— Мадам, тисяча франків або життя!
Але стойка виявилася занадто високою і вузькою, вистрибнувши на неї, той не втримався і беркицьнувся на другий бік — та так, що зламав гомілку...
І заволав, не маючи змоги встати. Але ті двоє з його банди, бачачи таке, кинулись було тікати з операційної зали банку і знову... застряли у дверях, що оберталися. Звідти джентльменів невдачі і повитягувала поліція, яка підоспіла...
Горе-главаря їхнього, оскільки він не міг уже йти, виносили з банку
на носилках, а двоє його співучасників йшли за носилками в наручниках, і всі в банку і перехожі на вулиці потішалися з такого видовиська... Ось таке трапляється, коли за діло беруться дилетанти, а простіше неуки, — закінчив свою розповідь Бовдур під смішок приятелів.— Їм би я і віддав перше місце на конкурсі найтупіших грабіжників!
Розповідь Йолопа
І настала черга вже наприкінці обіду розповідати чергову бувальщину їхньому ватажку Йолопу.
— Джентльмени! Є і в моїй колекції сага про невдах на тропі злодійства, — почав він, витираючи салфеткою губи. — І навіть не одна, а добрий десяток їх набереться. Але я розповім дві. За принципом: голова журі завжди має право на два голоси... Отож, придибенція перша. Місце дії — рідна вітчизна. Один наш співвітчизник двадцяти двох років, досвіду — нуль цілих, нуль десятих, — шпана жовторота, пташа неоперене, вирішив пограбувати цілодобовий магазин при бензозаправочній станції. Все відбулося на диво просто. Зайшовши в магазин, він наставив на продавця револьвер.
— Денну виручку!
І продавець покірно її віддав.
Молодик, виходячи з доларами, в останню мить загледів на полиці пляшку дорогого шотландського віскі.
— Давай її сюди! — наказав продавцеві.
Але продавець до того ніби покірний, раптом уперся.
— Не маю права! Ні продавати напої, ні, навіть, дарувати їх неповнолітнім!
— За кого ти мене приймаєш? — обурився грабіжник. — Який я тобі неповнолітній? Та мені вже скоро двадцять два стукне!
А продавець на своєму затявся.
— Сер, по вашому виду не скажеш, що вам двадцять один рік. Та й голос у вас підлітковий... Ні, ні, не маю сумнівів стосовно вашого віку.
Молодик, задітий за живе, поклявся, що йому через два місяці виповниться двадцять два роки. Чесне, мовляв, пречесне! Але продавець йому не вірить.
— Не буду ризикувати своєю репутацією! За продаж алкогольних напоїв неповнолітнім мене дискваліфікують і заборонять працювати продавцем.
І тоді молодик з досади дістає своє посвідчення водія і суне його під ніс недовірливому продавцеві.
— На, дивись на мій рік народження! Дивись!
Продавець подивився (а заодно й на прізвище) й обрадувано вигукнув:
— О, тепер я вірю, що містер і справді має двадцять один рік і я вже можу продати йому спиртне. Прошу.
І протягнув пляшку доброго шотландського віскі.
Через годину двадцятиоднолітній грабіжник був арештований. І страшенно дивувався, хто ж це його видав, що поліція так швидко в мільйонному місті вийшла на його слід?
— Приключка друга, — не передихнувши, почав Йолоп. — Росія,
Москва. У них теж тупоумних вдосталь, яких вони величають тупорилими.
Одна громадянка чекала трамвая, а його все немає і немає. Коли це раптом відчула, що з рук у неї висмикнули сумочку. Обернувшись, побачила чоловіка, який з усіх ніг утікав із зупинки. З її сумочкою в руках. Жінці нічого не залишалося, як заверещати не своїм голосом: "Тримай злодія!!!" Підстьобнутий криком, грабіжник із сумочкою в руках надав ходу. В цей час один чоловік, який теж стояв на зупинці, після крику жінки миттєво кинувся доганяти злодія. Той заметався, хотів було пірнути в під’їзд одного з будинків. Відкрив двері, вбіг, не дивлячись, в помешкання і... І опинився в опорному пункті міліції...
Бевзь і Бовдур весело сміялися.
— Що й казати, — закінчив свою розповідь Йолоп, — в бандити, пардон, в джентльмени удачі часом ідуть різні люди, в тім числі й тупі бездарі, невдахи, яким тільки й боротися за звання найтупішого злочинця!
— О, так, подібних телепнів у світі ще вистачає, — погодилися Бевзь із Бовдуром. — А правило тут просте: не тямиш красти — не берися!
— Все, все! — підвів риску Йолоп. — Обід закінчується, пора й до роботи. Насамкінець допиваємо кефір. Всім пити в обов’язковому порядку. Пам’ятайте: в кефірі багато біобактерій, тобто кислобактерій — біля десяти мільйонів в одному грамі. А вони дуже корисні для шлунку. Увечері ж порадуємо свої дорогі шлунки іншими напоями.
Йолоп залпом допив свій корисний кефір і на тому їхній обід завершився.
— Все, джентльмени удачі, кінець обідній перерві — гайда по своїх робочих місцях! Трудимося як завжди до шостої. З початком сьомої, як і всі залишаємо офіс. Але — увага! — залишаємо поодинці, кожен окремо, гублячись у натовпі співробітників, які валом повалять з офісу, нічим із загального потоку не виділяючись. А всі разом зустрічаємось в ресторані "На сьомому небі", де й відзначимо наш успіх! З чим вас і поздоровляю, джентльмени удачі!
І джентльмени удачі, не підозрюючи, що в цьому престижному званні вони перебувають останні лічені хвилини, тільки-но звелися з-за столу, як зненацька різко розчинилася двері і до їдальні увірвалися поліцейські.
Ще через хвилину вся трійця була в сталевих наручниках.
— Я н-нічого не т-тямлю... Що? Що це таке? — першим вигукнув Йолоп.
— Це... це якась помилка, — розгубився Бевзь.
— Та як ви...сміли?! Ми будемо скаржитись, — кричав Бовдур.
А поліцейські вже витягували з-під столика сумку з доларами.
І що ж виявиться?
А ось що. Понатягувавши лижні маски, Йолоп, Бевзь і Бовдур кинулися грабувати в обідню перерву банк, з поквапу забувши познімати зі своїх грудей перепустки на право входу в офіс та лабораторію. Зі своїми,
ясна річ, номерами.
Ба, навіть з фотографіями.
Їх і зафіксувала під час грабунку відеокамера банку.
А поліція, отримавши такі дані — рада старатися!..
"Пограбування! Всім залишатися на своїх місцях!!!"
Так воно починалося. Врешті-решт, як ми знаємо, так воно й почалося. Автор навіть знає країну і місто, у якому трапилося це "пограбування віку": Лонг-Біч. А втім, Лонг-Біч чи ще якось називалося те місто і в якій саме країні це відбувалося і в якому її штаті (приміром, в Каліфорнії), це, зрештою, не суть важливо.