Хропусь замкнув двері, його аж пересмикнуло від огиди.
– Бідолашні Чупсля і Трясля, – мовив він. – Поглянь, Гемулю, чи вони не прокинулися.
Крихітки не спали.
– Пішласля? – запитала Трясля.
– Спітьсля! Усе гараздсля! – заспокоїв їх Гемуль.
Чупсля тихенько зітхнула, подякуваласля, й обоє, не випускаючи з рук валізки, забилися у найдальший куток шухляди ще поспати.
– Можна йти спати? – запитала Мама Мумі-троля, відставляючи набік сокиру.
– Ти спи, Мамо, – сказав Мумі-троль, – а ми з Нюхмумриком постоїмо на чатах, доки зійде сонце. – Свою торбинку про всяк випадок заховай під подушку.
Друзі залишилися самі у вітальні, граючи в покер до світання. Решту ночі Мара не давалася чути.
Наступного ранку Гемуль зі стурбованим виглядом з’явився у кухні.
– Я розмовляв з Чупслею і Тряслею.
– У чім знову справа? – вже вкотре зітхнула Мама.
– Мара полює за їхньою валізкою.
– Негідниця! – обурилася Мама! – Грабувати крихіток!
– Не зовсім так, – заперечив Гемуль. – Усе значно складніше. Схоже на те, що валізка належить їй.
– Гм, – замислилась Мама Мумі-троля, – це справді ускладнює справу. Треба поговорити з Хропусем, він уміє залагоджувати всілякі непорозуміння.
Хропусь виявив величезне зацікавлення.
– Тут особливий випадок, – поважно мовив він. – Треба скликати нараду. Хай усі зберуться о третій годині під кущем бузку, щоб обговорити це питання.
Гарне й тепле пообіддя повнилося пахощами та дзижчанням бджіл.
Садок, розквітчаний барвами пізнього літа, був схожий на букет нареченої.
Гамак Ондатра натягнули між кущами, а збоку почепили плакат: ОБВИНУВАЧ МАРИ. Хропусь власною персоною сидів на скрині у перуці з деревної пряжі, чекаючи, доки всі зберуться, – здалеку видно, хто суддя. Навпроти нього, відгороджені буком, сиділи Чупсля і Трясля, смакуючи вишнями, й неважко було здогадатися, що то лава підсудних.
– Дозвольте мені бути їхнім обвинувачем! – наполягав Чмих (ніяк не міг вибачити Чупслі і Тряслі образи, коли вони обізвали його старим лисим щуром!).
– У такому разі я візьму на себе захист крихіток, – заявив Гемуль.
– А я ким буду? – не хотіла залишатися осторонь Хропся.
– Голосом народу, скажімо, – запропонував Хропусь. – Родина Мумі-тролів виступить у ролі свідків. Що ж до Нюхмумрика, то він може вести протокол судового засідання. Але за всіма правилами!
– А чому, цікаво знати, Мара не має адвоката? – не вгамовувався Чмих.
– У цьому немає потреби, – гостро відрізав Хропусь. – Правда на її боці. Готові? Починаємо!
Він тричі гупнув по скрині молотком.
– Розумієшсля, що тут дієтьсясля? – запитала Чупсля.
– Анітрохисля! – відповіла Трясля й плюнула вишневою кісточкою в суддю.
– Висловити свою думку зможете тоді, як вас про це попросять, – стримано зронив Хропусь. – Відповідати на запитання лише "так" або "ні". Нічого більше. Перше запитання: Кому належить валізка – вам чи Марі?
– Таксля! – вигукнула Чупсля.
– Нісля! – вигукнула Трясля.
– Запиши: суперечать самі собі! – крикнув Чмих.
Хропусь голосно постукав молотком до скрині.
– Прошу тиші! Востаннє запитую, чия валізка?
– Нашасля! – відказала Трясля.
– Вони кажуть, що валізка належить їм, – переклав Гемуль. – Хоча вранці стверджували зовсім навпаки.
– Що ж, тоді нема потреби віддавати її Марі, – полегшено зітхнув Хропусь. – Шкода лише моїх зусиль на організацію судового засідання.
Чупсля потягнулася і щось зашепотіла на вухо Гемулеві.
– Чупсля каже, – переклав Гемуль, що лише вміст валізки належить Марі.
– Xa! – чмихнув Чмих. – Цього можна було сподіватися! Справа цілком зрозуміла. Марі слід повернути її власність, а ці риб’ячі недогризки хай хоч вдавляться своєю старою валізкою.
– Нічого тут не зрозуміло! – зухвало втрутився Гемуль. – Справа не в тому, хто володіє Вмістом валізки, а в тому, хто має більше право на володіння ним. Добра річ має бути в добрих руках! Ви всі бачили Мару. А тепер запитую вас: чи може така особа, як Мара, мати право на Вміст валізки?
– Ну й хитрун! – захоплено скрикнув Чмих. – У твоїх словах є зерно правди. Але уяви собі лишень, яка вона самотня! Ніхто її не любить, і вона нікого не любить. Вміст валізки – то, можливо, всі її маєтки! А тепер ще й це від неї забрати!? Сама-самісінька серед ночі, без даху над головою, – голос Чмиха затремтів від розчулення. – Ошукана чупслями і тряслями…
Він схлипнув і замовк.
Хропусь постукав молотком по скрині.
– Марі захист не потрібний! – наголосив він. – До того ж, твоя точка зору надто емоційна, та й Гемуля – теж. Прошу до слова свідків!
Родина Мумі-тролів була одностайною:
– Нам страшенно полюбилися Чупсля і Трясля. А Мара не сподобалася з першого погляду. Дуже прикро, що доведеться повернути їй Вміст валізки…
– На те існує правосуддя, щоб винести справедливий присуд, – напустивши на себе пиху, мовив Хропусь. – Тож дотримуйтеся фактів! Надто з огляду на те, що Чупсля і Трясля не вміють відрізнити законність від беззаконня. Такими вони народилися, і тут нічого не вдієш. То яким буде слово обвинувача?
Однак Ондатр мовчав – заснув у гамаку.
– Так-так, – похитав головою Хропусь. – Жодної зацікавленості у процесі! Хто ще хоче висловитися, перш ніж я оголошу вирок?
– Вибачте, – пролунав голос народу. – Чи не допомогло б вирішенню справи оприлюднення вмісту валізки?
Чупсля знову щось зашепотіла Гемулеві, той згідно кивнув головою.
– Це таємниця, – витлумачив він слова Чупслі. – Чупсля і Трясля переконані, що Вміст валізки є найчудовішою річчю на світі, а Мара натомість вважає її лише найдорожчою!
Хропусь покивав головою і наморщив чоло.
– Випадок важкий, – зрештою мовив він. – Чупсля і Трясля міркують слушно, однак повелися вони не правомірно. Закон є закон. Мені треба подумати. Помовчте хвильку!
У кущах бузку запала тиша. Дзижчали бджоли, сад розімлів під гарячим сонцем.
Раптом дмухнуло холодом, сонце зайшло за хмару, садок посірів.
– Що це? – Нюхмумрик підвів голову від сторінок протоколу.
– Це знову вона, – прошепотіла Хропся.
У паморозній траві сиділа Мара й витріщалася на товариство, потім поволі перевела погляд на Чупслю і Тряслю і, мружачись, присунулася ближче до них.
– Рятуйте! – зарепетувала Чупсля.