Скільки людей сьогодні зібрали зелені верхи Княжої гори! Над головами перелітають журавлі, і сільський люд із косами та з граблями в руках також схожий на журавлів, і цей люд заходився не коло роботи, а коло якогось веселого й шпаркого танцю тут, де пухкі кили-.ми трав, і їхній людський танок дуже схожий на жу-ирвлиний — і дід Гордій із косою в руках зараз у такому танці, і баба Килина з матір'ю, тримаючи в руках
525
граблі, також наче витанцьовують по-пташиному, й лиш ти без діла, але тому, що метушишся поміж косарів, також схожий на малого журавлика. На малого журавлика, який уже оперюється, в якого ростуть і дужчають крила, а вміння літати — вже є, від зачаєного бажання літати аж тремтить у грудях, і ноги трусяться, і руки здригаються.
Від косарів, що танцюють журавлиний танок між кущів та між дзеркал озер, налитих весняними дощами, біжиш із вітром, що по-батьківському помагає, віючи в спину; ластівки в'ються кругом, ледь не черкаючи твого чола; квіти з трави сміються червоними, жовтими та білими очима, які трішки мружаться від бджіл. Стежка в'ється сувоєм невибіленого полотна, що зжужмався в травах, і чи то ноги твої прудкішають, чи то стежка хутчіше несе, тільки ти все стрімкіший і стрімкіший, вибігаєш на найвищу маківку, вищої за яку поблизу немає, і всі косарі позоставались ген унизу, в морі трав, — та й тут зринаєш у височінь!
Та й тут, на маківці Княжої гори, зринаєш душею у височінь і летиш над молодою літньою землею, над легким дніпровським безмежжям, летиш у густій синяві повітря, що забиває подих терпким хмелем, і тобі в цю хвилю польоту за рідного брата хіба що сонце, яке летить назустріч.
Хочеш радісно крикнути — до рідних своїх, до землі, до Дніпра, та давкий крик застряє в горлі.
І який прекрасний політ, коли душа знялась у небо й вільно долає безмежжя, а ти стоїш на маківці Княжої гори, що надійно тримає тебе всією могутністю своїх лісів і джерел, птахів і звірів, грибів і ягід, тримає урочищами й легендами, отими нескінченними підземними печерами, де на шовкових лугах пасеться споконвічне статурний і дужий кінь Гнідко.
З піднесеними руками, з відкинутою головою летиш над білим світом,
летиш над мальовничим довкружжям полів і сіл,
летиш над пісенним безбережжям Дніпра,
летиш поміж птахів, назустріч сонцю,
летиш над косарями, що косять літню квітчасту траву,
летиш над Княжою горою, —
й Княжна гора летить із тобою в небеса, до сонця, в безбережжя часу.