"Бийте до псів скажених, — скрикнув окомон, але в тій хвили гримнули за другим разом козацькі ручниці і всі козаки впали на них з голими шаблями. Галас, крик, дим вистрилів, кров і ломіт галузя змішалися ув єдну дику гармонію — окомон стояв попереду, мов оглушений... "Тату, ходи з нами, тепер-єсь вільний, усі недоляшки погибли!" гукнув до нього Федір. Здригнувсь окомон на сей крик, кров му у серци закипіла. "Проклятє на тебе, проклятє та безголов’є на всіх вас!" крикнув він, як у сні.
І ще хвилю лютувала буря і замішане у яру, дим і пил закрили усьо, лиш стогнанє конаючих роздавалось серед шуму... по хвили дим щез, порох осівся, а на сцені не було і єдної живої душі, кромі тіл побитої панської служби. А сонце власне стояло на полудни і огненним оком гляділо на усьо... і тихо стало навкруги, лиш віддалець гомонів відголос козацької пісні.
VIII
Підіймись із могили, духу праведного сина
Волі святої, духу Кравченка — гетьмана, а дума
З моєї груди сильним голосом славу рознесе,
Наливайку, о тобі! Несись, моя думо, широко
По великому світ, нехай почують далеко
Славу руського роду, нехай дізнаються люде
Про богатирство козацьке, про битви і славні побіди.
І оце широко-далеко навкруги простяглось
Рівне, як степ, побереже Дніпра-Словутиці. Мов срібна,
Довга полоса, крутячись навкруги, розлялися води*.
[1873—1874]
* На цьому автограф уривається.