І ще застереження: все, про що ви далі прочитаєте, авторові розповів за пляшкою каберне (чи ізабелли, вже точно й не пригадую) один знайомий агент таємної-претаємної служби розшуку, тобто detektive. Звідси в автора і вийшов детектив, як зветься літературний твір, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, пов’язаної зі злочином.
Отож: пограбування! Всім залишатися на своїх місцях! І читачам теж. Себто мужньо читати далі, незважаючи на можливі і неможливі жахи!
"Пограбування! Всім залишатися на своїх місцях!!!" А втім, до цього фатального для наших грабіжників, хоч загалом і традиційного вигуку, до якого вдаються деякі джентльмени в банках чи касах, треба дещо пояснити читачам, у яких уже, очевидно, душа, як кажуть, перебуває у п’ятках і жах холодом сковує бідне серденько... Але нічого не вдієш, доведеться моїм любим читачам дещо потерпіти.
Отже...
Жили-були троє приятелів — Бевзь, Бовдур і Йолоп. А втім, Йолоп у них був за ведучого, генератором їхніх ідей, власне, їхнім спільним мозком, тож його годилося б згадувати першим в такому порядку: Йолоп, Бевзь і Бовдур. Не треба думати, що приятелі були справжніми йолопами, бевзями та бовдурами — ні і ні. Це у них були такі чи не підпільні, принаймні, для непосвячеиих, клички, ними ж самими — для сміху — й придумані. Як кажуть, для внутрішнього користування. Тільки між собою. Від повноти розуму чи що, якого їм вочевидь нікуди було дівати. Для всіх інших у них були вельми респектабельні прізвища і такі ж авторитети. Були вони інженерами і досить високо котувалися в одній фірмі, яка виготовляла електронне обладнання — то які ж вони йолопи, бевзі чи бовдури?
Навпаки, передові інженери, які входили в групу ведучих спеціалістів тієї фірми. А ось зовні вони були... були ніякими. Не високі й не низькі, не товсті, але й не тонкі, не красиві, але й не потворні, не кривоногі, але й не стрункі, у кожного, наприклад, ніс, як ніс, очі, як очі, губи, як губи, а фізіономія, як фізіономія, а не, наприклад, якесь інше... гм-гм... місце. Про таких у графі "Особливі прикмети" можна сміливо писати: "Особливих прикмет не мають".
Себто були вони пересічними, як на позір, громадянами, стандартним витвором еволюції планети Земля, такими, як і всі, і з натовпу хомо сапієнса нічим не відрізнялися, тож свідкам було нелегко їх запам’ятати на пограбуванні, а правоохоронцям на основі таких невиразних свідчень
створити фотороботи.
Залишається додати, що Бевзь і Бовдур у всьому слухалися Йолопа (але хіба це особливі прикмети?), визнавши його за ватага — мабуть, тому, що їм частенько було ліньки ворушити власними мізками.
Так ось Йолоп і запропонував друзям-приятелям провести операцію в сусідньому банку. Він був затятим гравцем, щосуботи й щонеділі просиджував у казино, тож часто до зарплати позичав у своїх безвідмовних друзів і, врешті-решт, напозичав у них досить таки пристойну суму. Настав час віддавати, бо друзі вже почали ремствувати — скільки можна? Їм уже скоро й пива ні за що буде купити До одноруких бандитів, як називали ігрові автомати, вони були байдужими. Ось тоді Йолоп, аби розплатитися одним махом та ще й мати дещицю для подальших походеньок в казино і запропонував своїм друзям "провітритися" та "розворушитися". І "внести в одноманітні будні свіжий струмінь молодецтва", провести одну операційку, буцімто елегантну й дотепну.
А треба вам сказати, що як офіс електронної компанії, у якій і трудилися (між іншим, зразково) наші герої так і банк, якому вони вирішили приділити свою... гм-гм... увагу, знаходилися в одному будинку — тільки вхід до банку з першого під’їзду, а до офісу з другого. Між під’їздами — якась там сотня метрів.
От наші герої-добровольці й вирішили цим скористатися. Себто здійснити пограбування віку (так вони зарані назвали задумане) під час обідньої перерви. Себто вискочити зі свого під’їзду, скориставшись обідньою перервою, заскочити в сусідній під’їзд — сотня кроків — далі в приміщення баку — "Пограбування! Всім залишатися на своїх місцях!!!" — долари в сумку і тим же макаром вискочити з банку, сотня кроків, — заскочити у свій під’їзд, піднятися в офіс і прямцем у їдальню (обідня перерва ще мала тривати — головна умова), зайняти чергу, взяти комплексні обіди і преспокійно всістися за трапезу, як нічого й не було. Геніально і просто! Просто і геніально! Хто, яка поліція, які детективи, хоч хай банк їх найме і сотню, кинуться шукати грабіжників у їдальні сусіднього під’їзду? Де, де, а там джентльменів удачі шукати нікому і на думку не спаде — в цьому й полягав головний фокус! А вони тим часом спокійнесенько обідають, а як обід закінчиться, піднімуться — із сумкою, повною доларів, — до робочих кімнат і займуться своїми звичайними справами. До кінця робочого дня, а потім у натовпі співробітників залишать офіс. Геніально і просто! Просто і геніально!
— Отже, джентльмени удачі, аби все завершилося й справді удачею
— тренування і ще раз тренування. Іншими словами, репетиція майбутньої операції, — підсумував свою пропозицію геніальний Йолоп і такі ж не менше геніальні Бевзь та Бовдур цілком і повністю її схвалили.
До задуманого екса трійця готувалася ретельно, проявляючи у всьому пильність та акуратність, адже будь-яка неврахована — чи не відпрацьована як слід — дрібниця може потім дорого коштувати. Придбавши секундомір, раз по раз тренувалися швидко натягувати лижні маски з прорізами для очей та рота, вихоплювати пістолета, кричати "Ей, це — пограбування! Всім зоставатися на своїх місцях!!!" — і так же швидко зникати. У своєму під’їзді, ясна річ.
І так — день за днем. Бевзю з Бовдуром вже й набридати почало оте тренування, але Йолоп стояв на своєму, повторюючи щось на кшталт суворовського: важко на тренуванні, легко на ділі... Тож вправлялися доти, доки не довели всі дії до автоматизму.
І лише коли Йолоп переконався, що все о’кей, наступної обідньої перерви знаменита — як швидко покаже час, — трійця вирушила на задумане. Вихопившись зі свого під’їзду вже в лижних масках і з порожньою сумкою, що її ніс Бевзь, кулями кинулися в сусідній під’їзд. Прямцем в операційну залу тамтешнього банку.