— Про що мова, містере Блеквуд! — відказала я.
— О! — вигукнув він.— Ви, я бачу, моя духовна спадкоємниця. Та мені ще треба познайомити вас au fait (1) з деякими нюансами справжньої, як ми кажемо, блеквудської статті чуттєвого штибу — що, як ви розумієте, я ставлю понад усе.
Насамперед було б бажано потрапити в яку-небудь іще не бачену халепу. З тою ж таки піччю, наприклад,— добряча оказія. Але якщо нема під рукою ні печі, ні дзвону і якщо нема змоги щасливо випасти з повітряної кулі, провалитися під землю або в димарі застрягнути, то досить собі уявити якусь подібну пригоду. Хоча, повторюю, бажано щось таке пережити насправді. Ніщо так не розвиває фантазію, як конкретний досвід. Правда — химерна, як ви знаєте,— і навіть химерніша за вигадку, тільки ближча до первинного задуму.
Тут я запевнила його, що маю парочку чудових підв'язок, і вже йду вішатись.
(1) По суті (фр.).
— От-от! — вигукнув він.— Так і зробіть! Проте... вішатись — це трохи банально. Щось би краще придумати. Ковтніть-но з десяток брендетових пігулок — і відразу ж за папір! Моїми вказівками, ви ж бачите, можна скористатися в різних ситуаціях. А по дорозі додому все може статися: або по голові хтось лупне, або омнібус наїде, і як пес скажений не вгризе, то в якусь канаву звалишся. Але вперед!
Визначившись із темою, треба вирішити, в якому стилі або в якій манері вести оповідь. Є стилі дидактичний, екзальтований, природний — усі досить заяложені. Але є ще й лаконічний стиль, або стислий, до якого вдаються останнім часом. Це писання короткими реченнями,— проте не куцими й не рубаними,— завжди з крапкою і без жодних абзаців. Існує ще стиль піднесений, пишномовний, окличний. Деякі уславлені романісти культивують саме його: це коли слова крутяться дзиґами і так дзижчать, що чудово замінюють значення. Це найкращий з усіх стилів, коли письменник не має часу на мудрування.
Метафізичний стиль теж прийнятний. Якщо знаєте гучні слова — це для вас шанс. Розводьтесь про іонічну та елейську школи, про Архітаса, Горгія та Алкмеона. Докиньте про об'єктивність та суб'єктивність. Щораз упевнено посилайтеся на пана Локка. Покажіть, що ви знаєте все і вся, а як десь не туди загнули, не марудьтеся з викреслюванням, лише допишіть у примітках, що цю глибоку думку ви почерпнули в "Kritik der reinem Vernunft (1)" або ж у "Metaphysische Anfangsgriinde der Naturwissenschaft"(2). Це виглядатиме вагомо, ну і... щиро.
(1) "Критиці чистого розуму" (нім.).
(2) "Метафізичних основах природознавства" (нім.).
Є ще ряд інших, не менш уславлених стилів, але зупинюсь я лише на двох: трансцендентальному та гетерогенному. Вдавшись до першого, можна глибше за будь-кого зазирнути в суть справи. Він дуже ефективний, коли ним правильно користуватися. Почитайте "Дайел" і ви знатимете, що й до чого. Уникайте гучних слів — хай вони будуть приземлені й каламбурні. Прогляньте поезію Чаннінга і процитуйте його з приводу "товстунця з позірною Все-можністю". Вліпіть щось про Божественну єдність, та ні півслова про сатанинську роздвоєність. А перш за все навчіться інсинуації. Натякайте на все — не стверджуйте нічого. Якщо вам хочеться сказати "хліб з маслом", нізащо в світі не сповіщайте цього прямим текстом. Кажіть що завгодно, але ходіть манівцями. Натякніть на гречані млинці, навіть на вівсяну кашу,— але якщо у вас на думці "хліб з маслом", то стережіться вимовляти саме ці слова, моя люба міс Псіхеє.
Я запевнила його, що, поки живу, нічого подібного собі не дозволю. Він цмокнув мене й повів далі:
— Щодо гетерогенного стилю, то це просто розумно зважена суміш усеможливих стилів у рівних пропорціях. Тож і компонується він з усього глибокодумного, величного, незвичайного, пікантного, зухвалого і симпатичного.
Припустімо, ви вже знаєте, в яку халепу влізти і як її описати. Але ми ще не розглянули найважливішого,— по суті, душу всієї справи, тобто наповнення. Для леді — та й для джентльмена теж — зовсім не обов'язково бути книжковим шашелем. Однак дуже важливо, щоб у статті відчувалась ерудиція або принаймні начитаність автора. Зараз я покажу, як це робиться. Дивіться! (Він витяг кілька зовні непоказних книжок і навмання розкрив). На першій-ліпшій сторінці будь-якої книжки вам відразу впадає в око сила-силенна прикмет ученості або bel-espritism (1) — саме того, що треба для блеквудської статті. Можете навіть дещо записати, поки я читатиму. Спочатку я визначу дві підгрупи: "пікантні факти для продукції порівнянь" та "пікантні вирази для принагідного вжитку". Записуйте! — І я писала, поки він диктував:
— "Пікантні факти для порівнянь. Спочатку було три музи: Мелета, Мнема та Аеда — музи медитації, пам'яті й співу". Як добре помізкувати, то з цього маленького факту можна багато чого зліпити. Він, як бачите, не дуже відомий і видається recherche (2). Вважайте на те, щоб усе скидалося на імпровізацію.
(1) Гарнодушності (фр.).
(2) Вишуканим (фр.).
Далі: "Води ріки Алфей протікали нижче рівня моря й виходили з надр незаймано чистими". Ну, це ще не дуже соковито, але, як належно прибрати й подати, то буде сам смак.
А ось трохи ліпше: "Перський ірисе! Для кого ти різкий і солодкавий, а для кого аніскільки не п'янкий!" Хіба не чарівно? А як витончено! А як злегка обіграти — сотворяться чудеса.
Тепер візьмімо щось ботанічне — йде дуже добре, надто як присмачити латиною. Пишіть!
"Epidendrum Flos Aeris, що росте на острові Ява, розпускається цвітом неповторної краси. Висмикнута з корінням, вона не гине й роками, підвішена на стелю, чарує тубільців своїми пахощами". Вищий клас! Ну все, з порівнянням досить. А тепер — до "пікантних виразів".
"Пікантні вирази. Священний китайський роман "Ju — Кіао — Li"... Ось, прошу! Вправно ввівши цих кілька слів, ви продемонструєте свою обізнаність з мовою й літературою Китаю. Й отже, чудово обійдетеся без арабської, санскриту, чікасо. Проте вам аж ніяк не пройде без приправи з іспанської, німецької, грецької та латини. Підкину вам кілька прикладів. Тут піде будь-що, бо все залежатиме від вашої винахідливості, розуміння, як і куди те приліпити. Ну, пишіть!