© Український переклад. Ю. Я. Лісняк, 1992.
...Від великих див
Навшпиньки кожен у ті дні ходив.
Сатири єпископа Голла
Я — велика людина. Тобто — я був великою людиною; але я й не автор "Джуніуса", і не Залізна Маска, бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.
Перше, що я зробив у своєму житті,— я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів.
Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок.
Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету.
— Сину,— сказав він, коли ми сіли.— Яка головна мета твого життя?
— Вивчення носології, тату,— відказав я.
— А що ж таке носологія, Роберте?
— Носологія — це наука про носи,— відповів я.
— А ти можеш сказати мені,— спитав він,— що означає слово "ніс"?
— Ніс, тату,— глибоко втішений, відповів я,— має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом — ніс — це той виступ — той горбик — той наріст — той...
— Гаразд, Роберте,— перебив старий добряга.— Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною — пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить!
Відчуваючи в собі божественне afflatus (1), я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології.
(1) Натхнення (латин.).
Весь Димошум загомонів.
"Чудесний геній!" — сказав "Щоквартальник".
"Видатний фізіолог!" — сказав "Вестмінстер".
"Розумний чоловік!" — сказав "Чужоземець".
"Тонкий стиліст!" — сказав "Едінбург".
"Глибокий мислитель!" — сказав "Дублін".
"Велика людина!" — сказав "Бентлі".
"Божественна душа!" — сказав "Фрейзер".
"Один із нас!" — сказав "Блеквуд".
"Цікаво, хто це такий?" — сказала місіс Сініпанчох.
"Цікаво, хто він такий?" — сказала старша міс Сініпанчох.
"Цікаво, хто він такий?" — сказала молодша міс Сініпанчох.
Але я не вділив цим людям ніякої уваги — я саме ввійшов до ательє одного художника.
Герцогиня їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такі-так держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла.
Я підійшов до художника й задер носа.
— Ох, яка краса! — зітхнула її милість.
— О леле! — прошепотів маркіз.
— О страхіття! — простогнав граф.
— О гидота! — пробурчав його високість.
— Що ви за нього візьмете? — спитав художник.
— За такий ніс — вигукнула її милість.
— Тисячу фунтів,— відповів я, сідаючи.
— Тисячу фунтів? — замислено перепитав художник.
— Тисячу фунтів,— підтвердив я.
— І чудово! — замріяно сказав він.
— Тисячу фунтів,— ще раз сказав я.
— Із гарантією? — спитав він, повертаючи мій ніс до світла.
— Так,— підтвердив я, висякавшись як слід.
— Він цілком оригінальний? — спитав художник, шанобливо торкнувшись носа.
— Угу,— відповів я, відігнувши носа набік.
— Із нього ще не знімали жодної копії? — допитувався він, розглядаючи ніс у лупу.
— Жодної,— запевнив я, задираючи носа вгору.
— Пречудово! — вигукнув він, приголомшений красою того руху.
— Тисячу фунтів,— нагадав я.
— Тисячу фунтів? — перепитав він.
— Саме так,— відповів я.
— Тисячу фунтів? — знову спитав він.
— Атож,— підтвердив я.
— Ви їх матимете,— сказав він.— Що за зразок чесноти! — і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав ЇЇ величності дев'яносто дев'яте видання "Носології" з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід.
Всі ми були світила науки й добірні люди.
Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.
Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь і "Честолюбного вченого під час хвороби".
Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні — філософи, а всі філософи — дурні.
Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу; про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.
Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Арі-ана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.
Був там Фрикасе з "Роше-де-Канкаля". Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе.
Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.
Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно — про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.
Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті — Бубастіс, в Римі — Діаною, а в Греції — Артемідою.
Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели — коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами.