короля!
Я теж піду — хай бреше просто в очі.
Норфолк Заждіть, мілорде! За якусь хвилину
Посперечавшись, гнів і розум ваші
Укупі вирішать, чого вам треба:
Хто вгору пнеться — починає звільна,
А сильний гнів — мов кінь розгарячілий:
Лиш повід попусти — себе загонить!
Мені ви не одну дали пораду,
Порадьте ж і собі.
Бекінгем І королю —
Якщо зумію гідними речами
Зухвальство збити вискочню отому;
А ні — тоді скажу: "Ніхто не кращий,
Ціна усім одна!"
Норфолк Ой схаменіться!
Глядітьг коли б, роздмухавши у горні
Призначений для ворога вогонь,
Самі не обпеклись! Шалений біг
Нас може пронести і мимо цілі.
Ви ж знаєте: від сильного вогню
Багато піни, та убуде пива,-
Із нею й вибіжить. Ой схаменіться!
У цілім королівстві не знайти вам
Мудрішого дорадника від себе,
Коли здоровий розум ваш зуміє
Пожежу пристрастей погамувати.
Бекінгем Спасибі, сер; я житиму у згоді
Із приписами вашими. Однак
Отой чванько— повірте, не в злобі,
По щирості кажу вам те, в чім певен,
Бо маю докази незаперечні —
Всі чистої води, як у струмку,
Де кожен камінець, мов на долоні,-
Отой з чваньків чванько — продажний зрадник§
Норфолк Продажний — так, лиш не кажіть, що зрадник.
Бекінгем Ні, саме так скажу я королю
І підіпру стіною аргументів.
Послухайте: отой святенник-лис
(Чи вовк,— все 'дно: неситості у нім
Не менш, ніж хитрощів; він чинить зло
І любить зло чинити: має змогу
Й покликання до цього. Тут душа
Паскудить сан, а сан паскудить душу),
Любитель виставлятись напоказ
У Франції не менше, ніж удома,
Він підбиває нашого державця
На цю руйнівну:спілку, на угоду,
.Що з'їла нам добрячий шмат скарбниці
Та й луснула, вином запивши.
Норфолк Правда.
Бекінгем Це ще ,не все. Лукавий кардинал
Так укладає всі статті угоди,
Як хоче сам; а схвалювали їх,-
Лиш зволив мовити: "Хай буде так!"
Хоч нам вони, як мертвому кадило,-
Але ж бо так пан кардинал звеліли!
Достойник наш, наш непогрішний Вулсі!
В тім, що було пізніше, бачу я
Окіт старої паніматки-зради:
У гості буцімто до королеви
Приїхав небіж, імператор Карл,-
Хоча це просто привід був, аби
Із Вулсі пошептатися: бач, німець
Боявся, що зазнає певних збитків
Від нашого з французами єднання,-
Чимсь непокоїла його ця дружба...
Він сам на сам зустрівся з кардиналом
І — я міркую (а міркую так,
Бо впевнений, що імператор Карл
Ще до того, як викласти прохання,
Труснув купилом),— вторувавши шлях,
Ще й золотом підсипавши, запраг,
Щоб наш король зробив йому приємність
І мир вищеописаний зірвав.
Нехай би знав король — а я невдовзі
Скажу йому .про .те,— що кардинал
Купує честь його і продає
Собі на користь.
Норфолк Прикро все те чути;
Хоч би зерно неправди в тім було!
' Бекінгем До слова, до єдиного — все правда.
Побачите, що мій дортрет словесний
Збігається з живим.
Входять Бра н дон, пристав І двоє чи троє охоронців.
Брандон Ви, приставе, на службі,— починайте.
Пристав Це ви, мілорде, герцог Бекінгемський,
І граф Нортгемптонський, а також
Граф Стаффордський і Герефордський? Вас
Обвинувачено в державній зраді.
Ім'ям високим нашого державця
Ви арештовані.
Бекінгем От я й в сильці!
І пропаду, як щур під ковпаком...
Брандон Шкода мені, що мушу бути свідком
Того, як вам свободу відбирають...
Така найвища воля короля —
Вас відвести у Тауер.
Бекінгем Дарма
Твердити про невинність: все одно
Що найчистіше, брудом обіллють.
Хай буде воля господа в усьому!
Ну, друже Абергені, прощавай!
Брандон Ні, з вами він іде.
(До Абергені)
Король звелів
Вас відвести у Тауер, а там
Дізнаєтесь, що з вами буде далі.
Абергені Услід за герцогом, я віддаюсь
На волю бога й милість короля.
Брандон Ось санкція висока на арешт.
Тут цілий список: герцог Бекінгем,
Лорд Монтек'ют, священик Де-ла-Кар,
Сповідник герцогів; сер Гілберт Пек,
Що в герцога секретарем...
Бекінгем Овва!
Це змова проти мене! Все, надіюсь?
Брандон Ні, ще чернець...
Бекінгем Що, Ніклас Гопкінс?
Брандон Він.
Бекінгем Мій управитель бреше, і — клянуся —
Він нюхав кардиналів гаманець.
Життя моє висить на волосині;
Вже я не той, що був: вже я — не я,
А тінь моя. Одна раптова хмарка,
І ясне сонце Бекінгема згасло...
Виходять,
СЦЕНА 2
Там само. Зала засідань.
Звуки сурем. Входить король Генріх, спираючись на плече кардинала,
слідом д в о р я ни на чолі з сером Томасом Лавелом. Кардинал сідає
під троном, праворуч від короля.
Генріх Я вам завдячую своє життя,
Його найкращу пору. Так, я був
Мішенню змови, і за те, що вчасно
Придушено її, вам вельми вдячний.
Тепер того добродія покличте,
Від лорда Бекінгема: хай при нас
Підтвердить евідчення про зраду пана
Якнайдокладніш.
Шум, голос за сценою; "Дорогу королеві!"
Входить королева Катаріна, її супроводять герцоги Н о р ф о л к та
С є ф ф о л к. Королева падає навколішки. Король, зійшовши з трону, піднімає
її, цілує й садовить поруч себе.
Катаріна Ні-ні, не встану: я прийшла сюди
З проханням.
Генріх Годі! Ваше місце, леді,-
Тут, біля нас. Прохання половину
У вашій владі сповнити, а другу,
Вважайте, сповнено.
Катаріна Спасибі вам,
Величносте! Одне прохання в мене —
Любіть себе, свою шануйте честь
І свій високий сан.
Генріх Гаразд, міледі,
Що далі в вас?
Катаріна Доручено мені
Вас сповістити, що великий смуток
Пойняв підданців ваших, досі вірних,
Та відданість їх вражено у серце
Іще одним указом про податок.
Як на призвідника нових поборів
Люд ремствує на вас, мій кардинале;
Хоч і його величність короля —
Хай криє небо від земного бруду
Ім'я його! — так, навіть короля
Не жалують. Вже лихослів'я точить
Коріння вірнопідданства, а далі
Й до бунту дійде.
Норфолк Дійде? Вже дійшло!
Налякані податком сукна рі.
Нездатні забезпечити усіх
Прядильників, ткачів і сукновалів
Роботою, відмовились від них,
І ті, голодні, бо добути хліба
Уміють тільки ремеслом своїм,
У відчаї полізли на рожен,
Поборам опираючись, і чинять
У місті бунт загрозливий.
Генріх Поборам?
Яким поборам? Лорде-кардинале,-
На вас також вину складають,— вам
Відомо про побори?
Вулсі Тільки те,
Що, прошу вас, стосується держави.
Я, прошу вас, лиш перший рядовий
В шерензі урядовців.
Катаріна Так, мілорде,
Ви знаєте не більше, ніж вони,
Але ви перший рядите речами,
Лиш вам та їм відомими; для того,
Хто їх не знає, а пізнати мусить,
Ті речі не виходять на добро.
Тож від самої звістки про побори
Тягар ляга на душу, а на спину
І поготів. Призвідця, кажуть, ви,-
Або ж даремно ремствують так люто
Якраз на вас.
Генріх Одне раз в раз: побори!
Які побори? В чім, скажіть, їх суть?
Катаріна Я знаю, що дорівнює зухвальству
На пробу брати терпеливість вашу,
Та ви мені ласкаво обіцяли
Прощення наперед. Бунтує люд,
Бо є наказ без жодних зволікань
Сплатити подать — шосту частку статків;
І привід подається: ваші війни
У Франції. Розв'язує роти
Таке пояснення; прокльони ллються
Там, де колись лилися молитви,
Серця холонуть, остигає вірність,
Стає рабом сваволі послушенство.
Це пильна справа, і хотіла б я,
Щоб ви її розважили негайно,
Величносте.
Генріх Життям своїм клянусь:
Це не з моєї волі.
Вулсі Щодо мене,
То я до цеї справи причинився
Одним-єдиним голосом, і той
Узгоджено із слугами закону.
Якщо ж мене паплюжать язики,
Котрі, не знаючи, який я, хто я,
Однак, беруться за літописання
Моїх діянь, то я скажу: такий
Талан усіх державців; через пущу
Чеснота завжди прокладає шлях.
Нам поступу не варто гальмувати,
Лякаючись огудників,— вони.
Хоч і женуться зграєю акул
За наново обшитим кораблем,
Та все дарма. Погані тлумачі
Наш зачин щонайкращий убивають,
А крок, не вельми вдалий, розмалюють
Як наше наймудріше посування.
Що ж, маємо сидіти, руки склавши,
Прискіпувань чи глуму боячись,-
То впору нам пускати корінь в землю,
Воістину стовпами влади стати!
Генріх Страху нема в розважнім доброчинстві;
Боятись треба інших починань,
Не знаних досі. Чули ви коли
Про чинш подібний? Думаю, що ні.
А шоста частка — сума карколомна!
Таж дерево, якщо ми так йому
Обчімхаєм кору і крону, всохне,
Хоч і з корінням лишиться! По графствах,
Де ставлять опір, розішліть листи:
Усім, хто чинш відмовився сплатити,
, Даруємо прощення. Покладаюсь
У цім на вас, мілорде.
Вулсі
(до секретаря)
Підійдіть.
Нехай про королівське милосердя
Узнають всі. А що юрба про мене
Лихої думки, ви пустіть чутки,
Що ця відміна чиншу і прощення —
Моїх рук справа. Що робити далі —
На те я дам невдовзі настанови.
Секретар виходить. З'являється управитель.
Катаріна Шкода мені, що герцог Бекінгемський
Впав у немилість вашу.
Генріх Багатьом
Шкода його, бо вчений чоловік,
Оратор незрівнянний, життєлюбець
І світлий розум,— просвітити міг би
Всіх світочів ума, не вдаючись
До жодного порадника, крім себе.
Та зважте:
Коли такі таланти благородні
Зіб'є з пуття розбещена душа,
Вони зловісних набирають форм —
Зловісніших, ніж будь-коли. Сама
Довершеність, ба, восьме чудо світу,
Сливе чаклун, що слух наш полонив,
Години обертаючи в хвилини,-
Цей чоловік свою душевну вроду
Одяг у шати, чорні та бридкі,
Немов із пекла. Нам таке розкаже
Його колись довірений слуга,
Від чого серце стиснеться чесноті.
Просіть, хай оповість усе так само,
Щоб почуття і слух наш вдовольнити.
Вулсі Все прямодушно розкажи, що ти,
Як щирий вірнопідданець, дізнався
Від лорда Бекінгема.
Генріх Говори.
Управитель По-перше, він повторював не раз,
Тим річ свою паскудячи: якщо
Король умре без сина, зробить так він,
Що сам посяде трон,— дослівно це
В розмові з лордом Абергені, зятем,
Було ним сказано. А ще при тому
Заприсягався він, що відомстить
Його преосвященству.
Вулсі Небезпечні
Такі думки! Прошу, зверніть увагу,
Величносте: адже він мимохіть
Вам зла бажає, а відтак і всім,
Хто друг вам.
Катаріна Мій вельмишановний лорде,
Ви забуваєте про милосердя.
Генріх Розказуй далі: на яких підставах
Він зазіхав на скіпетр? Чи коли він
Щось говорив про те?
Управитель Він, бачте, вірив
Пустим пророцтвам Гопкінса.
Генріх Це хто?
Управитель Чернець-картузіанець, Ніклас Гопкінс,
Сповідник лорда Бекінгема,— він
Постійно годував його байками
Про вищу владу.
Генріх Звідки ти це знаєш?
Управитель Якось-то герцог — незадовго, сер,
До вашого у Францію від'їзду,-
Спитав мене, що лондонці говорять
Про подорож у Францію; то я
І відповів: бояться, що французи
Зламають віру, королю на згубу.
А він на те, що й сам цього боїться,
Бо це підтвердить істину в словах
Ченця одного. "Той святий чернець,-
Провадив герцог,— добивавсь від мене
Погодження на зустріч з Де-ла-Каром,
Моїм духівником, в важливій справі
І, клятвену обіцянку узявши,
Що тайну сповіді отець духовний
Нікому не відкриє, опріч мене,
У щирій вірі промовляв отак:
"Скажіте герцогові: ні король,
Ні рід його не буде панувати;
Хай тільки герцог завоює серце
t Простого люду — Англії корона
В його руках".
Катаріна Якщо не помиляюсь,
Ви — герцога колишній управитель
І втратили посаду через скарги
Орендарів; ви можете в злобі
Занапастити благородну душу
І гріх узяти на свою. Вважайте —
Від серця вас прошу.
Генріх Нехай говорить.
Розказуй.
Управитель Слово честі, все по правді.
Я говорив йому, що це, мабуть,
Диявол на ченця наслав ману,
І що думки такі пренебезпечні,
Бо можуть вилитись у згубний задум,
Якщо їм віру йняти. Він сказав:
"Пусте, що в тім страшного?" і, по тому:
"Коли б король останньої недуги
Не пережив — наклали б головою
Сер Томас Лавел разом з кардиналом".
Генріх Ого, як круто! Це лиха людина...
Іще щось?
Управитель Так, мій пане.
Генріх Говори.
Управитель У Грінвічі, коли величність ваша
Мілорду дорікнули...
Генріх Пам'ятаю:
За Бломера: він, як і всі, слуга мій,
Та герцог не хотів його віддати.
То й що?
Управитель "Коли б за це,— сказав тоді він,--
У Тауер закинули мене,
То я б поклав собі зробити те,
Що мав на гадці батько мій зробити
Із Річардом, благаючи про зустріч
У Солсбері: хотів він підійти,
З поклоном, буцім, і всадити ніж
У серце кровопивцю!"
Генріх Ниций зрадник'
Вулсі То як, міледі: може їх величність
Спокійно спати, поки той — на волі?
Катаріна Хай бог розсудить!
Генріх Ще не все? Кажи!
Управитель 3 словами цими, "батько мій" і "ніж",
Він випростався весь: одна рука
Отак на грудях, друга — на кинджалі;
Звів очі догори, неначе клятву
Страшну давав, неначе говорив:
Найкращий задум — половина діла;
Є в батька син •— він діло довершить.
Генріх Прийшла пора довершувати діло:
Він у тюрмі — ведіть його на суд.
Про милосердя хай благає суддів,
Бо нас — дарма: нехай не жде пощади.
Коли спустився до такої зради!
Виходять.
СЦЕНА З
Вхідна зала палацу.
Входять лорд-камергер та лорд Сандз.
Лорд-камергер Панове наші геть подивачіли,-
Зурочила їх Франція, чи що?
Сандз Нові звичаї, хоч і сміховинні —
Бува, що й зовсім мужу не під стать —
Приймаються, одначе.
Лорд-камергер Як на мене,
То наші мандрівці не привезли
Нічого путнього, окрім, хіба,
Кількох гримас,— до речі, вельми вдатних,
Бо, тільки глянувши на ті високо-
поставлені носи, повіриш свято,
Що Франція їх мала щонайменше
За радників Пепіна чи Клотара!
Сандз А ноги як кумедно викидають!
Немовби шпатом їх побило.
Лорд-камергер Жах!
Якусь поганську вигадали моду,-•
Куди там християнам!
Входить сер Томас Лавел.
Хто це, хто це!
Сер Лавел! Що нового?
Лавел Та нічого.
Хоча, щоправда, висить на воротях
Новий листок із закликом.
Лорд-камергер До чого?
Лавел До перевиховання наших франтів,
Що начиняють двір лише кравцями,
Обмовами та сварками.
Лорд-камергер І добре!
Нехай затямлять, що англійський лорд
Розумним може бути і без Луврів.
Лавел На вибір дано їм одне із двох:
Відмовитись від помпи й дурисвітства,
Французького походження, від всіх
Великопанських вибриків — плодів
Чужого розуму; нехай зречуться
Дуелей, фейєрверків, глузувань
З людей достойних, кинуть поклонятись
Панчохам довгим, порхавкам-штанам
Та іншим примхам моди і почнуть
Поводитись як слід; а ні — нехай
До Франції чвалують,— далебі,
Там зовсім без штанів — cum privilegio * —
Ходитимуть.
Сандз Хвороба ця заразна,
Прийшла пора на лік.
Лорд-камергер Що ж наші дами
Робитимуть без цих бундючних півнів?
Лавел Ха-ха, от буде розпачу! Навчились
Пройдисвіти укоськувати дам
Неперевершено! Ми ж бо не вмієм
Отак співати-грати по-французьки.
Сандз А дідько б їм, перевертням, заграв!
Одне добро від них — коли поїдуть.
Тоді простий музика, от як я,
Що досі в гру не входив, зможе врешті
И собі у бубон вдарити незгірше:
їй-богу, слухатимуть!
Лорд-камергер Браво, лорде!
Ви, бачу, побрикаєте іще.
Сандз Охоче, сер,— всіма трьома ногами.
Лорд-камергер Куди це ви, сер Томасе?
* Тут: безкарно (латин.).
Лавел У гості
До кардинала. Вашу світлість теж
Запрошено.
Лорд-камергер Так, справді, кардинал
Гучний бенкет скликає нині, цвіт
Усього королівства позбиравши.
Лавел Що не кажіть, а він душею гойний,
Священик цей; рука у нього щедра,
Як матінка-земля, що всіх і вся
Вмиває благодатною росою.
Лорд-камергер Він благородний чоловік, це правда.
Той, хто це заперечує, злоріка.
Сандз Чого б йому не бути благородним,
Коли є з чого? При таких грошах
Відступництво — благіший гріх, ніж скупість.
Усі вони для нас повинні бути
Зразком великодушності.
Лорд-камергер Звичайно;
Усі і є, але не всі такі,
Як кардинал. Мене чекає барка:
Приєднуйтесь, сер Сандзе.
(До сера Лавела)
Поспішім,
Бо спізнимось, чого б я не хотів:
Ми разом з Гаррі Гілдфордом сьогодні
За церемоніймейстерів.
Сандз Я з вами.
Виходять.
СЦЕНА 4
Приймальна зала в Йорк-плейсі.
Звуки гобоїв. Два столи: один, під балдахіном, для кардинала, другий, вели-
кий,— для гостей.
В одні двері входять гості: Анна Болейн, інші дами та фрейліни;
в другі — сер Гаррі Гілдфорд.
Гілдфорд Ласкаво просимо, шановні дами!
Його преосвященство радий вам,
Бо ради вас і втіхи ради цю
Влаштовує вечірку, у надії,
Що всі турботи ви лишили вдома
Й повеселитись зможете на славу,
Як це буває при добірних винах
І перш за все в добірнім товаристві...
Входять лорд-камергер, лорд Сандз та сер Томас Лавел.
(До лорда-камергера)
Я бачу, ви не квапились, мілорде.
А я — із думкою про цих красунь —
Прилинув, як на крилах.
Лорд-камергер Молоді ви!
Сандз
(до сера Томаса Лавела)
Коли б гадки його преосвященства
Хоча більш-менш збігалися з моїми,
Він по вечері влаштував би ігри,
Щоб краще спалось декому із дам.
А кралі ж тут,-— їй-бо, як на підбір!
Лавел Цікаво, як би ви зіграли роль
Сповідника для однієї-двох?
Сандз Я б дуже легко відпустив гріхи.
Лавел Невже так справді легко?
Сандз Якнайлегше:
В залежності від легкості перин.
Лорд-камергер Кохані дами, просимо до столу.
Сідайте там, сер Гаррі, з того краю,
Я ж — тут. Е, ні, померзнете ви так!
Де панночки рядком, там віє холодком!
Мій лорде Сандз, ви — той, хто розігріє
Цих панночок: сідайте поміж них.
Сандз О, неодмінно! Дякую, мілорде.
Дозвольте, любі дами, і простіть,
Коли я, може, бовкну щось безглузде —
Це все від батька.
Анна Що, він збувся глузду?
Сандз Частенько позбувався — від кохання. '
Та не кусавсь, не бійтесь, а отак:
У щічку — дзьоб! — разів із двадцять поспіль.
(Цілує її)
Лорд-камергер Прекрасно сказано! Ну, все, гаразд,
Всі на місцях. Глядіть мені, панове,-
На вашому сумлінні ті красуні,
Що вернуться насуплені додому.
Сандз Своїм я раду дам, лиш дайте волю.
Звуки гобоїв. Входить кардинал Вулсі з почтом, займає своє місце.
Вулсі Вітаю, любі гості! Тільки зважте:
Добродій чи добродійка, кого
Сумним побачу тут — мені не друг.
Ще раз вітаю всіх і — на здоров'я!
(П'є)
Сандз У вас, мій отче, серце — щире злото.
Подайте келиха! Але такого,
Щоб умістив мою глибоку шану
І вгамував цей балакучий рот.
Вулсі Спасибі вам на добрім слові. Бавте
Сусідочок. Ой, дами невеселі!
Це чий недогляд?
Сандз Хай вино червоне
На щічки перекинеться, панотче,
Тоді вони і нас перещебечуть.
Анна Ви гарно дурня граєте, мілорде.
Сандз Авжеж, якщо мені у грі щастить.
Я п'ю до вас, міледі: пиймо разом,
Бо тост за щось таке...
Анна Чого мені
Ви показать не можете?
Сандз Щебече!
А що я, ваша світлосте, казав?
Сурми, барабани, постріли з гармат.
Вулсі Це що таке?
Лорд-камергер Ідіть хтось гляньте.
Один із слуг виходить.
Вулсі Звідки
Цей глас війни? Якої? Не лякайтесь,
Мої хороші: вас закон війни
Найбільше милує.
Повертається слуга.
Лорд-камергер Ну, що там? Хто це?
Слуга Якісь пани; здається, що чужинці,-
Зійшли на берег і сюди прямують
Велично, як посли князів заморських.
В у леї
(до лорда-камергера)
Ідіть, мілорде, привітайте їх,-
Ви по-французьки вмієте; прошу вас,
Прийміть їх з честю і ведіть сюди,
Де їм світитиме, як ясне сонце,
Оця краса небесна, йдіть за ним.
Лорд-камергер з почтом виходить. Усі встають, пересувають столи.
Нам перебили учту, та дарма,
Продовжимо. Вгощайтесь на здоров'я!
Усіх і кожного іще раз — просим!
Гобої. В супроводі лорда-камергера входять король та інші
маски в костюмах пастухів, простують до кардинала, розкланюються.
Чого бажає ця виправа пишна?
Лорд-камергер Ці люди по-англійському не вміють
1 просять вашій світлості сказати:
Вони — палкі поклонники краси,
Тому, прочувши про зібрання наше,
Таке шляхетне й красне, без вагань
Покинули отари і прийшли,
Щоб, з ласки вашої, красунь побачить
Та погуляти з ними хоч годинку.
Вулсі Скажіть на це, мілорде, що вони
Зробили честь моїй господі скромній,
За що плачу я вдячністю й прошу —
Хай веселяться!
Кавалери вибирають дам; король — Анну Болейн.
Генріх Чарівна долонька,-
Такої я ще не торкавсь! Красуне,
Де ти була, що я не знав?
Музика, танці. '
Вулсі Мілорде.,,
Лорд-камергер Так, ваша світлосте?
Вулсі Скажіть чужинцям:
Напевно поміж них є чоловік,
Що більш, ніж я, достойний тут сидіти;
Узнати тільки б, хто, і я йому
З любов'ю та смиренням відступлю
Своє почесне місце.
Лорд-камергер Я скажу,
(Перешіптується з масками)
Вулсі Ну, що вони відповіли?
Лорд-камергер Авжеж,
Є й справді поміж них той чоловік;
Та ви його самі знайти повинні,
Тоді лиш він погодиться.
Вулсі Що ж, глянем.
(Виходить із-за столу)
Панове, з ласки вашої. One
Обранець мій вельможний.
Генріх Він і є.
(Скидає маску)
У вас тут, отче, пишне товариство;
Нівроку вам живеться! Ви священик,-
Якби не це, я б вам закинув дещо.
Вулсі Коли король сміється — я щасливий.
Генріх
(до лорда-камергера)
Мілорде, підійдіть сюди, будь ласка:
Хто ця прекрасна дама?
Лорд-камергер Анна Болейн,
Дочка віконта рокфордського, сер;
Вона одна із фрейлін королеви.
Генріх До того ж найзнадливіших. Голубко,
Я був нечемою: я вибрав вас,
А цілувать забув.
(Цілує її)
Мої панове,
Здорові будьмо! Хай іде по колу.
Вулсі Сер Лавеле, в суміжному покої
Усе приготували?
Лавел Так, мілорде.
Вулсі Величність ваша трішки розпалились,
Танцюючи?
Генріх Боюся, аж занадто.
Вулсі Там буде легше дихатись, мілорде,
В сусідній залі.
Генріх Всі до одного
Провадьте дам сюди! Моя ви любко,
Я вас не відпускаю. Веселіше!
Ще ж треба кілька тостів піднести
За цих красунь небачених та ще
Потанцювати трохи... А тоді,
Мій добрий кардинале, поміркуєм,
Котра з них наймиліша. Гей, музики!
Виходять під музику.