Добродій Діафуарус. … як і в усьому іншому…
Арган. … дати вам можливість упевнитися, добродію…
Добродій Діафуарус. … ми завжди будемо готові, добродію…
Арган. … що він увесь цілком до ваших послуг!
Добродій Діафуарус. … довести вам нашу ретельність. (До свого сина). Отже, Тома, підійдіть, виголосіть ваше привітання.
Тома Діафуарус (до добродія Діафуаруса). З батька починати?
Добродій Діафуарус. Так.
Тома Діафуарус (до Аргана). Добродію, я прийшов сюди, щоб привітати, визнати, возлюбити і вшанувати вас, як другого батька, але такого другого, якому — насмілюся запевнити! — я повинен завдячувати більше, ніж першому. Перший мене породив, але ви мене обрали. Він мене прийняв з необхідності; ви ж прийняли мене ласкаво з власного бажання. Все, що я маю від нього, е витвір його тіла; а те, що я дістаю від вас, є витвір вашої волі; і що духовні якості вищі за якості тілесні, то більше завдячую я вам, і то ціннішим є для мене майбутнє моє породичання з вами; заради нього я й прийшов нині до вас, щоб заздалегідь висловити вам за нього мою найпокірнішу подяку та найглибше моє шанування.
Туанетта. Хай живуть школи, з яких виходять такі мастаки!
Тома Діафуарус (до добродія Діафуаруса). Чи добре я сказав, мій батьку?
Добродій Діафуарус. Optime[6].
Арган (до Анжеліки). Ну ж бо привітайтеся з добродієм.
Тома Діафуарус. Поцілувати її?
Добродій Діафуарус. Так, так.
Тома Діафуарус (до Анжеліки). Пані, небо справедливо настановило вас за другу матір, бо…
Арган. Це не моя дружина; ви звертаєтеся до моєї дочки.
Тома Діафуарус. А де ж вона?
Арган. Вона зараз прийде.
Тома Діафуарус. Почекати на неї, мій батьку?
Добродій Діафуарус. Кажіть тим часом привітання нареченій.
Тома Діафуарус. Панно, подібно до того, як статуя Мемнона гармонійно бриніла, коли на неї падало сонячне проміння, так само оживаю і я від солодкого захоплення, коли з’являється сонце вашої краси; і як квіточка, що зветься геліотропом, як нам розповідають натуралісти, завжди повертає обличчя своє до сонця, так само і серце моє віднині завжди повертатиметься до променистих світил ваших очей, мов до свого єдиного полюса. Дозвольте ж мені, ясна панно, покласти в цей день на вівтар ваших принад, як жертву, моє серце, сповнене єдиного бажання мати високу честь — бути на все життя вашим, ясна панно, найшанобливішим, найпокірнішим та найвірнішим слугою й чоловіком.
Туанетта. Он воно що — наука! Яких ото мудрих речей можна навчитися говорити!
Арган (до Клеанта). Ну, що ви на це скажете?
Клеант. Скажу, що цей добродій творить чудеса і що коли він такий же добрий лікар, як і промовець, то вельми приємно бути його пацієнтом.
Туанетта. Атож. Це щось нечуване, якщо він так само чудово лікує хворих, як і виголошує свої промови!
Арган. Ей, мерщій крісло мені й стільці для всіх гостей!
Лакеї приносять крісло та стільці.
Сідайте тут, моя донечко. (До добродія Діафуаруса). Ви бачите, добродію, що всі в захваті від добродія вашого сина. Яке щастя бути батьком такого талановитого юнака!
Добродій Діафуарус. Не тому, що я його батько, добродію, а просто я маю всі підстави казати, що він мене дуже тішить. Всі ті, хто його знає, вельми його вихваляють, бо ж він таки й справді добрий хлопчина. Щоправда, ніколи не було в нього ані жвавої уяви, ані блискучого розуму, що ми їх спостерігаємо в деяких інших юнаків; але саме через це я ш чекав, що в нього обов’язково розів’ється розсудливість — якість, конче потрібна для нашої професії. Маленькою дитиною ніколи не був він, як то кажуть, ані жвавий, ані меткий. Він був завжди тихенький, спокійний, мовчазний, ніколи й рота не розтуляв, ніколи не бавився дитячими іграшками й не грався з іншими дітьми. Великої праці треба було докласти, щоб навчити його читати; в дев’ять років він ще й літер не знав. "Нічого, — думав я, — дерева, що пізно цвітуть, дають кращі плоди. Різьбити на мармурі багато важче, ніж на піску, але те, що на ньому вирізьблено, зберігається набагато довше, і ця нездатність до науки, ця млявість уяви є доказом майбутньої розсудливості". Коли я віддав його до школи, йому нелегко було вчитися, а проте він перемагав усі труднощі і його завжди хвалили за старанність та за терпіння. Нарешті в поті чола він досяг-таки свого: з честю одержав учений ступінь; і я можу сказати не вихваляючись, що протягом останніх двох років його практичних вправ жодний кандидат не мав більшого успіху на диспутах, ніж він. Тут він усім нагнав доброго страху, і не минає жодного засідання, на якому б він вельми завзято не обстоював протилежної думки. Він незламний у суперечці, непохитний, мов турок, у своїх принципах, ніколи не відстукається від своїх міркувань і обстоює кожне своє твердження з допомогою найхитріших вивертів логіки. Але особливо подобається мені в ньому те, що він, за моїм прикладом, сліпо вірить нашим стародавнім учителям і не надає ніякої ваги, навіть слухати не хоче про так звані відкриття нашого віку щодо кровообігу та про все інше, подібне до того.
Тома Діафуарус. (витягаючи з кишені товстий рукопис і подаючи його Анжеліці). Проти послідовників теорії кровообігу я написав і захистив дисертацію, що її оце, з дозволу (вклоняючись Арганові) високоповажного добродія, я насмілюсь презентувати ясній панні як шанобливий дар перших плодів моєї розумової діяльності.
Анжеліка. Добродію, мені це ні до чого, я на таких речах зовсім не розуміюсь.
Туанетта (беручи рукопис). Давайте, давайте! Нічого… в господарстві все згодиться: ми її почепимо на стіну замість картини.
Тома Діафуарус (знову вклоняючись Арганові). Крім того, теж з дозволу шановного добродія, я маю за честь запросити вас завітати цими днями для розваги на розтин жіночого трупа; я там буду давати пояснення.
Туанетта. Чудова розвага! Звичайно люди водять своїх коханих до театру; але дати нагоду помилуватися розтином трупа — це, безперечно, далеко галантніше.
Добродій Діафуарус. Що ж до якостей, які конче потрібні для шлюбу та для продовження роду, то запевняю вас, що, за даними медицини, він має їх удосталь. У нього пречудово розвинена здібність до дітородіння, і темперамент у нього саме такий, як і треба, щоб народжувати здорових дітей.