— Дурниці! — вигукнув Пауелл.— Тобі доведеться виконувати наші накази й тримати язик за зубами, поки ми не переконаємося, що ти можеш обслуговувати конвертер. Зрозумів? Конвертер, а не Творця. Якщо ж не справишся, ми тебе демонтуємо. А тепер можеш іти, якщо твоя ласка. I візьми оці дані й підший їх як слід.
К'юті взяв графіки з рук Пауелла і вийшов, не промовивши й слова. Донован важко відкинувся на спинку фотеля й схопився за голову.
— Ми ще матимемо клопоту з цим роботом. Він зовсім з глузду з'їхав!
Монотонне гудіння конвертера в кімнаті контролю посилилося, змішуючись із потріскуванням лічильника Гейгера й керівним дзижчанням півдесятка сигнальних лампочок.
Донован відірвався від телескопа й увімкнув світло.
— Промінь зі станції № 4 досяг Марса точно за розкладом. Тепер наш можна вимкнути.
Пауелл неуважно кивнув.
— К'юті внизу, в машинному відділенні. Я подам сигнал, і він потурбується про це. Глянь-но сюди, Майку, що ти думаєш про ці цифри?
Майк окинув їх поглядом і присвиснув:
— Ого! Це те, що я називаю інтенсивним випромінюванням. Наше сонечко розважається!
— Отож,— кисло відповів Пауелл,— насувається електронна буря, і через неї ми опинилися в кепському становищі. Наш промінь, скерований на Землю,— акурат на її шляху.
Він роздратовано відсунув свій стілець від столу.
— Нехай їй грець! Тільки б не почалося до зміни. Ще е десять днів... Послухай, Майку, спустись-но вниз і постеж за К'юті, гаразд?
— Добре. Кинь мені мигдалю.
Він зловив кинутий йому пакет і попрямував до ліфта.
Ліфт м'яко ковзнув униз і зупинився біля вузького трапа, що вів до просторого машинного відділення. Донован сперся на поруччя й глянув униз. Величезні генератори працювали, а вакуумні трубки дециметрового передавача наповнювали станцію низьким гудінням.
Біля передавача він побачив масивну й блискучу постать К'юті, який уважно стежив за дружною роботою групи роботів.
I раптом Донован напружився. Роботи, що здавалися карликами поряд з масивним передавачем, вишикувалися перед ним в одну лінію, схиливши голови, а К'юті повільно походжав вздовж шеренги. Минуло п'ятнадцять секунд, і роботи з брязкотом, що перекривав навколишній шум, попадали на коліна.
Донован закричав і вузькими сходами кинувся вниз. Несамовито розмахуючи стиснутими кулаками, він підбіг до роботів. Його обличчя стало такого самого кольору, як і вогненно-руде волосся.
— Що ви тут затіяли, телепні? Розводьтесь і беріться до роботи! Якщо не встигнете до кінця дня все розібрати, перечистити й знову зібрати, я випечу ваш мозок електричним струмом!
Жоден з роботів не поворухнувся.
Навіть К'юті — єдиний, хто не став на коліна — був незворушний; він уп'явся поглядом у похмурі ніші велетенської машини.
Донован добряче штовхнув найближчого робота.
— Встати! — гримнув він.
Робот повільно підвівся. Його фотоелектричні очі докірливо глянули на землянина.
— Немає іншого Творця, крім Творця,— сказав робот,— і КТІ — його пророк!
— Що-о?
Донован відчув, як у нього вп'ялися двадцять пар механічних очей і двадцять металевих голосів продекламували:
— Немає іншого Творця, крім Творця, і КТІ — його пророк!
— Боюсь,— втрутився К'юті,— що мої друзі тепер слухатимуться іншого, вищого за тебе.
— Адзуськи! Забирайся геть звідси! 3 тобою я потім побалакаю, а з цими живими ляльками — зараз.
К'юті повільно захитав своєю важкою головою:
— Перепрошую, але ти не розумієш мене. Вони ж роботи, а це означає, що вони — істоти розумні. Після того як я прорік їм істину,
вони визнають тільки Творця. Усі до одного. Вони називають мене пророком.— Він схилив голову.— Я не вартий того, але, можливо... Донован перевів дух і пустив шпильку:
— Невже? Та хіба це погано? Це ж просто чудово! А тепер послухай, що я тобі скажу, ти, мідна мавпо! Немає ніякого Творця, немає ніякого пророка, і немає сумніву — хто повинен віддавати накази. Ясно? А тепер геть звідси! — заревів він.
— Я підкоряюсь лише Творцю.
— До дідька твого Творця! — Донован плюнув на передавача.— Ось твоєму Творцю. I роби, що я кажу!
К'юті не озивався. Мовчали й інші роботи, але Донован збагнув, що становище умить загострилося. Холодне малинове світло в очах роботів потемнішало, а К'юті мов скам'янів.
— Блюзнірство),— прошепотів він, і в його металевому голосі відчувалося хвилювання.
К'юті підступив ближче. Донован відчув, як на нього вперше накотилася хвиля страху. Робот не міг мати почуття гніву — хоч в очах К'юті важко було щось угадати.
— Вибач мені, Доноване,— сказав робот,— але після всього, що сталося, тобі не можна тут більше залишатися. Віднині тобі й Пауеллу забороняється бувати у приміщенні пульта управління і в машинному відділенні.
Він зробив знак рукою, і вмить два роботи вхопили Донована за руки й притисли їх до боків. Донован не встиг і оком змигнути, як відчув, що його відірвали від підлоги й учвал понесли сходами нагору.
Грегорі Пауелл місця собі не знаходив у кают-компанії: він ходив туди-сюди, стиснувши
кулаки. Поглядом, сповненим безсилої люті, він окинув замкнені двері й сердито звернувся до Донована:
— Який тебе дідько штрикнув плювати на передавача?
Майкл Донован глибше вмостився в кріслі й спересердя стукнув кулаками об поруччя.
— А що я мав робити з отим електрифікованим опудалом? Я не збираюся потурати механізмові, якого сам змонтував.
— Не збираєшся? — кисло сказав Пауелл.— Але ж ти сидиш зачинений у кают-компанії під охороною двох роботів. Це означає — не потурати?
— Зачекай, дай тільки дістатися до бази,— огризнувся Донован,— вони за це поплатяться. Роботи повинні коритися нам. Це ж Другий закон.
— Навіщо даремно балакати? Вони нас не слухають. I, можливо, на це е причина, яку ми виявимо надто пізно. До речі, чи знаєш ти, що станеться з нами, коли ми прибудемо на базу?
Він зупинився перед кріслом, у якому сидів Донован, і сердито уп'явся в нього очима:
— Що?
— Та так, нічого особливого! Хіба що доведеться попрацювати на копальнях Меркурія років з двадцять, а може, й посидіти у в'язниці на Цері!
— Про що ти кажеш?
— Про електронну бурю, яка насувається. Ти знаєш, що її центр перетинатиме наш земний промінь? Я встиг вирахувати це, перш ніж робот витягнув мене з крісла.