Гетьман, заперечуючи послам на їхні вимоги, доводив, що "відсіч, яку
дали козаки полякам, і їхні пониження є справа Божа, що сповнила най-святіші Його слова, які ніколи марне не минали: "Якою же мірою мірите, возміриться й вам". Усім сусіднім народам, а не менше й вашим державам, добре відомо, скільки лиха зазнав народ руський од сваволі і ти-ранств польських; всякого роду насильства, варварства і найбільш звірячі над ним лютості перевищили міру всякої уяви. Усі терпіння, муки й стогін народу сього потоптано й заллято у власній крові його. Вони, одібравши у нього все, що мав він у тутешньому житті, наважилися затьмарювати й саму надію його на життя прийдешнє через навернення до унії, котра погрожує чистилищами й анафемами. Усі миротворства, трактати й договори, у руського народу з поляками довершені і присягами урочисто затверджені, не що інше були, як лише гра обману, віроломства і найпідлішої зради, яка допомагала мерзенним їхнім намірам, помсті й убивствам. І народ руський, коли підносив проти поляків зброю, то робив теє лише в обороні і в крайності, до чого всі народи в усьому світі мають найприродніше право, нічим не заперечене. І яка ж тут буде справедливість і політика у держав, які шукають рівноваги, коли вони на оборону претендують, а тиранство і злочинство попускають або їх випрадовують? Але при всьому тому боронити поляків і скріплювати їх зостається у волі держав тих, а приневолювати народ руський у підлеглість полякам є диво, несумісне з жодними правилами політичними й моральними, і те саме, що єднати вівці з вовками на один пастівник, усупереч самій природі і здоровому глуздові. Воювати ж за те тим більше нерозсудливо і значить самовільно і беззаконно народ винищувати, що належить до неминучої помсти Божої. Тим-то й думаю я про себе самого,— завершив Хмельницький,— що, в разі конечности, ліпше впасти в руці Божі, ніж в руці людські, і на сих правилах покладаю поводження моє супроти Польщі, не спричиняючись ніяк до її знищення або поневолення".
Такими незадовільними переговорами хоч і збувся на перший випадок посланців Хмельницький, але погрози монархів їхніх і вчинені притому пропозиції справили в душі його велике враження. Він, будучи найщирішим патріотом народу свого, завше шукав йому гаразду і після довгочасної виснажливої війни спокою, але знайшов замість того нові спокуси й напасті; і, розмірковуючи про майбутні наслідки, коли така лиха гроза, що зібралася над Отчизною його, на неї вдарить, уявляв, якої зазнає вона руїни і спустошення од держав, таких могутніх і її майже оточуючих. Прийняти ж систему їхню вважав він за віроломство, підле боягузтво і самий явний злочин, що означає у християнстві гріх смертний, вічно непрощенний. Усі такі міркування гризли Хмельницького таким гірким смутком і безнастанною журбою, що роз’ярили колишні його припадки, од надмірних військових трудів, повсякчасних клопотів та безсоння, а не менше й від гноблячої його старості зароджені, і занепав він у тяжку недугу і, по довгому в ній стражданню, став, врешті, до життя ненадійний.
Гетьман Хмельницький, чуючи близьку кончину свою, скликав у Чигирин урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками і їм, зібраним до нього в домі, оголосив стан справ нації і всі тогочасні міністерські обставини. А потому, зробивши перелік попереднім на Отчизну напастям і тяжким війнам, що з того сталися і що в них вони так славно й великодушно боролися і перенесли злигодні власною своєю мужністю і достохвальною між собою згодою, завершив тим, що він, відчуваючи близьку смерть свою, з жалем сердечним і скрухою душевною зоставляє їх напризволяще і радить їм не занепадати, в разі потреби, на мужності і подвигах військових, тримаючись завше одностайної згоди і братерської дружби, без чого ніяке царство і ніяке суспільство стояти не може. "А я,— провадив Хмельницький далі,— дякую вам, братове, і за послух мені у війнах, і за своє гетьманство! Дякую за ту гідність, якою ви мене вшанували, і за те довір’я, яке ви до мене завше виявляли! Повертаю вам усі знаки і клейноди, що гідність і владу тую означають, і прошу вас пробачити мені, в чому я, як людина, будь-кому з вас завинив або кого скривдив. Наміри мої про всезагальне добро були чистосердечними й правдивими, і я всього себе посвячував Отчизні, не жалуючи здоров’я свого і самого життя. Але кожному догодити не народився ще ніхто з людей. Отож задля загального добра дозвольте ще попросити вас зробити мені останню приємність: оберіть собі гетьмана за мого життя, якому б я міг відкрити потрібні таємниці і дати корисні поради в управлінні. А як у нинішню критичну пору потрібна в гетьмани найбільше вправна, мужня й досвідчена людина, то я рекомендую вам, як саме таких, полковників переяславського Тетерю та полтавського Пушкарен-ка і писаря генерального Виговського. З них оберіть ви одного, кого по загальній нараді заблагорозсудите".
рядники і козаки, заридавши гірко на слова гетьманські, що так їх зворушили й вразили, а особливо про близьку смерть його і своє сирітство, залементували: "Кого оберемо на місце твоє? І хто є гідний нагородити батьківські до нас заслуги твої і нашу в тобі втрату? Син твій Юрій нехай наслідує місце і гідність твою! Він один нехай над нами начальствує, і ми його обираємо за гетьмана. Прокляті, безсовісні й безсоромні були б ми, якби воліли замість нього кого іншого, забувши й занехаявши великі твої до нас добродійства і безприкладні для Отчизни подвиги". Гетьман, дякуючи урядникам і військові за їх до нього признання, заперечував вибір їхній на його сина, переконуючи, що він дуже молодий і щоб підняти такий великий уряд і в такий критичний час ще не надійний. "А ви вдячність свою до мене можете над ним висловити в інший спосіб; рівно ж і він може Отчизні служити на іншому вимірі, в міру здібностей своїх і літ. А на уряд гетьманський обирати потрібно людину змужнілу і в усіх прикметах та здібностях досвідами дізнану". Зібрання, заперечивши гетьманові, що молодість його сина можна скріпити добрими порадами та надійними радниками, що їх по знанню своєму вибрати сам може, присудили одноголосно, що "позбавити його батьківської гідности ми ніколи не допустимо".